ЗАХОПЛЮЮТЬ, І ПОВЕРТАТИ НЕ БАЖАЮТЬ

У 2014 р. росіяни нахабно захопили український Крим, скориставшись тимчасовим послабленням нашої держави. Нині Москва стверджує, що це “споконвічна російська земля”, і такою буде “навічно”. Правда, світове співтовариство має діаметрально протилежну думку, тому проти РФ введено міжнародні економічні санкції, які діятимуть до повернення Криму законному власнику, тобто Україні. Коли це станеться, ми не знаємо – може через значний проміжок часу, а може і невдовзі.  Але на “добру волю” Кремля надіятися не слід – якщо він вчепиться у чужі землі, то тримає їх намертво. Вся російська історія є свідченням цього.

 

На тему захоплення Москвою чужих територій можна писати грубезні томи історичних досліджень. Але ми розглянемо лише один приклад з історії ХХ століття. Невдовзі світ святкуватиме чергову річницю завершення Другої світової війни. В СССР урочисто відзначали перемогу над гітлерівською Німеччиною, і з 60-х років 9 травня відбували дуже помпезно, а 2 вересня – дата капітуляції Японії й завершення світової війни 1939-1945 рр. проходило майже непоміченим. Війна Антигітлерівської коаліції з Японією була запеклою і тривала з 1941 до 1945 р., але СССР вступив у неї в останні дні й активні бойові дії Червоної армії проти Квантунської армії противника продовжувалися лише 12 днів. Довше тривав опір японців на Курильських островах, але там билися найкращі японські частини і боронили вони, як самі вважали, не захоплені чужі землі, а власні.

 

Звернемося до фактів. Збройні конфлікти СССР і Японії на Далекому Сході вибухали наприкінці 30-х рр., останній з них відбувся у 1939 р. на монгольській території – на Халхін-Голі. Червона армія зазнала чималих втрат – противник виявився серйозний. Проте здобула перемогу, і японці вирішили більше не ризикувати. Тому було підпсано совєтсько-японський договір про ненапад, який дуже згодився Москві вже невдовзі, коли 22 червня 1941 р. німці вдарили по СССР з Заходу, а союзна їм Японія удару зі Сходу не завдала. Замість цього розпочала війну зі Сполученими Штатами.

 

На Далекому Сході Москва мала свої територіальні претензії до сусідів, про які не забувала навіть в період жорстоких боїв з німцями. Вже у 1943 р. Сталін дав наказ генштабістам почати розробку планів війни з Японією, а на Далекому Сході побудувати залізницю Комсомольск-Находка для перекидання військ і всього для них необхідного. А коли гітлерівців викинули з Криму, в Ялті відбулася конференція глав країн Антигітлерівської коаліції. Американці й англійці попросили Сталіна підключитися до війни з Японією, і він пообіцяв це зробити через 2-3 місяці після перемоги над Німеччиною. А від союзників він добився визнання того, що Москва отримає від Японії Південний Сахалін і ті Курильські острови, які японці забрали у царської Росії за результатами виграної ними війни 1904-1905 рр.

 

Свою обіцянку Сталін виконав. Влітку 1945 р. вже було ясно, що Японія війну програє, і якщо вона капітулює до вступу в бойові дії Червоної армії, то СССР залишиться без тих територій, на які розраховував. Американці готувалися до висадки на Японські острови, але розуміли, що їхні втрати будуть дуже великим. При висадці на невелику Окинаву загинуло кільканадцять тисяч морських піхотинців, а втрати на великих островах могли дійти і до мільйона. А Токіо мобілізував все населення і готував його до партизанської війни. Дисципліновані японці билися б до останнього, і кількість загиблих рахувалась би на мільйони.

 

Але 6 серпня 1945 р. американці скинули на японське місто Хіросіму ще невідому світові зброю – атомну бомбу. Місто було знищене, переважна більшість його населення загинула. До того японська верхівка надіялася, що за посередництвом нейтрального СССР зможе виторгувати у американців і англійців більш-менш прийнятні умови миру. Москві же за посередництво вони обіцяли не лише Південний Сахалін і Куріли, але й особливі права у Маньчжурії й інші поступки – і це без бойових дій! Але Сталіну потрібна була війна. І коли 8 серпня друга атомна бомба впала на японське місто – цього разу Нагасакі, Москва дала наказ трьом фронтам – 1-му і 2-му Далекосхідним і Забайкальському – перейти у наступ.   

 

9 серпня, грубо порушивши договір про ненапад, Червона армія вдарила по Квантунській армії в Маньчжурії. Перейшли в наступ червоноармійці і на Сахаліні. Але якщо в Маньчжурії наступ розвивався успішно, то на Сахаліні опір японців виявився запеклим. Для самої Японії він мав особливе значення. Адже у Сталіна була попередня домовленість про висадку совєтських військ на японському острові Хоккайдо, і створення там совєтської зони окупації. 18 серпня маршал Василевський видав наказ про початок десантної операції на цьому острові, проте бої на Сахаліні не дозволили наказ виконати. Скориставшись ситуацією, на острів висадились американці й прийняли капітуляцію японського гарнізона. Адже Токіо ще 15 серпня вирішив капітулювати, і це рішення поступово доходило до різних гарнізонів.

 

Квантунська армія склала зброю 20 серпня, разом з японцями капітулювали й їхні союзники з маріонеткових держав Маньчжоу-Го і Менцзян (Внутрішня Монголія). Сталін був незадоволений швидким завершенням війни – він розраховував на нові загарбання територій, а тут не склалося. Щодо людських жертв, то такі “дрібниці” його не цікавили. Втім, в народі війна з Японією виявилися непопулярною – після величезних втрат у війні з Німеччиною ніхто не хотів знову втрачати близьких. Точні цифри загиблих  у джерелах знайти важко, найчастіше називають 12 031 – це в боях з Квантунською армією. Але опір японців продовжувався на Курильських островах до 5 вересня, а в деяких місцях – навіть до 10 вересня. Японці вважають, що червоноармійців загинуло понад 20 тисяч. Червона армія не лише зайняла ті острови, що раніше належали царській Росії, але й захопила чотири південні острови, які завжди були власністю Японії.

 

Їхню окупацію японці не визнали, тому дотепер Москва не має мирного договору з Японією, хоча інші члени Антигітлерівської коаліції давно такі договори уклали. Нічого доброго на вкрадених островах росіяни не збудували, лише встановили там шпигунську апаратуру, щоб слідкувати за самою Японією і тим, що відбувається навколо неї.

 

Ці чотири острови в Японії називають “Північними територіями” і постійно вимагають повернути їх.  У 1956 р. Микита Хрущов пообіцяв повернути, але – як завжди – Москва збрехала. Путін також морочив японцям голову, але збрехав так само. До речі, більше десяти років поспіль, до 1956 року, Москва вимагала впустити свої війська на Хоккайдо, посилаюсь на старі домовленості з американцями про “радянську зону окупації”. Не дай Боже, якби така зона насправді була створена! Приклад Північної і Південної Кореї свідчить, чим для нещасного населення така окупація закінчується. Мали би японці дві Японії, одна з яких перетворилася б на тоталітарну державу, котра загрожувала війною своїм демократичним сусідам. А скоріше за все, таку війну вела в інтересах Москви, ще й під виглядом “японців” в ній брали участь буряти – як нині в ДНР-ЛНР.

 

Загарбувала царська Росія, захоплював чужі землі й СССР. Де вони зараз? Нинішня РФ – нащадок загарбників і крадіїв, опиниться на тому ж смітнику історії, де опинилося чимало різних імперій – від Ассирійської до Османської. Хто, крім професійних істориків, пам’ятає про імперії Стародавнього Світу? Відійде у минуле й нинішня путінська недо-імперія, а вкрадені нею землі повернуться тим, кому по праву мають належати.

Ігор Буркут, політолог

 

Новини Партнерів