Повстання буковинських українців і проголошення української державності на Буковині 30 червня 1941 року.

Незабаром виповниться 80 років з часу проголошення української державності на Буковині.

Ця сторінка з історії нашого краю до сьогодні залишається невисвітленою та недослідженою, хоча, як свідчать тогочасні румунські та радянські документи, подія була резонансною. Жорсткі переслідування та терор за будь-які згадки про ці епохальні для буковинців події, приховали правду від наступних поколінь на багато десятків років. Але як сказано у Святому Письмі «Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися». Терор та геноцид, що провадився завойовниками, не стер генетичного коду буковинського українця, який в усі часи відчував себе часткою великої української нації. 

Згідно матеріалів румунського інспекторату поліції 30 червня 1941 року одним із керівників крайового проводу ОУН Мирославом Кіндзірським на Буковині було проголошено Незалежність. На той час у краї перебували ще радянські війська та адміністрація. Тому члени ОУН організували бойові загони та розпочали збройну боротьбу. Ось як про це повідомляють румунські джерела: «У перші дні війни члени ОУН організували націоналістичні партизанські формування, до яких швидко приєдналося населення. Більш серйозні зіткнення сталися поблизу лінії Розтоки-Вашківці, де відступали більшовицькі війська. Багато радянських утворень були роззброєні і взяті в полон, НКВДистів вбили, тоді ж було багато вбито тих, хто співпрацював з радянською владою… На півночі діяв Кіндзірський, але там не відступали війська, лише місцева більшовицька адміністрація, таким чином, там було більше дій проти НКВДистів…». 

Після проголошення української державності на Буковині, Мирослав Кінзірський перейшов до Галичини для вивчення ситуації, звідки повернувся через кілька днів. Під проводом ОУН визвольний рух на Буковині набирав все ширшого розмаху. У селах та містечках організовувалися віча, загальні збори, на яких обиралася українська адміністрація, створювалися загони самооборони, місцева поліція. Новостворені структури перебирали владу у свої руки та налагоджували урядування. Інформація швидко передавалася від села до села, від містечка до містечка і невдовзі по багатьох населених пунктах краю замайоріли жовто-блакитні стяги. Особливо масового характеру набув цей рух після відступу радянських військ, у період так званого безвладдя, коли ще німецько-румунські війська не окупували Буковину. 

Приблизну уяву про перебіг тих подій черпаємо також із матеріалів НКВС. Так, з одного із протоколів допиту жителів с.Слобода-Банилів (нині с.Банилів Вижницького району) дізнаємося, що у період, коли радянська армія відступила, а румунські війська у край ще не прийшли, у с.Слобода-Банилів до церкви прийшли українські націоналісти з села Бережниці. Вийшовши із церкви один із них виступив з промовою і заявив: «Люди! Ми є українці і прийшли до Вас оголосити, що від тепер в селі Слобода-Банилів буде українська влада. Не буде більше ні совєтів ні румун. Україна буде Самостійною державою! І Ви всі повинні об’єднатися на боротьбу проти всіх, за Україну і підпорядковуватися голові Української влади, котрий буде призначений зараз тут». На мітингу був призначений керівник Української влади на селі. Опісля на колишній будівлі сільської ради вивішений український жовто-блакитний прапор, видана зброя окремим жителям і створено місцевий загін самооборони. 

В іншому протоколі вказується: «На початку липня 1941 року, коли радянські війська відступили, а румунські ще не прийшли, у село Чуньків Заставнівського району прийшло біля 10 озброєних жителів з сіл Василева і Дорошівці. Біля приміщення сільської ради зібрали все чоловіче населення Чунькова і оголосили, що вони є представниками Українського війська, прийшли у село щоб проголосити Українську державу… На зборах було обрано місцевий Український уряд та поліцію. Видано їм зброю, після чого вони приступили до урядування. На сільській раді вивішено синьо-жовтий прапор».

Згідно радянських джерел, 7 липня 1941 року Український уряд було обрано і у Чернівцях. Так, вказується: «З початком війни з Німеччиною у 1941 році і відступом Червоної армії з міста Чернівці, серед членів ОУН був сформований український місцевий комітет, який 7 липня захопив міську владу у свої руки. До складу комітету входили: професор Костянтин Циркунович, професор Ілярій Карбулицький, колишній завідуючий відділом охорони здоров’я  Іван Красноїльський, колишній студент архітектурного інституту Іван Жуковський та інші. Місцевий комітет утримати владу у своїх руках не зумів і через деякий час відсторонений румунами». 

Українська влада у різних населених пунктах Буковини тривала від 3-4 до 10 днів. Державотворчий рух серед українців Буковини набув масового характеру. Наявними, на сьогодні, джерелами підтверджується, що проголошення Незалежності та встановлення української влади відбулося у багатьох населених пунктах краю, тодішніх Вижницькому, Заставнівському, Кіцманському, Садгірському, Вашківському районах та м.Чернівці. Простежується інформація по Путильському та Сторожинецькому районах. 

Це було справжнє народне повстання. Прийдешня румунська влада такого не очікувала і проявила розгубленість. Ось як характеризують тогочасні події румунські спецоргани: «Період часу, про який йдеться, був дуже тривожним, настільки хаотичний, що важко його охарактеризувати. Це свого роду дезорієнтація, соціальне заворушення, невпевненість людей. Війна так сильно потрясла Буковину, точніше громадську думку, що в ті моменти не могло бути й мови про тактику або ясну і визначену політичну лінію, тим більше, що Німеччина не зайняла чітку позицію щодо українського питання». 

Проте, після того, як стало всім зрозумілим, що Німеччина найближчим часом визнавати Українську Незалежність не планує, румунська влада почала діяти жорстко. Багато учасників українського націоналістичного руху змушені були відійти з П.Войновським з Буковини, інші зазнали переслідувань.

І хоча повстання українців Буковини було придушене, воно надихнуло молоді покоління на подальшу безкомпромісну боротьбу за державність, і є яскравим свідченням тогочасного, і разом вікового, прагнення буковинських українців – бути в Єдній Соборній Незалежній Державі – Україна!

Микола РУБАНЕЦЬ 

в.о. Генерального директора – головного зберігача фондів Державного архіву Чернівецької області, 

історик, краєзнавець.

Новини Партнерів

Залишити відповідь