Христос Воскрес! Пасхальне вітання митрополита Данила

ПАСХАЛЬНЕ ВІТАННЯ

духовенству, чернецтву і всім вірним Чернівецької єпархії Православної Церкви України

Христос Воскрес

 

  Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть потоптав.[1]

                             З ласки Божої ми знову переживаємо священні дні світлого Христового воскресіння, знову нашим піднесеним духом линемо до гробу Христового і з мироносицями чуємо вістку ангела: немає Його тут, Він воскрес. Марія Магдалина біжить до Апостолів, щоб звістити їм про воскресіння. Спішімо й ми з мироносицею Марією, кожний своєму ближньому звістити таїну від віків в Бозі приховану, що Христос  воскрес із мертвих, смертю смерть здолав і всім, хто в Адамі через гріх помер, життя вічне, блаженне, дарував.

                    Перший Адам непослухом Богу себе і нас від Бога віддалив, а Новий Небесний Духовний Адам Своєю слухняністю Богу знову до нас Бога Отця прихилив.

                    Смерть, що непослухом людини ввійшла в людську природу, як певна духовна сила, яка то притягає, то відштовхує, лякає і бентежить, є жахом, тривогою, втратою, і в уяві невіруючої людини являється абсолютною, повною загибеллю. Смерть духовна справді є страшною, бо приносить розділення між Богом і людиною. Нерозважна сучасна людина побивається, щоб зробити цю загибель, бодай, як можна більше безболісною, спокійною і непомітною.

                    Про жах смерті говорить Сам Ісус Христос у Своїй Святій Євангелії. Спаситель підтверджує, що померлі перебувають в пеклі, у пітьмі царства смерті, де біль розлуки з Богом, морок і розпач самітності, плач, пітьма, скрегіт зубів, вогонь, що не вгасає. Апостол Павло смерть зображає як ворога людини, що ввійшла в Богом створений світ, і перетворила його в долину сліз. Апостол Павло про причину смерті вчить, що однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть; і так смерть ввійшла у всіх людей, тому що в ній [в людині, в Адамі] всі згрішили.[2] Смерть справді ворог, бо полонила Образ Божий, людину; вона – обра́за, нанесена Богові, Який смерті не створив, а створив усе «дуже добрим».[3]Святе Письмо стверджує, що смерть – плід гріха, смерть — це результат відчуження людини від Бога, у Якому тільки й удержується всяке життя, життя всього створеного. Апостол Павло переможно стверджує: «Останній же ворог знищиться – смерть».[4]

                    Апостол Павло навчає, що якщо з Ісусом Христом живемо, то з Ним і помираємо.[5] Тобто, християнин відданий Богу, якщо помирає в вірі в Ісуса Христа, не лякається, бо має живу і світлу надію на вічне загробне життя. Смерть — це віддалення людини від Бога. В Боголюдині Ісусі Христі настав мир між Божественною і Людською природами, тобто, вже більше немає відчуження, тому смерть Сина Божого — це примирення, це викуп за гріх, за непослух людини Богові, за відмову людини від життя в Бозі і з Богом, за пошанування себе, за піднесення, звеличення самої себе більше, ніж Бога. У Ісусі Христі смерть уже втратила свою автономію і більше не є об’єктом тривоги. До живих на землі, які лукавили і хитрили, Спаситель промовив страшні слова: Залиш мертвим хоронити своїх мерців.[6] І ми, як християни, повинні знати і вірити, що Бог створив і призвав нас з пітьми в дивовижне Своє світло.[7]

                    В смерті, якої Бог не сотворив, найсвятіша Божественна Велич принижується, бо входить в пекло, долаючи роз’єднання з Богом і самітність: Боже Мій Боже Мій, чому Ти Мене покинув?[8] Ісус Христос знищив смерть, потоптавши її власною смертю. У Ньому, як Джерелі Життя, смерті немає, а розп’яття і смерть Він прийняв добровільно. Перемога над смертю — це плоди Його добровільної повної слухняності Отцеві.[9]Отче не Моя, а Твоя воля нехай буде.[10] Смерть Христа, розсіває морок пекла. В Його смерті мир, Божественний і світлосяйний тріумф сили Любові.

                    З воскресінням Ісуса Христа явилося нове життя – життя, у якому немає місця смерті. Життя безсмертне дається тим, хто вірить у Ісуса Христа, хто з’єднаний з Ним у Хрещенні, у Святому Причасті… Хрещення за апостолом Павлом є духовним зануренням хрещеного в безсмертну смерть Христа, і його участь у Христовому воскресінні через помазання Духом Святим, Вмістилищем і Пода́вцем цього нового христоподібного життя. Через Євхаристію, через Святе Причастя, причасникові дарується участь у славному Христовому вознесінні на Небеса і споживання трапези в Його Царстві.[11] Таким чином для віруючої людини, смерті більше немає, бо «поглинена смерть перемогою».[12] Та, навіть, і сьогодні, коли людина підносить себе вище Бога, відвертається від Бога, то помирає, як Адам, тому що без Бога життя немає.

Іншими словами, людина перетворила усе своє життя в розлуку з Богом, у самітність і тління; тому Бог Сам в особі Людини, Ісуса Христа, зійшов у царство смерті, зруйнував його, і тим, що перебували у гробах, життя дарував.[13] Са́ме це життя Бога – Пода́вця Життя, а не смерті – Церква сьогодні прославляє. З часу хресної смерті Сина Божого вірні, яких душа стомилася, бажаючи у двори Господні, чиї серце і тіло «пориваються до Бога живого»,[14] оглядають Велич Бога.

                    Нам видається, що зі смертю Ісуса Христа в світі нічого не змінилося, смерть як панувала, так і панує. Але для віруючого в Христа змінилося все. Хто в Христі Ісусі, той нове створіння.[15] Смерть – уже не розлука з Богом, а, отже, є життям в Бозі. Сьогодні у воскресінні Христовому живе Церква в тихій і радісній упевненості, що померлі в Христі, – живі, і перебувають, там, «де сяє світло Лиця Божого». За словами апостола Павла, ми всі живі, і ті що померли, що покинули це життя і всі ті, хто хрестився у воді хрещення і помер для гріха, і ті, що споживають Святе Причастя Христове, всі вони померли в Христі для гріха, а живі у воскресінні Христовому. Апостол Павло говорить, що і наше життя – і живих, і померлих – «приховане з Христом у Бозі».[16] Життя приховане з Христом, а Христос – живий, смерть не має над Ним влади.[17] Отже, живі чи мертві, чи у цьому світі,[18] чи в духовному, і перші й останні, всі живі, хто в Христі, бо ми з’єднані з Ним і в Ньому маємо своє життя. Церква не лише молиться за померлих, а вона є і повинна бути їхнім постійним воскресінням в Ісусі Христі, в Його воскресінні, тому що Церква є життям в смерті, тобто перемогою над смертю, є загальним воскресінням, входженням померлого в безсмертну смерть Христа.

                    Церква кожного року скорботно, болісно, винувато переживає страждання і смерть Христа. В храмі Церква звершує жалобне богослужіння Великої Суботи, і коли робить хресний хід навколо храму, то святкує сходження Христа в смерть і звільнення Адама і Єви від полону смерті. Таким чином, богослужіння Великої Суботи – це пісня вдячності Христу Переможцю. Христос освячує Старозавітну Суботу в її біблійному значенні: «І благословив Бог сьомий день, і освятив його, тому що в той день спочив від усіх діл Своїх».[19] Коли людина відпала від Бога і звела на себе смерть, тоді благоволив Отець Небесний, щоб Син Божий приніс Себе у жертву за спасіння невдячного створіння — людини. Ісус Христос, виконавши предвічну волю Отця Небесного у «благословенну Суботу» вспокоюється від творчих подвигів оновлення світу. Саме в цьому Божественному Спокої, у святому спокої Старозавітної суботи, врешті знайшла себе людина, бо стала божественною; в людині засяяв величчю Божою Образ Божий, людина у Воскресінні Христовому постала плодом провидіння Божого, Старозавітної і Новозавітної Церкви. Таким чином, цей «Божественний спокій» не протиставляється життю, а навпаки — він є істинним наповненням життя, тому що, освячуючи його, Церква являє сенс життя, змушує людину радіти ділами рук своїх.[20] Божественний спокій, Субота свята, освячувала все життя людини, надавала зміст усім її подвигам, так само і наша неділя, день Господній, день Святої Євхаристії, перетворює усю седмицю у спогад про те, що нам дарував Бог у Воскресінні Христа, і надає зміст усім нашим богоугодним вчинкам і намірам. Таким чином, у Святому Письмі «спокій» —  це у першу чергу спокій Бога, «Його предвічний спокій». У Святому Письмі апостол Павло попереджає, що хто не в Христі — не ввійде у Божий спокій,[21] і ще застерігає що «ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його».[22]

                    Смерть від Адама до Христа, як така — природня смерть — це не спокій, тому що немає спокою в пеклі, яке є розлученням з Богом, отже, і, з Його спокоєм. Але Христос увійшов у смерть і зробив її «Своїм спокоєм», новою і святою суботою. А знаходять спокій ті, що увірували в Христа, — говорить апостол Павло.[23] «Він є спокій наш, що зробить з обох одне, що і зруйнував перешкоду, що стояла посередині»[24] (між Богом і людиною). І цей спокій є життям, тому що Христос живий і всі ті, хто спочиває з Ним, — живі.

                    Дорогі отці, монахи і монахині, дорогі парафіяни, вітаю Вас з перемогою Христа Спасителя над смертю. Ангел Господній заявив усьому світові на всю вічність; «чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес».[25] Спаситель Своїм Воскресінням переміг смерть, — ворога людської природи. Ангел Божий засвідчує світові, що Спаситель живий,[26] і Свою перемогу дарує нам, людям усвятому Хрещенні, в Святому Причасті, у вірному виконанні Його святих заповідей, у відданому служінні Господу Богу на землі. Нехай Спаситель дозволить нам насолоджуватися Його небесними духовними благами в Його Небесній Славі, вЙого всепереможному Воскресінні.

Христос Воскрес. 
Воістину Воскрес.                                         митрополит Данило

Чернівці. Пасха Христова, 2021 р. 

  1) тропар Пасхи; 2) Рим. 5:12; 3) Бут. 1:31; 4) 1 Кор. 15:26; 5) 2 Тим. 2:11; 6) Лк.  9:60; 7) 1 Пет. 2:9; 8) Мт. 27:46; 9) Флп. 2:8; 10) Лк. 22:42;

11) Лк. 22:30; 12) 1 Кор. 15:54; 13) Ів. 5:28; 14) Пс. 83:3; 15) 2 Кор. 5:17; 16) Кол. 3:3; 17) Рим.  6:9; 18) 1 Кор. 7:31; 19) Бут.  2:3; 20) Пс. 8:7;

21) Євр. 3:11; 22) Євр. 4:1; 23) Євр. 4:3; 24) Єф. 2:14; 25) Лк. 24:5; 26) Лк. 24:23.

Новини Партнерів

Залишити відповідь