Особливе місце в житті звільненого від більшовиків Києва посідала діяльність «Буковинського куреня», який за наказом проводу ОУН прибув до столиці на початку жовтня 1941 року й затримався там аж до осені 1942.
Його командир, хорунжий Петро Войновський прибув із сотнею вишколених стрільців до будинку Академії наук, щоб скласти присягу на вірність Україні й Українській Національній Раді – політичного органу, який за сприятливих політичних і воєнних обставин був готовий відновити незалежність України.
Почесна сотня урочистим маршем піднялася сходами на другий поверх, де на неї очікувала президія УНРади на чолі з професором Миколою Величківським.
– Почесна сотня, струнко, почесть дай! – командує Войновський.
Стрільці підносять прапор «Буковинського куреня» і національний синьо-жовтий стяг. Від імені Куреня зачитує присягу:
– Присягаю в нашім святім Києві – нашій столиці, в мойому імені і в імені вояків «Буковинського куреня» українському народові та Українській Національній Раді вірно служити і життя віддати за українську справу. Так мені, Боже, допоможи!
На початку листопада кількість учасників «Буковинського Куреня» сягнула 1500 -1700 осіб.
Очевидно, що буковинці не сиділи склавши руки, а одразу ж взялися до активного національно-державного життя. Частина з них виїхала у суміжні з Києвом області України, оскільки отримала доручення вербувати добровольців у майбутню Українську армію.
Буковинці допомагали формувати українську поліцію у Києві та околицях. Регулярно провадився військовий вишкіл; буковинці брали участь у рятувальних роботах, допомагаючи мешканцям Києва гасити пожежі та ліквідовувати наслідки масових вибухів, якими нищили столицю залишені для цього більшовицькі диверсійні групи.
На початку січня 1942 німці розповсюдили серед бійців Куреня анкети, вимагаючи відповіді на запитання: «Хто є членом ОУН?» Але мало хто з буковинців піддався на цю провокацію.
Натомість розпочалася підготовка до переходу в підпілля.
Сподіваюся, що у Києві, врешті-решт, буде вулиця ім. Героїв «Буковинського куреня», або, принаймні, пам’ятник буковинцям, які прибули у Київ, щоб відродити незалежність України.
На фото: Церемонія освячення українського прапора. Деречин, Білорусь. 31 жовтня 1943 року. Джерело: Державний архівний департамент Служби безпеки України (ДА).
peredplata
