Перемога за нами, бо ми, українці, гідні бути щасливими та незалежними на своїй рідній землі!

Я думала ненавидіти вас сильніше вже неможливо. Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень. Ви копнули такі глибини… Розбудили вікові поклади. Розлупили ядро ​​землі і звідти ринула вогненна лава. Ми ненавидимо вас. Кожного, хто прийшов, хто підтримав і хто промовчав. І посилайте геть усіх, хто намагається втюхати нам зараз якісь промінчики добра. На даний момент нам доступні дві опції: страх та ненависть. А ні, страх теж недоступний.
 
Ми ненавидимо вас. Ви прийшли підло. Вночі. На. Нашу. Землю! Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей – дитинство. Ви вкрали у нас весну. Вона прийшла, а ми її не помітили. Але в нас буде ще багато весен, а ви вже потонули у темряві. Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів.
 
І всі ці сто життів ми ненавидітимо вас. За наших сивих батьків, які мали б бавити собі час із вудкою, але йдуть у тероборону За дітей, які розливають коктейлі Молотова та народжуються під бомбами.
 
За кожного загиблого.
 
За кожне місто.
 
За кожне вирване з корінням дерево.
 
За зруйнований пологовий будинок. Але ми все відбудуємо. І Наші жінки народжуватимуть воїнів.
 
Ваші – клепати гарматне м’ясо. Ми посіємо хліб на ваших кістках. Ви казали, що немає такої країни, як Україна. Але саме Україна випалює вам зараз клеймо як худобі. Саме в нашу землю ми поховаємо вашу імперську велич. І саме українським чорноземом присипаємо ваше іржаве Z.
 
Найвірніші з нас забули про смиренність і готові гризти вам горлянки та ламати хребти. Наше «що єси на небесах» – відправити вас туди більше. Наше «амінь» – щоб ви здохли. Ви казали, що ми не є нацією, що нас немає. Але зараз кожен українець у будь-якій точці світу почув поклик крові. Ці невідомі ниточки, судини, нейрони передали цей код нації, перетворивши всіх нас на добре налагоджений механізм, мурашник, де кожна мурашка тягне свою маленьку частинку. І з цих малесеньких частинок ми викладемо вам похоронний курган і напишемо на ньому «нех@й шастати!»
 
А потім наша ненависть мутує. Вона переросте в щось мерзенно-гидливе. І ми передамо це почуття світу як естафету. І в той час коли вам буде соромно сказати звідки ви, ми будемо гордо говорити: «Пам’ятаєте країну, яка гасила орків? Отож.
 
Перемога за нами, бо ми, українці, гідні бути щасливими та незалежними на своїй рідній землі!!!