ОУН та румунська меншина на Буковині.

Проаналізував ставлення ОУН до румунської громади краю, а саме спроби повстанців сформувати в румуномовних селах Новоселицького району свою мережу.
Хто саме з повстанців проводив таку роботу, а також про танці повстанців із місцевими дівчатами, виявлені в документах згадки про поширення повстанцями листівок румунською мовою, власне побачити ці листівки можна у цій статті.
Як видно із документів, не менше двох десятків румунів за етнічним походженням були засудженими за зв’язок із ОУН. При цьому останні знали, що ОУН бореться за побудову Самостійної Української Держави, проте активно допомагали повстанцям, напевне вбачаючи в повстанцях можливий порятунок від радянського ярма.
Запрошую до читання та дискусій.
 

ОУН та румунська меншина на Буковині

До цього часу іноді можна почути, нібито ОУН та українські повстанці боролися за етнічно чисту Україну, намагалися винищити іноетнічне населення на українських етнографічних землях чи в районах етнічно змішаного населення, щоб змінити на користь українців національний склад таких районів та забезпечити їх входження до української держави. Такі висновки робляться із подій польсько-українського протистояння на Волині та в Галичині, що є неправдивими. Водночас діяльність повстанців на Буковині значною мірою вносить корективи, а іноді і прямо перекреслює такі висновки.

Північна Буковина в ході її історичного розвитку – тривалого перебування у складі Молдовського князівства, “прихованої” румунізації часів перебування у складі Австро-Угорщини та відкритої – з часу окупації Буковини Румунією з кінця 1918 року і фактично аж до березня 1944 року – сформувалась як поліетнічний край, в північній частині якого переважало українське населення, а у південній – румунське.

Грубо відкинувши ідею українських та частини лідерів румунської громади краю щодо поділу Буковини за принципом етнічної приналежності громад на відповідно українську та румунську частини, Румунія у 1918 році вдалася до військового захоплення спірної території.

При цьому політика Румунії на землях Північної Буковини, де переважало українське населення, була спрямована на асиміляцію українців, знищення всього українського. Зокрема, українці були оголошені “румунами, які забули рідну мову”, були закриті і заборонені всі українські громадські організації та преса, було заборонене використання української мови в офіційному діловодстві, у школі та в церкві.

Також, Румунія чітко вважала Буковину своєю територією та, так само як і Польща, несла загрозу прагненням українців до побудови Самостійної Української держави на своїх етнічних землях.

Політика, яка не надто відрізнялася від польської політики переслідування українців на їх автохтонних землях, своєрідна “пацифікація” по-румунськи. Отже, у цьому питанні політика обох окупантів, як Румунії, так і Польщі, була багато у чому однаковою, та мала б викликати в українців однакову ворожнечу.

В ході Другої світової війни румунський окупаційний режим на Буковині лише підливав оливи у вогонь можливого українсько-румунського протистояння. Осередки ОУН готувалися до збройного повстання проти окупантів, тоді як румунська адміністрація жорстоко розправлялася із виявленими підпільниками.

 

 
 

Кілька тисяч ОУНівців під загрозою переслідувань змушені були покинути рідну домівку та піти на Велику Україну у складі відомого Буковинського куреня.

Попри те, впродовж 1942-1943 років по всій Буковині прокотилися хвиля арештів підпільників ОУН – за окремими підрахунками, кілька тисяч осіб були заарештовані румунською сигуранцею, часто по півтора-два десятки осіб з багатьох буковинських сіл. Після жахливих тортур останніх було засуджено на тривалі терміни ув’язнення, аж до 25-ти років, та запроторено до в’язниць.

Чимало молодих хлопців відправлено в трудові армії на будівництво залізниць та інші важні роботи, так звані Деташаментники. Здавалося, було зроблено усе, щоб при першій же нагоді ненависть українського населення обернулася проти місцевого румунського, яке раптово втратило підтримку уряду.

Проте наразі після кількох років досліджень можна стверджувати, що на Буковині не зафіксовано жодного випадку агресивного поводження ОУН до місцевого румунського населення. Автору невідомі дії повстанців, які були б спрямовані проти місцевого румунського населення, мали на меті очистити якісь населені пункти від румунського елементу, змінити структуру їх етнічного складу тощо.

Однозначно, тема потребує детального і поглибленого вивчення обставин, за яких в краї вдалося не допустити до сутичок між етносами. Серед них варто назвати той факт, що румунське населення в краї, як і українське, перебували в однаково пригнобленому стані.

Радянська влада не надто довіряла місцевому румунському населенню, а відтак мало залучала його представників до місцевого управління, а тим паче до каральних структур. Так само і румунський етнос не сформував на теренах Буковини якоїсь впливової військової сили, яка б виступала за приналежність краю до Румунії та опонувала б місцевим осередкам ОУН.

Цікаво, що попри усі поневіряння та переслідування за румунських часів, Румунія отримала в очах місцевого населення певний образ захисника від радянської навали. Чимало місцевих жителів виїхали до Румунії з відступаючими румунськими військами, а кількість спроб населення незаконно перетнути кордон та втекти до Румунії вже після радянської окупації вражає. І таким чином їм до певної міри вдалося уникнути післявоєнних репресій та поневірянь, які запанували на Північній Буковині.

На такому історичному тлі Буковинський обласний провід ОУН здійснив декілька цікавих спроб поширити свою підпільну мережу та вплив на румуномовні райони Чернівецької області.

І якщо агітація за побудову Самостійної Української держави не надто знаходила відгук в серцях і головах румуномовного населення, то акцент інформаційної та роз’яснювальної роботи на соціально-економічних чинниках – на тлі голоду, мобілізації на Донбас, відбирання власності та заганяння в колгоспи – знаходила у них підтримку.

В населених пунктах із населенням румунського етнічного походження вкрай важливо було розмовляти з ним однією мовою. Багато повстанців-буковинців добре знали румунську, оскільки край впродовж 1918-1940 та 1941-1944 років належав до Румунії.

Окрім відсутності прикладів ворожнечі, наразі ми маємо кілька прикладів чітких спроб налагодити порозуміння з місцевим румунським населенням, переважно на базі спільної протидії політиці радянської влади, за створення Самостійної України, в якій і національним меншинам, поневоленим народам, житиметься значно краще.

Одним із районів активних дій повстанців, який безпосередньо межував із населеними пунктами, де проживало переважно румуномовне населення, був Садгірський район Чернівецької області. Він став одним із плацдармів спроб поширення впливу повстанців на населені пункти із переважанням населення румунського етнічного походження.

 

Карта терену дій УПА. Червоним позначено район, в якому відбувалися події, про які йтиметься у матеріалі

 


Рейд по бессарабським районам, січень 1945 року

Перші спроби поширити роботу підпілля на терени Бессарабії – Хотинщини, Новоселиччини, Кельменеччини та Сокирянщини, а також Герцаївщини були зроблені ще наприкінці 1944-на початку 1945 року.

Наприкінці грудня 1944 року в ході наради Буковинського окружного проводу ОУН провідником ОУН вказаних бессарабських районів Чернівецької області (Хотинського повіту), призначено Дмитра Козьменка – “Григора”.

Йому сформовано невелику боївку із 6-ти повстанців-уродженців Бессарабії та направлено їх у розвідувальний рейд, з метою насадження опорних пунктів для подальшого поширення підпільної роботи, формування підпільної мережі, отримання розвідувальної інформації, а також проведення акцій.

 

Козьменко Дмитро Юрійович – “Босак”, “Григір”, “Мартин”, “Павленко” (9.10.1918, смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.04.1950). Наприкінці 1944 року переведений на Буковину. Організаційний референт Хотинського повітового проводу ОУН (12.1944-03.1945), провідник Чернівецького надрайонного проводу ОУН (08.1945-01.1950), в.о. організаційного референта Буковинського окружного проводу ОУН (1946-1947)
 

Дмитро Козьменко-“Григор” згадує про обставини призначення та проведення рейду:

“…Я отримав призначення провідника бессарабських районів. На допомогу мені була придана боївка із 6 повстанців, четверо з яких були уродженцями Бессарабії.

За вказівкою “Мотрі” та “Степана” на території Хотинського, Новоселицького, Сокирянського, Кельменецького та Герцаївського районів Чернівецької області я повинен був насадити легальні сітки ОУН, які в подальшій нашій націоналістичній діяльності повинні були стати опорними пунктами і через які я повинен був пізніше приступити до масового насадження підпільної мережі ОУН.

Отримавши завдання, 25 грудня 1944 року я вийшов із Васловівців із своєю боївкою. Для орієнтування на місцевості мені “Федір” дав топографічну карту, на якій була позначена вся Бессарабія. Я йшов орієнтуючись по карті.

З хутора Ракитна я зі своєю боївкою пішов в село Рингач Новоселицького району. Проводив нас туди житель хутора Ракитна, який переховувався в той час від мобілізації в Червону армію, пізніше учасник ОУН під псевдо “Дзвін”, перебував в боївці “Юрася”. У його ж родичів в селі Рингач ми впродовж 2-х діб переховувались.

В квартирі знаходилась жінка – двоюрідна сестра “Дзвона” і одна дитина. Господиню цю я опрацював в націоналістичному дусі, після чого вона мені жалілася на голову сільради і просила його ліквідувати. Я пообіцяв це зробити на зворотному шляху, але нічого зробити не міг, так як наш рейд являвся дуже конспіративним і акції здійснювати нам було заборонено.

6 січня 1945 року я зі своєю боївкою повернувся в Васловівці. За цей час я побував в селах Довжок, Білівці і Толбуряни Новоселицького району, Долиняни Хотинського району і Михайлівка Кельменецького району.

Єдине, що мені вдалося зробити, це здобути явочну квартиру в селі Білівці. Дім цей належав жінці, чоловік якої в той час знаходився в Радянській армії, з нею проживала доросла дочка, років 20, яка працювала вчителькою вечірньої школи для дорослих. Розташований дім недалеко від дороги, яка йде від села Форасна на Білівці, де є один повітряний млин, який належав господині цього дому.

Вчительці я залишив тоді націоналістичну літературу, в числі якої дав їй “Універсал УГВР” і “Хто такі бандерівці і за що вони борються”. З господинею дому і її дочкою-вчителькою я домовився, що її квартиру учасники ОУН, у випадку потреби, будуть використовувати в інтересах ОУН. Вони дали на це згоду.

Дочка господині квартири – вчителька, отримуючи від мене націоналістичну літературу, заявила, що у неї є подруги, які цікавляться діяльністю ОУН і обіцяла ознайомити їх з цією літературою.

Про пророблену роботу під час здійсненого рейду по бессарабським районам я надав 14 січня 1945 року письмовий звіт провіднику “Петренко”, а в лютому 1947 року, на вимогу провідника ОУН Буковини “Сталя”, вдруге написав звіт про цей рейд”[1]

Поки “Григір” перебував в рейді, війська НКВД напали на місце збору Проводу, низка провідників, зокрема “Степан”, були вбиті, інші заарештовані (“Федір” та “Мотря”). Таким чином, через загибель керівництва Проводу ОУН на Буковині, подальше поширення підпілля ОУН на терени Бессарабії та румуномовних районів області з по цей бік Прута було призупинене.

Чергова активізація роботи повстанців в румуномовному середовищі фіксується на початку 1947 року. Як ми щойно зауважили, в лютому 1947 року Провідник ОУН Буковини “Сталь” запросив у “Григора” ще раз підготувати звіт за результатами рейду селами Бессарабії. Ймовірно, на той час серед керівництва обласного проводу визрів план поширення впливу підпілля на південь та схід, в румуномовні райони області та в Бессарабію.

З метою активізації роботи в цьому напрямку було поведено низку кадрових змін. У квітні 1947 року референта пропаганди Буковинського окружного проводу ОУН “Бакуна” призначено одночасно ще й керівником Заставнівського (“Запрутського”) надрайонного проводу ОУН.

З усього видно, що він особисто курував заходи з просування ОУНівської мережі в румуномовні райони краю. “Кобзар” переїздить до Садгірського та Заставнівського районів, та розгортає надзвичайно активну діяльність підпілля.

 

Мензак Іван Миколайович – “Бакун”, “Кобзар”, “Соловій” (15.07.1912, с. Банилів Вижницького р-ну Чернівецької обл. – 31.05.1949, біля с. Шубранець Садгірського р-ну (тепер Заставнівського р-ну) Чернівецької обл.). Закінчив Чернівецьку гімназію. Вчитель, директор школи у с. Бережниця. Служив у румунській армії. Член ОУН (1940). Заарештований румунськими жандармами у 1943 р. та засуджений на 25 років каторги, карався в Ясській в’язниці. Після захоплення м. Ясси Червоною армією, повернувся на Буковину. Провідник Вашковецького районного проводу ОУН (08.-11.1945), референт пропаганди Буковинського окружного проводу ОУН (11.1945-10.1946; осінь 1947-05.1949), одночасно в.о. провідника Заставнівського (“Запрутського”) надрайонного проводу ОУН (04.1947-05.1949). Підступно вбитий агентом-бойовиком “Осторожним” на пункті зв’язку
 

Безпосередньо роботою по поширенню впливу на румунське населення займався Садгірський районний провід ОУН (керівник – Костянтин Майданський – “Юрась” та його кущові – Небеснюк Василь – “Комар”, Гуцуляк Василь – “Заєць” та Микола Кошман – “Карий”).

 

Майданський Костянтин Дмитрович – “Вадим”, “Євшан”, “Мирон”, “Юрась” (4.10.1923, с. Рогізна (тепер у складі м.Чернівці) – 8.03.1948, с. Мамаївці Кіцманського р-ну Чернівецької обл.). Член ОУН з 1940 р. Провідник Садгірського районного проводу ОУН. Загинув під час сутички з опергрупою УМҐБ
 
 

Небеснюк Василь Тодорович – “Комар”, “Лис”, 1912 р.н., уродженець села Самушино Заставнівського району Чернівецької області. Кущовий провідник Садгірського районного проводу ОУН. Загинув в сутичці із опергрупою МҐБ біля села Раранча Садгірського району Чернівецької області 15 лютого 1948 року
 

Також значною мірою робота із румуномовним населенням краю активізувалася після переведення до Садгірського районного проводу ОУН на посаду кущового повстанця “Карого”.

Останній перейшов до підпілля лише влітку 1947 року. Проте керівництво повстанського руху одразу побачило в ньому гарні пропагандистські та організаційні навички, та вже у вересні 1947 року його призначають кущовим саме на румуномовні села Садгірського району: Буда, Раранча, Остриця, Магала, Бояни, Зелений Гай, Слобода-Раранча, хутір Рингач.

За наявними даними, “Карий” готувався до призначення керівником Новоселицького районного проводу ОУН, який планувалося утворити після успішних дій з формування підпільної мережі в районі.

Зокрема, керівник Кіцманського районного проводу ОУН (1946-1948 р.р., також входив до Заставнівського (“Запрутського”) надрайону ОУН Василь Кантемір – “Остап” про “Карого” згадував:

“Із “Карого” можна було виховати хорошого і відданого підпільника. Його позитивна сторона та, що він досконало володів румунською мовою, що необхідно було для антирадянської роботи серед населення румунської і молдавської національності.

Крім того, “Карий” являвся доволі майстерним пропагандистом, вміло підходив в процесі бесіди до слухачів. Націоналістична пропаганда, котру він проводив серед жителів сіл була дохідлива, оскільки “Карий” в процесі бесід з ними вдало підбирав факти із життя, трактуючи їх в антирадянському націоналістичному дусі.

Розмовляючи зі мною, “Кобзар” говорив, що із “Карого” міг би бути хороший керівник ОУН. Він мав намір назначити “Карого” районним керівником ОУН на території якогось східного району області, де основна маса населення розмовляє на румунській чи молдавській мові”.[2]

 

Кошман Микола Ількович – “Карий” (1912, с. Валява Кіцманського р-ну Чернівецької обл. – 23.12.1947, с. Рідківці Садгірського (тепер Новоселицького) р-ну Чернівецької обл.). Член ОУН. Кущовий ОУН у Садгірському р-ні (1947). Загинув під час збройної сутички із чекістсько-військовою групою МҐБ
 
 

Гуцуляк Василь Семенович –”Заєць”, 1919 р.н., с.Топорівці Садгірського району (тепер Новоселицького) р-ну Чернівецької обл.),в підпіллі з 1944 року. Кущовий ОУН у Садгірському р-ні у проводі “Юрася”. Загинув 5 листопада 1947 року в с.Топорівці під час збройної сутички із чекістсько-військовою групою МҐБ
 

Однією із баз повстанців в напрямку поширення свого впливу на південний схід став хутір Арборени (Гай), який належав до сільської ради Слобода-Раранча.

Хутір був дуже зручно розташований для повстанців – віддалений від великих сіл (розташований у 8-ми кілометрах від найближчого села), сюди рідко заходили співробітники МҐБ та МВД чи радянські активісти та уповноважені.

Тут повстанці сформували розгалужену розвідувальну та господарську мережу, зав’язали контакти із молоддю, поширювали по хутору та по навколишнім селам антирадянські листівки, друковані румунською мовою, нав’язали контакти із місцевими вчителями та ліквідували місцевого дільничного МВД.

Намагалися нав’язати підпільну мережу в сусідніх селах, зокрема в селі Бояни Садгірського району, зокрема надсилали туди розвідників, із завданням поширювати листівки, провести розвідку, з метою ймовірно нав’язати контакти із котроюсь із місцевих груп самооборони чи невдоволеними місцевими мешканцями.

А розпочалося знайомство повстанців із мешканцями Арборен на танцях у одного з місцевих жителів, куди восени 1946 року зібралися сільські дівчата щоб потанцювати.

Знайомство повстанцівіз місцевою молоддю на танцях (хутір Арборени)

Одного осіннього дня 1946 року дівчата хутору Арборени закликали місцевого скрипаля Георгія Рушті та зібралися потанцювати. Вже перед завершенням забави, близько 11-ї години вечора, в хату постукали. На порозі стояли двоє військових, один у формі капітана, інший – старшого лейтенанта. Представившись міліцією, дізнавшись що тут відбувається забава молоді, обдивилися усе…

Зрештою склали зброю в куток і взялися до танцю. Посеред забави один із невідомих військових витягнув листівку, став посеред приміщення і зачитав – то був повстанський маніфест. Потім прибив його до стіни до загального огляду. Одночасно звернувся до присутніх – а чи чули вони про бандерівців і чи зустрічали їх? Ті кажуть – ні, не зустрічали. А от ми і є повстанці! – повідомив він.

Танці тривали загалом годину. Потім повстанці зібралися, забрали з собою листівку і зникли у невідомому напрямку.

Вочевидь вказана подія наробила в селі певного розголосу серед молоді. Принаймні це було перше їх знайомство із підпільниками. Пропагандистська акція вдалась на славу, контракт із місцевими встановлено, ще в умовах дружньої обстановки.

 

Свідчення Ревеки Рушті про зустрічі з повстанцями на танцях восени 1946 року 
ДЕЛО №2890 ПО ОБВИНЕНИЮ РУШТИ РЕВЕКИ ВАСИЛЬЕВНЫ //ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5780
 

Свідчення Ревеки Рушті про зустрічі з повстанцями на танцях восени 1946 року 
ДЕЛО №2890 ПО ОБВИНЕНИЮ РУШТИ РЕВЕКИ ВАСИЛЬЕВНЫ //ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5780
 

Свідчення Ревеки Рушті про зустрічі з повстанцями на танцях восени 1946 року
ДЕЛО №2890 ПО ОБВИНЕНИЮ РУШТИ РЕВЕКИ ВАСИЛЬЕВНЫ //ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5780

Зав’язавши таким чином зв’язки з місцевою молоддю, повстанці згодом навідалися практично до всіх учасників тих танців та залучили їх у різний спосіб до підпільної роботи, і перш за все до подальшого поширення свого впливу серед румунського населення краю.

Восени 1947 року повстанці знову навідалися на танці до місцевої молоді. Цього разу двоє повстанців прийшли безпосередньо в сільський клуб. Привітавшись з усіма присутніми, також стали танцювати, “приспівуючи частушки антирадянського змісту”, розкидали в клубі листівки та ідеологічно опрацьовували молодь в антирадянському дусі.

Зокрема серед молоді була Фрозина Єремеску:

 

Фрозина Єремеску, мешканка хутора Арборени
ФОТО ІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ЯКА ЗБЕРІГАЄТЬСЯ В ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ
 

Обвинувальний висновок у справі ЄремескуФрозини, із згадкою про зустріч повстанців із місцевою молоддю 
ДЕЛО №2885 ПО ОБВИНЕНИЮ ЕРЕМЕСКУ ФРОЗИНЫ НИКОЛАЕВНЫ. НАЧАТО 14 ДЕКАБРЯ 1948 Г., ОКОНЧЕНО 6 ЯНВАРЯ 1949 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5713

Протанцювавши таким чином 20-30 хвилин місцеві хлопці – Русу Іван та Рушті Флорій – за сільським звичаєм принесли самогонку та стали пригощати повстанців. Потім повстанці дали місцевій фельдшерці націоналістичну листівку із закликом до молоді не записуватись в комсомол, яку передавали з рук в руки та прочитали багато молоді. Так її зміст став широко відомий серед місцевої молоді.

Про зазначені події також свідчить і місцева вчителька, комсомолка Марія Нескоромна, уродженка сусіднього села Бояни, румунка за етнічним походженням.

 

Нескоромна Марія, фото із кримінальної справи 
ДЕЛО №2723 ПО ОБВИНЕНИЮ НЕСКОРОМНОЙ МАРИИ ГЕОРГИЕВНЫ // ГДУ СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА № П-5548

Остання також була присутня в клубі на танцях в Клубі восени 1947 року та про відвідини повстанців засвідчила:

 

Свідчення Марії Нескоромної про відвідування повстанцями клубу на хуторі Арборени та проведення пропагандистської акції серед місцевої молоді 
ДЕЛО №2885 ПО ОБВИНЕНИЮ ЕРЕМЕСКУ ФРОЗИНЫ НИКОЛАЕВНЫ. НАЧАТО 14 ДЕКАБРЯ 1948 Г., ОКОНЧЕНО 6 ЯНВАРЯ 1949 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5713
 

Свідчення Марії Нескоромної про відвідування повстанцями клубу на хуторі Арборени та проведення пропагандистської акції серед місцевої молоді 
ДЕЛО №2885 ПО ОБВИНЕНИЮ ЕРЕМЕСКУ ФРОЗИНЫ НИКОЛАЕВНЫ. НАЧАТО 14 ДЕКАБРЯ 1948 Г., ОКОНЧЕНО 6 ЯНВАРЯ 1949 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5713

Поширення серед місцевих мешканців листівок румунською мовою

Головним у пропагандистській роботі повстанців стало, окрім власне особистих бесід та переконання, також і поширення повстанських листівок, виготовлених румунською мовою. Отже, повстанці налагодили роботу із друку та поширення в румунських селах краю повстанських листівок румунською мовою.

Оскільки для румунського населення тематика побудови Незалежної самостійної української держави немала такої привабливості, як для українського, то у пропагандистській роботі з румунським населенням використовувалося перш за все соціальні та економічні питання, а саме боротьба проти утворення колгоспів, проти голоду та виконання планів хлібоздач, звинувачення радянської системи влади у тиранії та злочинній діяльності. Хоча лунає також і теза визволення поневолених народів.

Серед румунського населення краю така агітація знаходила активний відгук. До того ж, вона проводилася рідною їм румунською мовою.

Маємо кілька згадок в документах радянських спецслужб про поширення листівок в румунських селах саме румунською мовою, та в кількох випадках наявні згадки про поширення листівок в румунських селах без згадування, якою саме мовою вони були виконані. Припускаємо, що вони також були надруковані румунською.

На жаль, практично в жодному випадку виявлення листівок румунською мовою вони не збереглися – у справах наявні згадки про їх знищення (спалення) після судових засідань.

Проте, в одному випадку дві листівки таки збереглися, про що згодом згадаємо.

Також маємо кілька фотоілюстрацій із виявленими радянськими каральними органами кліше румунських листівок, одразу декількох різних варіантів. На жаль, фотоілюстрації, які також нижче наведемо, не містять згадок, у кого саме останні були виявлені та за яких обставин.

У одному випадку маємо згадку про місце, де повстанці друкували листівки саме румунською мовою.

Проте про все по порядку.

Зокрема, відомо про кілька фактів поширення листівок серед населення хутору Арборени та навколишніх сіл.

Спочатку це були листівки та маніфести щодо загальних основ повстанського руху, як наприклад листівка, яку зачитали учасникам танців в досі Стурзу Касандри під час танців.

Як ми вже згадували, восени 1946 року коли повстанці прийшли в дім Василя Стурзу, де відбувалися танці місцевої молоді, там вони витягнули повстанську листівку і повісили її на стіну, а також зачитали її зміст вголос.

Надалі, за наявними даними, повстанці передавали для поширення на хуторі, а також в навколишніх селах листівки Леонтій Касандрі, Саглян Ганні, Біголар Флорії, Андусяк Івану (в селі Ракитно Новоселицького району) та Мегирян Георгію (в селі Бояни та Припруття Садгірського району).

Практично всі, кому повстанці передали листівки, на слідстві і суді заявили, що вони листівок не поширювали, а знищили – спалили в печі чи закопали, оскільки нібито боялися бути спійманими. Водночас точно стверджувати, окрім фактів вилучення закопаних листівок, що листівки не були поширеними, ми не можемо.

Зокрема, двічі листівки для поширення повстанці надавали Леонтій Касандрі. Остання згадує:

“Перший раз мені повстанці ОУН дали декілька штук оунівських листівок на початку 1946 року і веліли розкидати по хутору Арборени.

Другий раз повстанець “Комар” дав мені в нашому домі пачку оунівських листівок приблизно в серпні 1947 року і велів розкидати в хуторі Арборен по дорозі.

Перший раз листівки я спалила, а другий раз куди діла не пам’ятаю може і розкидала”[3].

Двічі отримувала листівки для поширення також мешканка хутору Арборени Саглян Анна. Одного разу влітку 1947 року листівки вручили їй просто в хаті, а іншого разу наказали прийти у визначене місце на полі та привести також мешканку сусіднього хутора Буч Біголар Флорю, та там обом видали листівки для поширення.

Анні доручили знайти людину, яка б поширила листівки по селу Бояни, а сама вона повинна була поширити листівки по хутору Арборени, а Флоря – по сусідньому хутору Буч.

 

Саглян Анна
ФОТО ІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Саглян Анна пригадує:

“Влітку 1947 року о третій годині ночі до мене в дім прийшли два повстанці – “Комар” і “Славка” – і принесли з собою контрреволюційного оунівського змісту пачку листівок. “

Комар” просив мене, щоб я знайшла надійну людину в селі Бояни, яка могла б поширити ОУНівські листівки по селу Бояни. Я повстанцям дала згоду. Тоді “Комар” вручив мені пачку оунівських листівок. Людину підходящу в селі Бояни я не знайшла, і листівки спалила.

Коли мене через деякий час “Комар” запитав про листівки я відповіла, що листівки ще у мене, я не встигла ще підібрати надійну людину, яка могла б порозкидати по селу Бояни.

Другий раз, у вересні 1947 року повстанець “Комар” також дав мені пачку листівок. В ту ж ніч “Комар” послав мене на хутір Буч, щоб я привела до нього на зустріч Біголарь Флорю, на обумовлене між нами місце на полі.

Коли я і разом зі мною назустріч до повстанців “Комар” і “Славка” прийшла Біголарь Флоря, то “Комар” дав мені і Біголарь по пачці оунівських листівок і велів розкидати їх в селах Бояни і на хуторах Арборен і Буч.

Листівки які мені дав “Комар” я не розкидала, а закопала у себе на городі можу показати де. Куди поділа листівки Біголарь я не знаю, я її про це не питала. Листівки були на молдавській мові“.

 

Акт про виявлення і вилучення листівок у Саглян Анни 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2509 ПО ОБВИНЕНИЮ ЛЕОНТИЙ КАСАНДРЫ ГЕОРГИЕВНЫ // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА № П-5870. – С. 113

7 червня 1948 року МҐБ виявило 15 листівок, закопаних Саглян Анною на її городі біля яблуні. Як повідомляється у акті їх вилучення, від сирості та від тривалого часу перебування в землі листівки порвалися та зотліли.

В спеціальному пакеті вони були долучені до справи як речові докази, проте згодом за рішенням суду були знищені. На жаль, жодного їх екземпляру, чи скопійованого тексту чи перекладу з румунської мови не зберіглося. Їх знищення було засвідчене відповідним актом.

 

Акт про знищення листівок, виявлених у Саглян Анни 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2509 ПО ОБВИНЕНИЮ ЛЕОНТИЙ КАСАНДРЫ ГЕОРГИЕВНЫ // ГДА СБУ, ЧЕРІНВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА № П-5870. – С. 145

Андрусяк Іван та Мегирян Георгій одного разу пізно ввечері поверталися з поля до дому, коли їх перестріли повстанці. Пішли в дім до Андрусяка, де розговорилися. І хлопці погодилися допомагати повстанцям. За словами Івана Андрусяка, повстанці добре говорили румунською мовою, що значно полегшувало роботу серед румунського населення.

Андрусяк Іван, 1927 р.н., на слідстві твердо заявляв, що листівки не поширював, а спалив. Зокрема він пригадує:

“В жовтні місяці 1947 року до мене в дім прийшли два повстанці ОУН. В той час у мене в домі знаходився Мегирян Георгій Іванович. Повстанці в той час дали мені пачку ОУНівських листівок, приблизно 40 штук, які веліли розкидати в селі Ракитно Чернівецької області, в той же час повстанці вручили оунівські листівки Мегиряну Георгію також пачку листівок в якій кількості сказати не можу, які веліли розкидати в селі Бояни Садгірського району.

Всі листівки, дані мені та Мегиряну Георгію, були надруковані на молдавській мові.

Листівки були різного змісту. Мені особисто “Комар” дав пачку листівок однакового змісту. Мегирян Георгію “Комар” дав листівки різного змісту і різних форматів по розмірам, дві пачки.

Листівки я ніде не розкидав, боявся щоб хтось мене не побачив, а спалив їх усі в пічці в своєму домі. А Мегирян мені сказав, що дані йому листівки він закопав в землю”[4].

 

Свідчення Івана Андрусяка про вручення йому та Георгію Мегиряну листівок, румунською мовою 
ДЕЛО №2526 ПО ОБВИНЕНИЮ АНДРУСЯК ИВАНАГЕОРГИЕВИЧА. 9 ИЮНЯ- 13 ИЮЛЯ 1948// ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5328
 

Свідчення Івана Андрусяка про вручення йому та Георгію Мегиряну листівок, румунською мовою 
ДЕЛО №2526 ПО ОБВИНЕНИЮ АНДРУСЯК ИВАНАГЕОРГИЕВИЧА. 9 ИЮНЯ- 13 ИЮЛЯ 1948// ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5328
 

 
 
 

Іван Андрусяк та Георгій Мегирян, які отримували листівки для поширення в селах з румунським населенням
 

Водночас колишній повстанець, який вийшов з повинною та став на шлях зради, Василь Делікатний – “Славка”, на суді засвідчив, що дійсно підпільники давали хлопцям листівки, що вони були виконані румунською мовою, та про те, що Іван Андрусяк таки поширив листівки в селі Рокитне, що повстанці перевірили та отримали підтвердження. Останній повідомив слідчим:

“В дім Андрусяк Івана Георгійовича я спільно з “Комарем” заходив в вересні 1947 року, в той час “Комар” дав йому пачку, 70 штук, ОУНівських листівок для поширення по селу Ракитно. В домі Андрусяк “Комар” вербував в якості розвідника Мегирин Георгія Івановича, після вербовки вручив останньому 200 оунівських листівок на молдавській мові для поширення в селі Бояни.

Листівки які були дані Андрусяку були розкидані по селу Рокитне, так як про це ми мали свідчення”[5].

 

Свідчення Василя Делікатного – “Славки” про вручення листівок Івану Андрусяку та Георгію Мегиряну для поширення в сусідніх селах 
ДЕЛО №2526 ПО ОБВИНЕНИЮ АНДРУСЯК ИВАНА ГЕОРГИЕВИЧА. 9 ИЮНЯ- 13 ИЮЛЯ 1948// ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5328

Мешканець хутора Арборени18-річний Мегирян Георгій, 1930 р.н. у свою чергу також підтверджує, що повстанці давали йому дві пачки листівок румунською мовою, для поширення в селах Бояни та Припруття.

Крім того, під час зустрічі з повстанцями у вересні 1947 року йому поставили завдання підібрати в Боянах довірену людину, яка могла б розкидати там листівки та проводити розвідку, зокрема виясняти ставлення місцевих мешканців до радянської влади, стан організації колгоспів, як проходить збір хлібоздачі, кого в селі заарештовано тощо – звичайні дані, які повстанці включали до своїх щомісячних чи щоквартальних звітів.

Проте Мегиряну не вдалося виконати завдання повстанців, а отримані листівки він закопав в землю. Під час арешту, 15 квітня 1948 року МҐБ дійсно викопало листівки за стодолою на його подвір’ї.

Про що засвідчує відповідний акт: “виявлено закопані в землю і вилучені 100 штук ОУНівських листівок контрреволюційного змісту, закопані Мегирян Георгієм, які йому в 1947 році вручили бандити ОУН для поширення в селах Садгірського району”.

 

Акт про виявлення закопаних листівок на подвір’ї Георгія Мегиряна 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕД.ОТДЕЛ. ДЕЛО № 2720 ПО ОБВИНЕНИЮ МЕГИРЯН ГЕОРГИЯ ИВАНОВИЧА // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5727. – С. 13

За спогадами Івана Андрусяка, Мегиряну повстанці дали листівки двох різних варіантів, із різним текстом та навіть різні за розміром. Проте чи були серед вилучених листівки різні за змістом, чи однакові, що могло б пролити світло на те, чи Мегирян поширював листівки, ми не можемо, бо за рішенням суду речові докази підлягали знищенню.

У справі не залишилося ні копії текстів, ні перекладу з румунської на російську, відповідно достеменно про зміст листівок ми не знаємо. На жаль, згідно рішення трибуналу листівки як речові докази були знищені.

 

Акт про знищення листівок, вилучених у Георгія Мегиряна 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕД.ОТДЕЛ. ДЕЛО № 2720 ПО ОБВИНЕНИЮ МЕГИРЯН ГЕОРГИЯ ИВАНОВИЧА // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5727. – С. 79

Нагадаємо, що саме в румуномовних селах, і перш за все на хуторі Арборени повстанці влітку 1947 року провели акцію із фотографування спухлих від голоду місцевих селян, з метою переправлення доказів голоду в СРСР до країн Заходу.

Повстанці ОУН в селі Буда Садгірського району

Повстанцям за нетривалий час – серпень-грудень 1947 року вдалося створити гарні позиції та провести кілька резонансних акцій в селі Буда Садгірського району.

Зокрема, досить перспективним виявилося знайомство повстанців із місцевим жителем Ніка Георгієм Миколайовичем, 1896 року народження. Повстанці заходили до нього 8-10 разів, двічі давали поширювати повстанські листівки, виконані румунською мовою.

Оскільки Георгій Ніка гарно допомагав повстанцям, кущовий “Комар” в жовтні 1947 року прийняли його до ОУН, дали йому повстанське псевдо – “Дуча” та призначили станичним по селу Буда.

2 рази на місяць Георгій Ніка інформував повстанців про всі заходи радянської влади, про хід хлібопоставок, про настрої населення, про війська, про смертність в селі (через голод), при цьому говорив, що голова сільради погано ставиться до населення.

При цьому окремо згадує, що під час вербовки “Комар” пояснював йому завдання і мету діяльності ОУН, за що вона бореться, відтак зазначив, що “дав згоду прийняти участь в створенні “Самостійної української держави”.

Двічі Георгій Ніка отримував для поширення повстанські листівки румунською мовою, перший раз наприкінці серпня 1947 року йому дали 50 листівок для поширення в селі Буда.

За його словами, він прочитав текст листівок, вони були написані молдавською мовою, і у них лунав заклик до населення щоб не здавали поставки. Окремо Ніка зазначає на слідстві, що листівок українською мовою йому не давали взагалі.

 

Свідчення Георгій Ніки про отримання листівок румунською мовою від повстанців 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2328 ПО ОБВИНЕНИЮ НИКА ГЕОРГИЯ НИКОЛАЕВИЧА И ЛЯХУЛ ИВАНА ГЕОРГИЕВИЧА. 31 ДЕКАБРЯ 1947 – 27 ФЕВРАЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ОСНОВНИЙ ФОНД. – СПРАВА №1376

Другий раз наприкінці вересня йому знову вручили 160 повстанських листівок, вже із завданням підібрати надійних людей в селі Магала і Котул-Остриця, і дати їм листівки для поширення, а також частину розкидати у селі Буда.

За показами Георгія Ніку перший раз він отримані листівки нібито спалив, а другого разу заховав їх в дуплі дерева неподалік свого дому, де вони і були виявлені при арешті.

На жаль, спочатку суд ухвалив рішення долучити ці листівки до кримінальної справи проти Георгія Ніка як речові докази, проте лише один екземпляр, а інші 159 знищити (спалити). А після вироку була знищена і остання листівка, а також і текст її перекладу російською мовою.

 

Постанова про долучення виявлених листівок як речових доказів до кримінальної справи Георгія Ніку та про знищення інших листівок 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2328 ПО ОБВИНЕНИЮ НИКА ГЕОРГИЯ НИКОЛАЕВИЧА И ЛЯХУЛ ИВАНА ГЕОРГИЕВИЧА. 31 ДЕКАБРЯ 1947 – 27 ФЕВРАЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ОСНОВНИЙ ФОНД. – СПРАВА №1376

Попри те, що Ніку заперечив свою причетність до поширенні в селі Буда листівок, довідка із МҐБ засвідчує, що впродовж літа-осені 1947 року в селі мали місце 4 випадки поширення листівок, відтак напевне в селі до підпілля входили також і інші мешканці, які залишились невикритими радянськими каральними органами, тож і повстанська мережа в селі Буда була значно ширшою та гарно законспірованою.

 

Довідка райвідділу МҐБ про факти поширення повстанських листівок в селі Буда 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2328 ПО ОБВИНЕНИЮ НИКА ГЕОРГИЯ НИКОЛАЕВИЧА И ЛЯХУЛ ИВАНА ГЕОРГИЕВИЧА. 31 ДЕКАБРЯ 1947 – 27 ФЕВРАЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ОСНОВНИЙ ФОНД. – СПРАВА №1376

Цікавим також є твердження Георгія Ніку про те, що перед арештом “Комар” йому говорив, щоб Ніку готувався, оскільки незабаром дасть мені дуже багато доручень, які я повинен буду виконати. Але так до дня його до арешту і не дав. Відтак помітно, що повстанці мали значні плани по поглибленню роботи із румунським населенням краю.

 

Довідка райвідділ МҐБ про факти поширення повстанських листівок в селі Буда
 УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2328 ПО ОБВИНЕНИЮ НИКА ГЕОРГИЯ НИКОЛАЕВИЧА И ЛЯХУЛ ИВАНА ГЕОРГИЕВИЧА. 31 ДЕКАБРЯ 1947 – 27 ФЕВРАЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ОСНОВНИЙ ФОНД. – СПРАВА №1376

Георгій Ніка займався також розбудовою повстанської мережі. Зокрема залучив до підпільної роботи мешканця села Ляхул Івана Георгійовича, 1897 року народження, з яким повстанці лишень встановили контакт та одного разу ночували.

У постанові на арешт Івана Ляхула зазначається: “В серпні 1947 року завербований Ніку став на шлях збройної боротьби проти радянської влади за відторгнення України від СРСР і створення т.зв. “Самостійної української держави”. Сильне формулювання, як для румуна за етнічним походженням!

До повстанської мережі водив також Катеринчук Іван Трифанович, 1905 р.н., молдаванин (румун), уродженець і мешканець села Буда Садгірського району Чернівецької області.

Повстанці – “Юрась”, “Комар”, “Карий”, “Вітер” та “Славка” переховувались у нього впродовж кінця літа та осені 4 рази. Залучили його до підпілля лише влітку 1947 року, дали йому підпільне псевдо “Антірік”.

Йому поставили завдання підготувати інформацію – хто із села записувався в колгосп, він склав список та передав повстанцям.

Одного разу, 31 серпня 1947 року (повстанське “Свято зброї”) семеро повстанців (“Кобзар” та його охоронець “Білий” (“Когут”), “Карий” та його охоронець “Вітер”, “Комар”, “Заєць”, “Ванька”, “Славка”) квартирували у Івана Катеринчука.

О 9-й ранку до нього прийшли голова сільради Ківчак Мирон, заступник голови сільради Боднарь Флора та десятник Путінцев Флора, “з метою вияснення справи щодо хлібопоставки”. Іван сказав, що все здав, крім соняшника, а соняшника у нього немає то й не може здати.

Вони почали обшук, випадково зайшли в кімнату, де сиділи повстанці. Повстанці їх затримали, заступника голови сільради, Флору Боднара, якого характеризували як доброго чоловіка, відпустили, а інших двох повстанці забрали з собою, і більше про них в селі ніхто нічого не чув. Ймовірно, їх задушили та кинули в річку.

Крім того, Іван Катеринчук одного разу (наприкінці серпня або ж на початку жовтня 1947 року) отримав 60 листівок від повстанців, румунською мовою, із завданням розкидати їх на перехресті доріг Магала-Бояни-Садгора. Дорогою на роботу він ті листівки у вказаному місці розкидав. На жаль, зразки також не збереглися.

Далі повстанцям вдалася гарна комбінація. Коли повстанці відпускали Боднарь Флорю Івановича (1900 р.н.), заступника голови сільради, “Кобзар”, який з ним говорив та домовився про співпрацю його із повстанцями, заявив йому: якщо тебе призначать головою сільради, погоджуйся, але не працюй так як твій попередник.

І дійсно, за відсутності голови, головою сільради села Буда стає Флоря Боднар. Повстанці отримали гарне джерело розвідувальної інформації, 3-4 рази до нього приходили і отримували детальні дані про діяльність радянської влади.

Також повстанці залучили до підпільної роботи Стріянку Василя Івановича, 1902 р.н., мешканця села Буда, молдованина (румуна). Коли повстанці роз’яснювали йому що таке ОУН і за що вона бореться, а саме що воюють проти Радянської влади за створення “Націоналістичної Української Держави”, та запропонували йому вступити в ОУН, Василь Стріянку зауважив, що він є румуном за етнічним походженням. На що повстанці йому відповіли: “це не має значення” (в документі – “это все равно”).

Усі вказані підпільники впродовж 29-30 грудня 1947 року були заарештовані. За вироком військового трибуналу Георгія Ніку, Івана Катеринчука та Флорю Боднаря засуджено на 25 років таборів кожного, Івана Ляхулата Василя Стріянку – на 10 років таборів.

Поширення листівок румунською мовою в селі Колінківці

Факти поширення листівок румунською мовою мали місце і в селі Колінківці, при чому листівки були як румунською, так і українською мовами, зважаючи на проживання в селі певної кількості мешканців румунського етнічного походження.

Зокрема, впродовж літа та осені 1947 року були зафіксовані чотири таких факти, які приписувались не діями повстанської мережі у цьому селі, а нібито повстанськими боївками, які переходили через село та розкидали листівки по маршруту свого пересування. Окрім поширення листівок, повстанцями був ліквідований “кращий активіст села”, бригадир Орашан Філіп.

 

Акт щодо акцій повстанців, вчинених повстанцями в 1947 році в селі Колінківці Хотинського району Чернівецької області 
УМГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. СЛЕДСТВЕННЫЙ ОТДЕЛ. ДЕЛО №2420 ПО ОБВИНЕНИЮ ЦИБУЛЯКА КОНСТАНТИНА МИХАЙЛОВИЧА, НАЧАТО 26 ДЕКАБРЯ 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-3168 (КОЛІНКІВЦІ)


Поширення листівок та їх неймовірний резонанс у селі Рокитне

Факт поширення листівок румунською мовою мав місце вранці 20 серпня 1947 року і в селі Рокитне Новоселицького району Чернівецької області.

Мешканка села Рожко Параска Ісаївна 1927 р.н., як зазначено в документі – молдованка за етнічним походженням, вийшла о шостій годині ранку на вулицю і зібралася йти на роботу.

Проте зустріла жінку свого брата, яка несла в руках дві листівки, які підібрала на городі біля центральної вулиці села в одному метрі від дороги. Про листівки знаємо, що одна була синього а інша зеленого кольору.

Параска намагалася їх прочитати, проте “через свою малограмотність перечитуючи листівки їх змісту не зрозуміла”. У них на подвір’ї знаходився загін для овець, і в її двір зганяли овець жителі майже всього села Рокитне. На той час там було п’ятеро людей, і серед них Нікіфорук Лідія Степанівна, яка була грамотна.

Остання взяла листівку та вголос прочитала, так що чули ще четверо, які знаходились біля овець (прізвища усіх слідчими МҐБ старанно переписані), а також сама Параска та її братова. Такий собі вийшов невеличкий мітинг. Після того, коли Нікіфорук прочитала, Параска листівки взяла назад і сховала в своєму домі “за портретами фотографій кімнатної стіни”.

 

Свідчення Рожко Параски про виявлені нею листівки 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. ДЕЛО №2052 ПО ОБВИНЕНИЮ РОЖКО ПРАСКОВЬИ ИСАЕВНЫ, НАЧАТО 27 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-722

Після того Параска пішла на роботу до Перчик Олександри Ісаївни, та дорогою зустріла Ізвак Єфросинью, яка в руках тримала три листівки. Параска попросила одну з них собі, білого кольору, і та їй віддала. Цю третю листівку Параска не прочитала, оскільки на роботі у Перчик Олександри всі виявились неграмотними і не було кому прочитати, то так листівку і віддали Перчик Олександрі.

А Ізвак Єфросинія також зібрала 5 листівок. Зустріла Железко Віру Григорівну, яка “з інтересом” взяла у неї листівки і сказала, що понесе їх читати вчительці Зіні, яка квартирує у неї. Пішла, а через годину повернулася і принесла лише 3 листівки, одну з який і взяла Рожко Параска.

Незабаром сільський голова обходив двори та вилучав зібрані населенням листівки.

 

Акт про вилучення повстанських листівок у мешканки села Рокитне Рожко Параски 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. ДЕЛО №2052 ПО ОБВИНЕНИЮ РОЖКО ПРАСКОВЬИ ИСАЕВНЫ, НАЧАТО 27 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-722

З матеріалів справи непрямо випливає, що усі три листівки були різними за змістом, ще й виконані на папері різного кольору. Самі листівки, на жаль, не збереглися. Є лише повідомлення, що вони були написані молдавською/румунською мовою, та були знищені в Новоселицькому райвідділі МҐБ. Навіть не було що долучити до кримінальної справи в якості речових доказів.

В ході опитування громадян ці факти стали відомими, Рожко Параску звинуватили у тому, нібито вона поширювала зміст листівок серед людей, сприяючи оунівській агітації. Зокрема зазначалося:

“В ніч з 19 на 20 серпня 1947 року в селі Ракитне ОУН поширила націоналістичні листівки молдавською мовою, направлені на зрив заходів партії і уряду. Рожко підібрала на вулиці села 2 листівки і в сільраду їх не здала, а заховала у себе вдома, а потім зміст цих листівок стала поширювати серед населення, тим самим сприяла проведенню антирадянської агітації оунівського напрямку”.

Таким чином, Рожко Параска ніби випадково стала і сама членом ОУН.

25 серпня 1947 року її заарештували. 13 листопада 1947 року на засіданні Військового трибуналу допитали Нікіфоряк Лідію, яка власне і читала вголос ті листівки, і таким чином ми знаємо про що там йшлося і можливо можемо дізнатися, які саме листівки поширювалися в селі Рокитне.

За її словами, хоч всього тексту не пам’ятає, що було написане, щоб нищити склепи з зерном та хлібом, не йти до колгоспу, що радянська влада довела до голоду і таке інше.

 

Уривок із вироку військового трибуналу Рожко Парасці 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. ДЕЛО №2052 ПО ОБВИНЕНИЮ РОЖКО ПРАСКОВЬИ ИСАЕВНЫ, НАЧАТО 27 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-722

Відповідно до вироку трибуналу, Рожко Параска засуджена на три роки позбавлення волі.

Спроби повстанців налагодити повстанську мережу у селах Слобода-Раранча та Магала

В селі Слобода-Раранча повстанці періодично відвідували Федора Ластівку, 1910 року народження. Після призначення кущовим “Карого”, останній відвідав Ластівку наприкінці літа із ознайомчим візитом, та згодом в листопаді. Під час останньої зустрічі запитав у нього, кого він знає у селі Котул-Остриця, що в 7-8 кілометрах від Слободи-Раранчі.

Ластівка був знайомий із одним мешканцем, румуном за етнічним походженням, Михайлом Бужніцею, 1908р.н., уродженцем села Магала. Повстанці попросили провести їх до нього, у останнього в домі переночували, познайомились.

Говорив з ним “Карий”, румунською мовою. Про справу наразі особливо не говорили. Проте подальші контакти із ним не мали продовження, так як в середині грудня “Карий” загинув, а наприкінці грудня Ластівку і Бужніцу заарештували та засудили на 10 років таборів.

Зелений Гай – найбільш віддалений населений пункт, де повстанці почали формувати повстанську мережу

Діяли повстанці також в селі Зелений Гай Садгірського району Чернівецької області, де залучили до підпілля Райлян Георгія Петровича, 1913 року народження, молдавського/румунського етнічного походження. Напевне, найбільш південна точка, де діяли повстанці Садгірського районного проводу ОУН (в Зелений Гай приходили “Юрась”, “Грім”, “Комар”, “Карий”, “Вітер” та “Славка”).

Зв’язок з повстанцями Георгій Райлян встановив із серпня 1947 року. Одного разу до нього вночі прийшли троє повстанців, одразу сказали, що вони є бандерівцями, розпитали про ситуацію в селі, зокрема, як з народом поводиться голова сільради, секретар, чи є в селі винищувальна група (істребки), чи є в селі дільничний МВД та МҐБ, хто взагалі приїжджає в село із райцентру.

 

Райлян Георгій Петрович, фото із кримінальної справи 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. ДЕЛО №2527 ПО ОБВИНЕНИЮ РАЙЛЯН ГЕОРГИЯ ПЕТРОВИЧА, 24 АПРЕЛЯ – 13 ИЮЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5332 (С.ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ САДГІРСЬКОГО РАЙОНУ)

Ще тричі повстанці відвідували Георгія Райляна та кожного разу залишали йому до 100 листівок, щоб він їх поширив у селах Зелений Гай, Припруття та в сусідньому райцентрі Новоселиця. За його словами, половину листівок він щоразу розкидав в селі Зелений Гай, а іншу половину спалював. Листівки були надруковані українською та румунською мовами, і в них йшлося про те, щоб селяни не здавали державі хліб, молоко, масло і т.д.

 

Свідчення про передачу повстанцями Георгію Райляну листівок для поширення в селах Зелений Гай, Припруття та в райцентрі Новоселиця 
УПРАВЛЕНИЕ МГБ ПО ЧЕРНОВИЦКОЙ ОБЛАСТИ. ДЕЛО №2527 ПО ОБВИНЕНИЮ РАЙЛЯН ГЕОРГИЯ ПЕТРОВИЧА, 24 АПРЕЛЯ – 13 ИЮЛЯ 1948 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5332 (С.ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ САДГІРСЬКОГО РАЙОНУ)

Окрім поширення листівок, в жовтні місяці 1947 року повстанці також відвідали сільський магазин та реквізували необхідні товари.

В липні 1948 року за вироком Військового трибуналу Георгій Райлян засуджений на 25 років таборів.

Улюбленою тактикою поширення листівок повстанцями була організація одночасного поширення листівок у кількох селах краю, що показувало силу і поширеність підпілля.

Такої ж тактики повстанці намагалися дотримувались і під час поширення листівок румунською мовою. Зокрема відомо принаймні про дві скоординовані акції з поширення листівок румунською мовою одночасно в декількох селах.

 

Повідомлення про поширення листівок молдавською мовою в селах Слобода Раранча, Ревківці та Строїнці в ніч на 27 липня 19347 року
 

У іншому випадку, листівки поширювались одночасно в селах Котул-Остриця та Магала. При цьому сталося це того самого дня,коли повстанці проводили акції з нагоди 6-ї річниці проголошення Акту відновлення української держави – в ніч на 30 червня 1947 року.

 

Оперативне зведення МҐБ про поширення листівок в ніч на 30 червня 1947 року в селах Магала та Остриця
 

За спогадами голови сільради села Котул-Остриця Трішко Іллі Семеновича, 1915 р.н., в неділю, в ніч на 30 червня 19407 року о 4.30 ранку до нього на квартиру прийшов боєць винищувального батальйону Майорський Флорій, який показав 2 листівки, знайдені неподалік, в 50-ти метрах від хати голови.

Ілля одягнувся і пішов в сільраду дізнатись, що сталось і звідки в селі листівки. Тоді в сільраду прийшов зав.клубом Кожукарь Іван, який знайшов листівку біля воріт клубу, та згодом голова земельної громади, який також приніс листівку, знайдену біля своєї хати. Голова склав список підозрюваних, біля 15-ти чоловік, та коли прийшов дільничний на прізвище Мага, пішли проводити обшуки в будинках, зазначених головою.

Обшук в перших 10 хатах не дав результату. Підійшли до дому Рогальского Віктора Костянтиновича, 1923 року народження, у якого і виявили три листівки – дві заховані між дошками під стелею (на сволоці), а одна виявлена у його чемодані серед старих листів.

 

Протокол обшуку та виявлення листівок в домі Віктора Рогальського в селі Котул-Остриця 
ДЕЛО №1859 ПО ОБВИНЕНИЮ РОГАЛЬСКОГО ВИКТОРА КОНСТАНТИНОВИЧА, 8 ИЮНЯ – 7 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5412

У результаті подальших обшуків, також 2 листівки були виявлені у сестри Рогальського Пержан Ганни, під подушкою, та 2 листівки – у її сусіда Михайла Чеботаря, за портретами над дверима.

 

Постанова про арешт Віктора Рогальського 
ДЕЛО №1859 ПО ОБВИНЕНИЮ РОГАЛЬСКОГО ВИКТОРА КОНСТАНТИНОВИЧА, 8 ИЮНЯ – 7 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5412

Віктор Рогальський постійно під час слідства та суду заперечував, що мав стосунок до листівок. Він визнавав, що листівки були знайдені у нього вдома, проте говорив що не знає, як вони могли туди потрапити.

В селі сільській владі він здавався неблагонадійним. Так й особливо любити йому радянську владу підстав не було: в 1941 році родину Рогальських було виселено до Сибіру (Челябінська) терміном на 5 років, за те, що його батько під час приналежності краю до Румунії був примарем (сільським головою) села Котул-Остриця. Батька виселили раніше, аніж всю родину, і з того часу про нього ніяких відомостей родина не мала. Через 5 років. У 1946 році Віктор повернувся в село.

Місцевий член партії, характеризуючи Рогальського,зауважував, що останній “виражає невдоволення своєю поведінкою до існуючих порядків на Буковині, як-то державних поставок не виконує і не підкоряється керівникам місцевої влади на селі”. До того ж, Віктор заявляв, що листівки були йому підкинуті сільрадою.

29 вересня 1947 року судове засідання засудило Віктора Рогальського на 5 років таборів.

На щастя, саме в цій справі, наразі єдиній із віднайдених нами, зразки листівок, виготовлених румунською мовою, збереглися! Внаслідок цього і нині можемо їх побачити.

 

Листівки, виявлені у Віктора Рогальського та Пержан Ганни у селі Котул-Остриця (Сталін тиран народів) 
ДЕЛО №1859 ПО ОБВИНЕНИЮ РОГАЛЬСКОГО ВИКТОРА КОНСТАНТИНОВИЧА, 8 ИЮНЯ – 7 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5412
 

Листівки, виявлені у Віктора Рогальського та Пержан Ганни у селі Котул-Остриця 
ДЕЛО №1859 ПО ОБВИНЕНИЮ РОГАЛЬСКОГО ВИКТОРА КОНСТАНТИНОВИЧА, 8 ИЮНЯ – 7 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5412
 

Листівки, виявлені у Віктора Рогальського та Пержан Ганни у селі Котул-Остриця 
ДЕЛО №1859 ПО ОБВИНЕНИЮ РОГАЛЬСКОГО ВИКТОРА КОНСТАНТИНОВИЧА, 8 ИЮНЯ – 7 АВГУСТА 1947 Г. // ГДА СБУ, ЧЕРНІВЦІ. – ПРИПИНЕНИЙ ФОНД. – СПРАВА П-5412

Шановні жителі села!

Колгоспи – це нове рабство, найжорстокіша експлуатація людини.

Геть колгоспи!

Геть більшовицький режим!

Нехай живе боротьба за визволення підкорених народів!

Смерть кривавому більшовизму!

Зразки листівок ОУН румунською мовою, які поширювалися в 1947 році на Буковині

Окрім зазначених листівок, в Галузевому державному архіві також зберігаються фотокопії виявлених органами МҐБ повстанських кліше із текстом листівок румунською мовою.

Хоча біля ілюстрацій немає пояснення, де саме вони були вилучені, за низкою ознак можна встановити, що серед них саме листівки, виготовлені буковинськими підпільниками, Які поширювалися в селах з румуномовним населенням влітку-восени 1947 року.

 

Повстанська листівка та її кліше: “Селяни! Не давайте жодного літру молока, жодного кілограма м’яса, а нагодуйте своїх голодних батьків та дітей. Смерть сталінських експлуататорів!”
 
 

Повстанська листівка та її кліше: “Селяни! Не давайте жодного літру молока, жодного кілограма м’яса, а нагодуйте своїх голодних батьків та дітей. Смерть сталінських експлуататорів!”
 

 

Повстанська листівка та її кліше
 
 

Повстанська листівка та її кліше
 

“Жителі села. …. не віддавайте кукурудзу більшовицьким катам, вона вам знадобиться для того щоб ви прогодували своїх дітей та батьків….

Хліб – продукт вашої праці, який належить лише вам, а не більшовицьким паразитам!

Геть кровавий більшовізм!

Смерть партійцям

Хай живе вільний селянин без експлуатації, в тишині (спокої)”

 

Повстанська листівка та її кліше
 
 

Повстанська листівка та її кліше
 

“Жителі села. Сьогоднішній голод навмисно створили буржуазні більшовицькі кати партії. Вони забрали весь хліб. Через них ваші сім’ї голодують. Рятуйте життя від голодної смерті. Розбийте комори держави і візьміть хліб, який вам належить. Смерть сталінським бандитам!”

 

Повстанська листівка та її кліше. Саме така листівка поширювалася 30 червня 1947 року в селах Магала та Остриця
 
 

Повстанська листівка та її кліше. Саме така листівка поширювалася 30 червня 1947 року в селах Магала та Остриця
 

“Шановні жителі села!

Колгоспи – це нове рабство і найжорстокіша експлуатація людини.

Геть колгоспи!

Геть більшовицький режим!

Нехай живе боротьба за визволення підкорених народів! Смерть кривавому більшовизму”.

Наразі нам не вдалося встановити, у кого саме вилучені зазначені кліше, що пролило б світло на те, де саме повстанці друкували свої листівки румунською мовою.

Маємо лише одну згадку про місце, де друкувалися повстанські листівки румунською мовою: в домі Величука Григорія Андрійовича, мешканця села Стара Жучка. Зокрема, колишній повстанець і очевидець подій “Славка” – Василь Делікатний свідчить:

“Зв’язки підпілля ОУН по селу Стара Жучка:

… Величук Григорій Андрійович, 49 років, рідний брат Величук Михайла, живуть окремо. На квартирі Величук Григорія Андрійовича районний провідник ОУН “Юрась” друкував антирадянські націоналістичні листівки.

Особисто я “Славко” був у Величук Григорія три рази разом зі мною приходили надрайонний провідник Запрутськогопровода СБ ОУН “Макар” і його особиста охорона “Скорий”. Зі слів кущового провідника ОУН “Комара” мені відомо, що ще в липні місяці 1947 року він там друкував антирадянські листівки румунською мовою”.

Загалом, як бачимо, повстанцям вдалося налагодити друк листівок румунською мовою, що потребувало вміння виготовляти кліше, здобування паперу та фарб, віднайдення спокійного місця для друкування листівок, який реально було виготовлено ймовірно кілька тисяч примірників, і відтак поширення серед підпільної мережі, в тому числі й організації скоординованої їх появи в різних селах району одночасно. І все в умовах строгої конспірації та підпілля.

Важливо відзначити, що повстанська агітація та діяльність отримували схвальний відгук серед населення румунського етнічного походження. Кілька з них вступили до ОУН та отримали повстанські псевдоніми та посіли посади в ОУНівській ієрархії. При цьому добре знали, що повстанці боряться за створення Самостійної української держави.

У ряді випадків в суді вони намагалися використати цей факт на свій захист – мовляв як я, румун(ка) за етнічним походженням, міг бути за самостійну Україну. Проте це не спрацювало.

Наприкінці 1947 року та впродовж 1948 року і румунськими селами краю прокочується хвиля арештів. Чимало з місцевих румунів за підпільну діяльність на користь ОУН засуджені до 25-ти років таборів, ще більше отримали 10-річне ув’язнення.


Втрати серед підпілля та припинення спроб подальшого поширення дій ОУН в райони з населенням румунського етнічного походження

На жаль, наприкінці 1947 року та на початку 1948 року повстанці в Садгірському районі Чернівецької області понесли важкі втрати, внаслідок чого контакти повстанців із румунським населенням припиняються.

Можна лише здогадуватись, як би далі розвивалися події у цьому напрямку, якби все склалося по-іншому. Принаймні відомо, що планувалося створення Новоселицького районного проводу ОУН, керівником якого призначити “Карого”. За логікою подій, надалі повстанці просувалися б в Хотинщину, Кельменеччину та Сокирянщину, райони історичної Бессарабії. Проте не судилося.

Зокрема, в ніч на 5 листопада 1947 року в рідному селі Топорівці потрапляє на засідку МВД та гине в бою “Заєць”, Василь Гуцуляк, кущовий ОУН, який в підпіллі воював ще із 1944 року. Під час обшуку при ньому у польовій сумці виявлено 130 екземплярів націоналістичних листівок “українською, молдавською та румунською мовами” з закликом до населення перешкоджати організації колгоспів, не вступати в комсомол та проводити диверсії по знищенню зерноскладів.

В ніч на 30 листопада 1947 року потрапив в засідку МВД та взятий в полон “Славка” – Василь Делікатний. Останній, рятуючи своє свободу, пішов на шлях співпраці з окупантами. Оскільки він був учасником всіх дій Садгірського районного проводу ОУН, то й знав всю повстанську мережу району.

19 грудня 1947 року в селі Шишківці того ж Новоселицького району, раптово натрапивши на МВД, також потрапляє в полон повстанець “Вітер” – Василь Антонюк (разом із ним був і кущовий “Карий”, якому вдалося вирватися з оточення).

“Вітер” також дуже добре знав всю підпільну мережу Садгірщини, ще й був в особистій охороні кущового “Карого”, який саме опікувався останнім часом селами із румунським етнічним населенням. Він також пішов на співпрацю із ворогом, і вже наприкінці грудня 1947 року за свідченнями Делікатного та Антонюка селами прокочується хвиля арештів десятків і десятків підпільників і співчуваючих повстанцям.

У ніч на 23 грудня 1947 року МҐБ зробило засідку біля дому жителя села Раранча Василя Пентелейчука, в яку потрапив “Карий”, який в бою загинув.

І в цьому випадку “румунський слід” в діяльності ОУН також проявився: разом із “Карим” йшов ще один підпільник, який також в бою загинув, уродженець села Бояни на псевдо “Мисливець ” (“Охотник”). Імені його не збереглося в документах. Напевне, був новачком в підпіллі, оскільки повстанець з таким псевдо в інших документах не згадується.

 

Протокол упізнання вбитих повстанців, “Карого” та уродженця села Бояни на псевдо “Охотник”
 

Вже незабаром загинуть і інші учасники Садгірського проводу ОУН, які приймали участь в просуванні повстанської ідеології в румуномовні населені пункти області. Так, 15 лютого 1948 року в бойовій сутичці із радянськими каральними органами загинув кущовий “Комар”, а 8 березня 1948року – загинув і сам районний провідник “Юрась”, Костянтин Майданський.

 

 Довідка про загибель кущового “Комара”
 

Прикінцеві зауваги

Ми розглянули діяльність лише Садгірського проводу ОУН, тоді як український та румунський елемент дотикалися практично вздовж усього південного кордону Чернівецької області, а особливо в етнічно змішаних районах таких як Сторожинецький, Чернівецький сільський, Глибоцький. Не варто забувати і про рейди УПА до Румунії, а також часті переходи кордону повстанськими боївками чи поодинокими повстанцями.

Безумовно, взаємовідносини ОУН і УПА та румунського етносу значно більш багатогранна, аніж описано в матеріалі. Автор сподівається, що й інші сторінки ще будуть описані дослідниками, та зрештою постане цілісна й багатогранна їх картина.

Проте спроба ОУН поширити свою мережу в населені пункти з переважно румунським етнічним населенням, як описана нами, яка мала місце в Садгірському та прилеглих населених пунктах Новоселицького району залишається яскравим зразком діяльності українського підпілля в етноконтактних зонах. А також позитивного відгуку місцевого населення румунського етнічного походження на дії ОУН та її потуги збудувати Самостійну Українську державу, як варіант визволення від радянської системи експлуатації та пригноблення місцевого люду.


[1] Протокол допроса Козменко Дмитрия Юрьевича от 29 января 1950 г., г.Черновцы // МҐБ УССР. Дело №14 с докладными записками и спецсообщениями УМҐБ Черновицкой области по Буковинскому окружному “Проводу” ОУН // ГДА СБУ. – Фонд №2. – Справа №1374. – С. 11-132 (С. 3-74).

[2] Протокол допиту Василя Кантеміра від 2 квітня 1948 року // ГДА СБУ, Чернівці. – Основний фонд. – Справа №1391. – С. 80-84

[3] Протокол допроса Леонтий Кассандры от 16 апреля 1948 года, м.Садгора // Управление МГБ по Черновицкой области. Следственный отдел. Дело №2509 по обвинению Леонтий Касандры Георгиевны и Саглян Анны Ивановны. 10 июня-15 июля 1948 года // ГДА СБУ, Чернівці. – Припинений Фонд. – Справа № П-5870. – С. 16-19

[4] Протокол допроса Андрусяк Ивана Георгиевича от 5 июня 1948 года, м. Садгора // Управление МГБ по Черновицкой области. Следственній отдел. Дело №2526 по обвинению Андрусяк Ивана Георгиевича. 9 июня – 13 июля 1948 // ГДА СБУ, Чернівці. – Припинений фонд. – Справа П-5328. – С. 19-20 (С. 17-21).

[5]Протокол допроса Деликатного Василия Ивановича от 15 апреля 1948 года, м.Садгора // Управление МГБ по Черновицкой области. Следственній отдел. Дело №2526 по обвинению Андрусяк Ивана Георгиевича. 9 июня – 13 июля 1948 // ГДА СБУ, Чернівці. – Припинений фонд. – Справа П-5328. – С. 36 (С. 35-37).

Новини Партнерів