У Чернівцях безслідно зникає колекція старожитностей Івана Снігура

Відомий на увесь світ колекціонер Іван Назарович Снігур помер 8 жовтня 2016 року. Він не встиг дати лад усьому тому добру, яке збирав ціле життя. Швидше за все, йому активно перешкоджали  упорядкувати все добро та відкрити музей старожитностей.

А хотів Іван Назарович небагато: трикімнатну квартиру у центрі Чернівців, яку мав упорядкувати, обладнати та умеблювати всіма ужитковими речами чернівецького міщанина кінця ХІХ початку ХХ століття.

  • Все це я залишу місту і людям, – казав мені Снігур. – У мене є меблі, посуд, картини, дзеркала, люстри і все, що колись було у квартирі чернівчанина часів розквіту старої Австрії.

Сам Іван Назарович підшукав таку квартиру біля резиденції митрополитів Буковини і Далмації. З власниками погодив ціну.

  • Воно мені не треба, – казав колекціонер. – Я її облаштую і всього одну ніч там пересплю. Місту залишиться те все на віки. Будуть ходити екскурсії до резиденції, та й до цієї квартири можуть заходити. Якщо я цього не зроблю, то вже ніхто і ніколи не зробить.

Як у воду дивився старий колекціонер.

Спочатку він просив, аби університет виділив 2-3-х спеціалістів, котрі би змогли інвентаризувати всі речі його колекції.

Я дуже дивувався, що цього не було зроблено. Бо, як ніхто інший, бачив це багатство і те, що воно не упорядковане.

Хата, у якій жив Снігур з дружиною, давно не вміщала всіх старожитностей. Там ледь помістився диван і стіл. Аби не зачепити якусь лампу, книгу, статуетку, картину треба було з обережністю пересуватися кімнатами. Я знав кілька підвалів-майтерень у яких працював Іван Назарович. Він був художником, майстром лозоплетіння, реставратором. І там також не помістилися всі старожитності, зібрані за життя Іваном Снігуром.

А чи знаєте ви, шановні читачі, що Санкт-Петербурзький Ермітаж просив Снігура у разі розпродажу своєї колекції, продати її їм. І Ермітаж був першим на черзі.

Снігур не продавав колекцію. А у кінці 90-х років минулого століття в одній із майстерень я бачив п’ять картин розміром 2х3 м з фондів Ермітажу. З Санкт-Петербурга до Чернівців їх везли на реставрацію, яку довіряли тільки Івану Назаровичу Снігурові.

Дружба з Параджановим відкрила ще одну надлюдську можливість Майстра. Іван Назарович міг малювати картину думкою. У нього були акварелі портретів Параджанова, які намальовані одним пальцем, що вмокався в акварельну фарбу. Далі силою думки фарби самі ставали контурам великого режисера. Виділявся ніс митця та його борода. Я не міг повірити, що тільки прикладанням пальця з фарбою до паперу, можна створити шедеври. А я це бачив.

Чого я тільки не бачив у Снігура?!

  • Я все це віддам містові, – тоді казав Іван Назарович. – Аби тільки був той, хто зможе цим всім розпорядитися на користь людям і Чернівцям. Мені нічого не потрібно. Та й у могилу я нічого з собою не заберу. Все віддам безплатно. Тільки одного прошу, щоб той музей було названо: «Музей старожитностей Івана Снігура».

Його слова не розходилися з діями. Навіть склав заповіт, у якому вказав, що після його смерті вся колекція переходить у власність Чернівецької міської ради.

Та не сталося так, як гадалося. Приходили і відходили керманичі міста і області. Всі погоджувалися з тією думкою, що колекція мусить бути упорядкована, і музей також мусить бути, і квартира-музей міщанина ХІХ століття. Хвалили Снігура за те, що зібрав і не розтринькав старожитності. Навіть нагороджували його до визначних дат, присвоїли звання заслуженого майстра народної творчості та зробили Почесним громадянином Чернівців.

Але ніц не робили для упорядкування колекції, для відкриття музею старожитностей і квартири-музею.

Снігурові набридли брехня та лінь владців.

  • Вони ніц не здатні! – сказав Іван Назарович і переписав заповіт на дружину Ольгу.

А потім Снігур помер.

Колекція потихеньку почала розпродаватися. Спочатку зі стін зникли картини відомих художників. Згодом один із місцевих режисерів викупив з десяток вишиванок та кептарів, котрі використовувалися у зйомках фільму «Довбуш»…

З колекції Івана Снігура. Картина К. Устияновича “У ворожки”. Ілюстрація до твору Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала”. Зникла…

 (Далі буде)

Петро Кобевко

Новини Партнерів