РОЗПЛАТА ЗА СТАРІ ГРІХИ КОЛОНІАЛІЗМУ

Впродовж століть декілька європейських держав (особливо Англія і Франція) розвивалися швидше, ніж інші країни, і користуючись цими перевагами, створювали свої колоніальні імперії. Вони захоплювали величезні території в Азії, Африці, на Американському континенті,  в Австралії й так далі. По-різному складалися долі цих колоній. Американський континент заселяли вихідці з Європи, які стали там переважною більшістю населення. Згодом колишні європейці почали боротися за незалежність від метрополій, і так виникли нові держави – США, Канада, а також держави Латинської Америки – останні заселялися іспанцями і португальцями. Подібним чином згодом утворилися в інших регіонах планети такі держави,  як Австралія і Нова Зеландія. Вони стали одними з найбільш розвинутих країн світу, а США у ХХ столітті навіть витіснили раніше найсильнішу і найвпливовішу державу світу – Велику Британію – з її привілейованих позицій.
 
Інша ситуація складалася з азіатськими і африканськими колоніями Англії, Франції, Іспанії, Португалії. Колонізатори там складали меншість населення, а переважна більшість корінних мешканців жила своїм традиційним життям, в бідності і без доступа до благ цивілізації. Аборигени ненавиділи своїх панів і вважали їх причиною тих злиднів, в яких доводилося їм жити. Спроби модернізації життя колоній вимагали значних затрат, і колоніальні імперії врешті решт зрозуміли, що утримувати такий баласт їм невигідно. У 60-х роках ХХ століття колоніальні імперії розвалилися остаточно, хоча процес цей почався значно раніше. Держави-метрополії залишили за собою міцні позиції в економіці та інших сферах життя колишніх колоній, а нові держави розпочали самостійне життя. 
 
Дуже рідко їм вдалося вибратися зі злиднів. Розвинутою державою став Сінгапур завдяки розумному керівництву і подоланню всеосяжної корупції, характерної для постколоніальних суспільств. Величезні запаси нафти і газу дозволили піднятися Об’єднаним Арабським Еміратам, а розвиток туризма сприяв покращенню життя мешканців Таїланду. Проте більшість країн, що розвиваються, так і залишилася у числі найбідніших. А їхнє населення зростає дуже швидко, і не маючи роботи вдома, мешканці колишніх колоній намагаються всіма правдами і неправдами дістатися Європи, де, за їхньою уявою, існує “рай на Землі”.
 
Найчастіше вони спрямовуються в ті країни, які колись були їхніми метрополіями. У багатьох колишніх колоніях дотепер мова колишніх колонізаторів не лише вивчається у школах, але і використовується у повсякденному міському житті. А це полегшує пристосування до нових умов життя. Втім, дуже часто нові іммігранти осідають там, де мови не знають – наприклад, в Німеччині. Переважна більшість переселенців – це вихідці із глухої сільської місцевості, які не мають пристойної освіти і не володіють сучасними професіями. Нерідко вони й не шукають роботи, намагаючись отримувати соціальну допомогу і за її рахунок вести цілком “заможне” життя – за тими мірками, до яких вони звикли на батьківщині. Ці люди не бажають інтегруватися в європейське середовище, навпаки, вони прагнуть нав’язати свої норми поведінки тим, серед кого оселяються. А це веде до серйозних конфліктів.
 
Нерідко відбуваються сутички на грунті різного світосприйняття, причому іммігранти часто вдаються до насильства, до якого сучасне покоління європейців не звикло. Вихідці з Африки нерідко звинувачують білих європейців у расизмі, знаходячи його там, де йшлося лише про якісь непорозуміння чи особисті тертя. Звичайно, вистачає і проявів расизму, причому не лише білого. Відповіддю на білий расизм став расизм чорний, коли всіх білих починають звинувачувати у тому, що вони особисто винні в існуванні рабовласництва, тому що є “нащадками рабовласників”.
 
Такі крайні форми расової нетерпимості яскраво проявилися у 2020 році, коли виник масовий рух BLM (Black Lives Matters), що можна перекласти “Життя чорних важливі”. У цілому рух спрямовувався проти проявів білого расизму, тому його підтримало чимало людей різного етнічного походження і расової приналежності. Проте невдовзі у самому русі BLM з”явилися прояви расової нетерпимості і навіть насильства по відношенню до людей з іншим кольором шкіри. Від білих почали вимагати вибачень за ті несправедливості, які колонізатори допускали щодо населення колоній. Причому від тих, у кого предки ніколи не були ні колонізаторами, ні рабовласниками…
 
Потім розгорнулася справжня “війна пам*ятників”. Демонстранти почали скидати з постаментів статуї тих, кого вони вважали винними у рабовласництві та інших темних сторінках колоніалізму. Як завжди, під роздачу потрапили й ті історичні діячі, які ні в чому подібному не були винними, у тому числі навіть активні борці проти рабовласництва. А рух “Життя чорних важливе” продовжив радикалізуватися, у ньому все помітнішими стають крайньо ліві.
 
В останні тижні, коли спалахнула чергова пожежа на Близькому Сході, діячі BLM зайняли чіткі про-палестинські позиції. Вони навіть заявили про “необхідність” знищення держави Ізраїль, оголосивши її “породженням імперіалізму”. Отакі вийшли “борці з расизмом” – закликають знищити тих, кого знищували нацисти, виправдовуючі свої злочинні дії расистською маячнею. Знову євреї опиняються крайніми – навіть у борців з гріхами колоніалізму, хоча євреї жодних власних колоніальних імперій не створювали.
 
І що цікаво: сучасні борці з колоніалізмом і імперіалізмом чомусь зовсім не згадують про гріхи такої колоніальної імперії, як Російська. А від російського колоніалізму постраждало багато народів, деякі з них були повністю знищені або вимушені тікати за кордон, як черкеси з Кавказу. У сучасній Російській Федерації найбільш брудні і низькооплачувані роботи виконують вихідці з Центральної Азії – колишніх совєтських “середньоазіатських республік”. До них нерідко ставляться з погордою і навіть презирством, не помічаючи того, що в деяких місцевостях ці принижені й упосліджені вже становлять відчутний відсоток населення. Правда, московські власті розуміють небезпеку того, що поступово азіати замінять росіян на тій території, яка поки що вважається російською. Це одна з причин прагнення Москви захопити Україну і Білорусь, щоб “братів-слов*ян” русифікувати і створити з нас заслін проти “азіатської навали”. 
 
Фантазувати вони можуть на будь-яку тему. Але досвід всіх колоніальних імперій свідчить, що рано чи пізно за старі гріхи доводиться платити. Нині Європа розплачується тим, що втрачає чимало з надбань минулого, і – як сумно жартують європейці – невдовзі замість собору Паризької Богоматері у центрі французької столиці височітиме “Мечеть Паризької Богоматері”. А у росіян вже на мусульманське свято Курбан-Байрам на Манежній площі у Москві у святкових ритуалах беруть участь тисячі вихідці з ісламських країн, насамперед – Центральної Азії. Гріхи доводиться спокутувати, у тому числі й гріхи своїх предків. Імперії відходять у минуле, їм на місце приходять суспільства, створені на імперських руїнах. Ще нікому не вдалося оминути цього історичного етапу, не вдасться і нинішнім імперцям.
 
Ігор Буркут, політолог

 

Новини Партнерів