Музичні вподобання – річ тонка, примхлива, непередбачувана. Комусь подобається одне, комусь – інше, а ще комусь – те, чого терпіти не можуть перші двоє. Так майже з усім. Але не з Квіткою Цісик. Винятків мало, вони тільки ще раз підтверджують правила. Не доводилося мені зустріти людини, яка б не любила Квітку Цісик, яка б не заслухала три десятки її пісень до уявних дірок, уперше їх для себе відкривши. На ринку українських сувенірів два диски з піснями Квітки – досі впевнені лідери продажів. Мода на них не минає. Щороку на різноманітних пісенних конкурсах з’являються нові кавери – здебільшого, щоб майже відразу зникнути. А її пісні – ні. До них завжди хочеться повертатися. Самій Квітці Цісик повернутися в Україну не довелося. Проте це не заважає ні материковим українцям, ні численній українській діаспорі вважати її талант безцінним надбанням власної душі.
Народилася Квітка Цісик 4 квітня 1953 року в нью-йоркському районі Квінз у родині післявоєнних емігрантів із Західної України. Квітчині батьки – Володимир та Іванна – перш ніж потрапити до Америки, устигли зазнати обстрілів, бомбардувань, переслідувань, пожити в таборі для переміщених осіб. Вистраждана свобода мала стійкий присмак гіркоти, хоч життя цієї родини в Америці склалося набагато щасливіше, аніж в інших переселенців. Батько, колишній головний концертмейстер Львівської опери, викладав в Українському музичному інституті. Володимир Цісик був переконаний, що на материку свободи двом його донькам без освіти робити нічого, а тому докладав усіх зусиль, аби Марія і Квітка росли гармонійними й освіченими, читали книжки, цікавилися мистецтвом. Пісня звучала в цій родині завжди. Баба Марія наспівувала дітворі народних колискових пісень. Дядьки Євген та Зенон добре грали на скрипці. Тітка викладала музику в Польщі. Отже, походження таланту Квітки Цісик жодних запитань не викликає.
Мала Квітка вперше взяла до рук скрипку в чотири роки. Але, як то часто буває з великими талантами, своє справжнє призначення шукала досить довго. Навчалася в балетній школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської. Опановувала хоровий спів, за деякими відомостями, в одному колективі з майбутнім королем поп-музики Майклом Джексоном. Займалася кінним спортом.
Загалом дитинство Квітки Цісик було наповнене доволі типовими для української емігрантської дитини заняттями – будні минали в звичайній американській школі, а вихідні – у “Школі українознавства” в Озон-Парку та на вишкільних заняттях у “Пласті”: з семи до шістнадцяти років Квітка була пластункою, здобула ступінь пластуна-розвідувача й навіть організувала з дівчат тридцятого куреня імені Софії Галечко співочий гурт “Соловейки”, яким керувала три роки.
1970 року Квітка закінчила Вищу школу музики і мистецтва в Нью-Йорку, де її старша сестра Марія вже викладала гру на фортепіано. На той час Квітку Цісик вабила опера. Літо 1971 року дівчина провела в Бельгії на семінарі “Європейська опера”, де виграла стипендію на стажування в Гентській консерваторії. Там вона студіювала оперний спів поруч із всесвітньо відомими нині оперними зірками – тенором Вільямом Льюїсом та мецо-сопрано Мерилін Хорн. Після стажування Квітка знову повернулася до скрипки – пристрасна й талановита натура прагнула докластися до всього, спробувати якнайбільше. А через рік їй знову захотілося повернутись до академічного співу. У неї було рідкісне колоратурне сопрано, у якому виділявся дзвінкий обертон, що за тембром нагадував звучання скрипки. Також із молодості Квітка володіла технікою співу “білим голосом” – народна манера співу, поширена в Карпатських селах.
“Мої батьки приїхали зі Львова, тато був скрипалем. І я почала вчитися музики від четвертого року життя. Певний час думала, що буду скрипачкою. Але дуже любила співати. Ще коли вчилась у школі, співала у різних групах. Стиль кантрі, джаз. Бо то Америка… Я побачила, що можу легко змінювати музичний стиль. Потім я поступила у музичну консерваторію в Нью-Йорку. Навчалася вокалу і думала, що буду оперною співачкою. Але зацікавилась іншим фахом. Це такий “студіо-сингінг”. Співання у різних студіях для реклами або для композиторів”, – розповідала співачка в єдиному своєму українському інтерв’ю, зробленому Олександром Горностаєм.
Після смерті батька Квітка Цісик жалкуватиме, що не пішла його стежкою: “Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що покинула скрипку…”
Утрата батька змусила сімнадцятирічну співачку звернути зі стежки оперного співу. Потреба заробляти й розраховувати тільки на свої сили привела її у світ джинглу. Виступала в клубах Нью-Йорка, не втомлювалася записуватися й пропонувати рекламним агентствам і продюсерам свої записи. Без відповідної протекції пробитися у світ успішних та знаменитих було важко. Однак у середині сімдесятих років Кейсі (цей псевдонім дівчина взяла собі ще в студентські роки) таки вдалося підкорити світ комерційної музики. Ґрунтовна музична освіта, усебічний розвиток і талант дозволяли молодій співачці працювати в усіх відомих музичних стилях – вона легко співала джаз, блюз, рок, поп і класику.
1977 – рік виходу шалено популярного фільму “Ти осяюєш моє життя” – мав би стати для Кейсі початком справжнього тріумфу. Чільна пісня з цього кінофільму – “You Light Up My Life” – завоювала “Оскар” у категорії “Найкраща музика, оригінальна пісня” та “Золотий глобус” у номінації “Найкраща оригінальна пісня до кінофільму”. Здавалося б, ось вона – слава, ось вони – вершини хіт-парадів, ось радіо, телебачення й натовпи шанувальників, які не дають проходу на вулиці. Але не склалося. Шоу-бізнес, ця помпезна, строката й часто нечесна індустрія, залишила ім’я Кейсі в тіні. Відомий мисливець за хітами Пет Бун, який уже на той час прославився плагіатом із відомих чорношкірих виконавців рок-н-ролу, зацікавився яскравою композицією “You Light Up My Life”. Проте він аж ніяк не збирався прославляти Кейсі. Викупивши права на композицію в режисера фільму, спритний ділок швиденько віддав її своїй дочці, тоді ще нікому не відомій співачці Деббі Бун, яка переспівала пісню, з усіх своїх скромних можливостей намагаючись копіювати інтонації та манеру виконання Кейсі. Саме Деббі Бун і отримувала обидві премії, хоч у фільмі звучав зовсім не її голос. Кейсі – Квітка Цісик, як істинна правосвідома американка, звісно, мала би звернутися до суду, наробити галасу, виграти справу та ще й зробити на цьому гучне ім’я – аякже, люди завжди охочі до скандалів. Проте Квітка Цісик не тільки не пішла позиватися, не тільки не прийняла запрошення приїхати на вручення премій, а навіть відмовилася ставити своє ім’я на диску з піснями з кінофільму. Що це – українська скромність чи, навпаки, українська гордість? Спитати вже ні в кого…
Не множачи в собі розчарувань та образ, Кейсі натомість із головою поринула в роботу. Її тонкий магічний голос створював імідж таким голосним корпораціям як McDonald’s, American Airlines, Coca-Cola, Pepsi-Cola. З початку вісімдесятих років Кейсі стає однією з найпопулярніших та найщедріше оплачуваних виконавців рекламних джинглів. У 1981 Кейсі записала свою найгучнішу рекламну композицію – “Have You Driven a Ford Lately?” для компанії “Ford Motors”. З того часу аж до самої смерті співачки “Ford Motors” не бажав змінювати свого “рекламного голосу”. Американці, любителі різного роду статистики та підрахунків, полічили, що голос Кейсі прослуханий 22 мільярди разів – це більше, ніж людей на планеті. Така кількість прослуховувань – абсолютний світовий рекорд.
Але душа не хотіла задовольнятися скороминущим. Довгі роки Квітка виношувала ідею записати диск (“плиту”) з українськими піснями. Мабуть, коріння просило про це, не давало спокою. 1980 року, за допомогою першого чоловіка Джека Кортнера, композитора-аранжувальника, Квітка записала свій перший альбом – “Kvitka” або “Songs of Ukraine” (“Пісні з України”). На момент запису другого альбому “Two Colors” (“Два кольори”) Квітка вже вдруге вийшла заміж – і знову за чоловіка, близького до музики, інженера звукозапису Едварда Раковича.
“Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу”.
До слова, на запис обох альбомів були витрачені величезні, навіть за американськими мірками, кошти – 200 тисяч доларів. Професіоналізм, надтонке відчуття музики та вишуканий смак Квітки Цісик не могли дозволити їй робити записи аби з ким та абияк. У записі двох альбомів співачка задіяла сорок найкращих студійних інструменталістів США. Таких фахівців та ще й у такій кількості не могли собі дозволити навіть найпопулярніші світові виконавці. Звісно ж, ні перший, ані другий альбом не були успішними в плані бізнесу. Квітка Цісик чудово це усвідомлювала. Але ж вона робила справу свого життя…
“Я всім говорила, що українська музика є дуже гарна, мелодійна і що народ такий співучий. А мені відповідали: “Якщо так, то заграй мені щось, заспівай мені щось…” То є сумно, але ми не мали жодної плити на професіональному рівні. Бо то є дорога річ і забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але й для всіх українців. Бо я не могла, не мала змоги щось зробити для нашого суспільства, але тільки це. То був би такий дарунок. І я мріяла, що на Україні мене почують”.
В Україну її пісні приїхали теж у вісімдесятих. Звісно ж, контрабандою. Одна-єдина платівка “Пісні з України” розмножилася на десятки тисяч копій. Звісно, це не найкращим чином позначилося на якості звучання, однак українцям, звиклим тільки до дозволеного й цензурованого, спраглим справжнього й проникливого, це не заважало. Пісні Квітки Цісик за лічені тижні посіли чільні місця в негласних хіт-парадах, розмножувалися зі швидкістю світла, будили в душах щось щемне, на перший погляд нетутешнє, а насправді просто призабуте, притлумлене, пригнічене.
“Ми вдома мали платівку Квітки, і пригадую, коли слухали, то батьки боялись, щоб це не було чути з квартири, бо мали б неприємності. Ми давали людям цю платівку слухати, і вона до нас повернулась, хоч вже гадали, що втратили”, – згадує племінниця співачки Марта.
1983 року Квітка Цісик разом із матір’ю відвідала Україну – уперше й востаннє. На той час її пісні вже були в Радянському Союзі суворо заборонені – певно, струменіла з них якась сила, що нагадувала про національну ідентичність. Тому – ані творчих зустрічей, ані – тим більше! – концертів. Візит майже інкогніто. Про нього, здається, і спогадів не збереглося жодних – тиша.
У 1989 році Квітку Цісик запрошували до України – взяти участь у фестивалі “Червона рута”. У 1992 році режисер Борис Шарварко доклав чималих зусиль, аби вмовити Квітку Цісик заспівати на концерті з нагоди другої річниці Незалежності. Пізніше йшли перемовини про серію виступів на Україні. Не склалося. Квітка щоразу відповідала “зворушена і щаслива, але через густий гастрольний графік…” Родичі співачки пізніше говорили, що в Квітки була певна пересторога, а чи то страх перед надто людними аудиторіями. Дехто пліткував навіть, що співачку не влаштовував гонорар. Куди ж дінешся від пліток?
Вона хотіла випустити ще й третій альбом – із колисковими та деякими журливими українськими піснями. А в 1992 в неї виявили рак молочної залози – од цієї недуги вже померла її мати, а згодом помре й старша сестра. Така вже, мабуть, карма. Такий фатум. Їй давали кілька місяців. А вона прожила ще цілих сім років, пройшовши всі кола онкологічного пекла – опромінювання, хіміотерапію. Остання пісня, яку записала Квітка Цісик, –“Журавлі” на слова Богдана Лепкого:
Чути кру-кру-кру
В чужині помру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…
Навесні 1998 року, власне за 4 дні до її сорок п’ятого дня народження, американські радіостанції передавали сумне повідомлення: “Кейсі Цісик, яка починала оперною співачкою, але згодом стала володаркою одного з найпоширеніших у світовому ефірі голосів – завдяки її сольному й бек-вокалу в записах джазових і поп-зірок та виконанню рекламних джинглів великих компаній, у тому числі невмирущого слогану “Чи щастило вам недавно кермувати Фордом”, – померла 29 березня в Манхеттені. Кейсі було 44 роки… Чудовий голос пішов зі світу живих”.
За життя в неї було багато мрій – оперна музика, скрипка, естрадна кар’єра. Але чи не найбільше вона хотіла бути почутою в Україні. Може, і справді доля виконує тільки головну життєву мрію. Якщо судити з біографії Квітки Цісик, то саме так.
“Для мене українська пісня має два крила. Західне – Квітка і східне – Ніна Матвієнко. Цісик своїм голосом може змити всю нечисть, дешевий гламур, це несправжнє, що є зараз шоу-бізнесом”, – сказав про Квітку український поет Іван Малкович. Не можна з цим не погодитися. Її голос насправді змиває з душі все тимчасове й наносне, повертаючи її до тих витоків, до тих далеких і таємних русел, над якими час уже не має жодної влади.
peredplata
