Психіатрична лікарня у Львові вщерть заповнена. Більшість – пацієнти-переселенці

Львівська обласна психіатрична лікарня вщерть заповнена пацієнтами. Сюди евакуювали хворих із психіатричних шпиталів Харкова і Бахмутського психоневрологічного інтернату. Також тут лікуються переселенці, які втекли від ракетних обстрілів у своїх містах і селах, але не можуть самостійно дати раду зі стресом. Багато не мають ані рідних, ані даху над головою, зауважують працівники лікарні.

Першим евакуаційним потягом з Харкова приїхали 220 хворих, які страждають на психічні розлади. Три вагони були заповнені хворими людьми. Близько пів сотні з них становили ті особи, які перебувають на примусовому лікуванні, тобто після вчинення ними злочинів, пояснюють лікарі. До них має бути особлива увага, і вони проживають в окремому відділенні у Львівській обласній психіатричній лікарні. Облаштувати таку категорію осіб із психічними розладами було доволі складно, кажуть медичні працівники.

Наступним потягом у Львів привезли понад 60 пацієнтів психоневрологічного інтернату з Бахмута Донецької області.

«Попри надходження хронічних хворих, збільшилась кількість гострих психозів і гострих захворювань, у цілому розладів психіки на тлі війни. 60% пацієнтів – це тимчасово переміщені особи. Люди, які евакуйовані, отримали гострі психози і різні розлади, маніакально-депресивні і депресії. Від початку війни ми пролікували, госпіталізували з гострими розладами понад 200 людей. Половину виписали. Це все були первинні епізоди захворювання. Триденна поїздка потягом стоячи впливає, і людина втрачає орієнтацію. Але за кілька днів лікування її стан стабілізується», ‒ каже Богдан Чечотка, гендиректор Львівської обласної психіатричної лікарні.

У шпиталі ‒ 840 ліжок, і на сьогодні вони заповнені пацієнтами. Місцевих жителів, які страждають на психічні розлади, але які перебували у стабільному стані і мають опікуна, у перші дні війни довелось виписати додому.

Нині левову частку серед пацієнтів становлять переселенці з деменцією, тобто при ранній стадії захворювання це втрата відчуття часу, порушення орієнтації, забудькуватість, пояснюють медики. Переважно це люди старші за 60 років. У шпиталь щодня привозять осіб, які не можуть згадати ані свого імені, ані звідки вони, ані де тимчасово проживають. З евакуаційних потягів виходять старші люди, які не можуть сказати нічого про себе, розповідають лікарі.

«Їх брали в потяг, вивозили, бо такі люди є легкі мішені. З деменцією є клінічні прояви, а це підстава госпіталізувати на пару ночей. А у нас немає місць. Вночі привезли дідуся у такому ступорі, що не міг згадати, хто він. Треба покласти у лікарню, нагодувати, щоб виспався, прийняв душ, а коли згадав, то відвезти у центр переселенців. Надзвичайно великі моральні, фізичні, психологічні навантаження призводять до таких речей, до такого стану людини. Таких людей багато», ‒ говорить Богдан Чечотка.

Деякі пацієнти не пам'ятають своїх імен
Деякі пацієнти не пам’ятають своїх імен

Дехто з родичів, опікунів залишав людину з психічними розладами у Львові, а сам їхав далі у Польщу, кажуть лікарі. Такі особи опинялись у центрах для переселенців. Їх кількість досить велика, і нині медики не знають, як далі бути з такими особами. Адже у мирний час їх госпіталізували. У час війни, коли є проблеми з місцями у шпиталі, таких хворих скеровуватимуть у будинки-інтернати для людей із психічними розладами.

«Більшість таких хворих – із Харкова. У таких випадках соціальний компонент ‒ на 99%, а психіатрія ‒ на 1%. До того ж, у лікарні ми зобов’язані тримати резерв для військових, десь 100 ліжок. На щастя, немає у нас таких хворих, але мусимо тримати резерв. Тому ми готові ущільнити хронічно хворих при потребі. Якщо зараз 840 місць, то готові розгорнути ще близько 60 додаткових ліжкомісць», ‒ повідомив Богдан Чечотка.

Стан людей важкий, кажуть лікарі

Психіатр Львівської обласної психіатричної лікарні Тетяна Гришканич знайомить зі своїми пацієнтками. У психосоматичному відділенні лежать переважно старші люди. На сьогодні їх ‒ 40. А це – люди з Харкова, Маріуполя. Валентина була евакуйована з Харкова у групі 220 хворих місцевої психлікарні. Жінка випадково потрапила у цей шпиталь, бо жила поруч і її туди відвели волонтери, взявши її документи і зачинивши квартиру. Літня людина була стривожена від ракетних обстрілів, і тому про неї подбали волонтери. Валентина розповіла, що везли спершу автобусом, потім потягом у Львів. Донька, яка залишилась у Харкові, знайшла маму в лікарні і телефонує.

Багато пацієнток із психосоматикою не пам’ятають своїх імен і звідки вони, де вони перебувають. З перших днів війни у це відділення почали госпіталізувати переселенців із Запоріжжя, Краматорська, Харкова, Маріуполя.

Порушені процеси адаптації
Тетяна Гришканич

«Пацієнти мають деменцію, тобто слабоумство, і вони не до кінця розуміють, що з ними відбувається. У них порушені процеси адаптації. Для них переміщення з місця в місце – це вже стрес. Ті, у кого немає родичів, не можуть зорієнтуватись, що було перед госпіталізацією. Невідомо, чи цих пацієнтів переведуть у будинки-інтернати. Психосоматика ‒ це вся психіатрія. Шизофренія, всі органічні ураження, післяопераційні пацієнти. Коли почалася війна, ми максимально виписали наших пацієнтів, які могли перебувати вдома під наглядом родичів. Залишились пацієнти, які мають втрачені соціальні зв’язки і яких виписати не було куди. Вони чекали на оформлення у будинок-інтернат. З 40 пацієнтів 25 лютого на 1 березня виписали майже половину», ‒ каже Тетяна Гришканич.

Психічний стан пацієнтів під час евакуації погіршився, досить часто людей одразу з потягу везуть у лікарню, пояснюють фахівці.

Психологиня, викладачка Львівського національного медичного університету Ольга Швед працює волонтером на залізничному вокзалі у Львові від перших днів війни. Вона допомогла багатьом, хто прибув у Львів у стресовому стані.

Люди, які виходять з потяга, потребують опіки, але з ними потрібно бути обережним у спілкуванні, зауважує Ольга Швед.

У них трусяться руки
Ольга Швед

«Люди два тижні перебували у підвалі і боялись виходити, просили в окупантів дозволити вийти, щоб принести води чи щось, аби вкрити дітей. Вони пережили страх вийти, страх, що їм відмовлять у проханні. Тепер вони все це мусять виговорити. Люди, які бачили жахіття, пережили їх, перебувають у невідомості і розпачі. Вони виходять з потяга на відкриту територію і перші кроки роблять з хвилюванням, шукають місця опертя, бояться запитувати. Ми самі розпитуємо про їхнє подальше пересування. Вже коли є можливість поїсти, то вони не їдять, у них трусяться руки. Коли людина починає розслаблятися, бо в теплі, безпеці, то вона починає думати, куди їй далі. Люди, які пережили жахіття, не вимагають комфорту, а хочуть виговоритись. Інші не можуть говорити, і це важливо відчути, з ким треба помовчати, обняти, а з ким поговорити», ‒ розповідає психологиня Ольга Швед.

За словами Ольги Швед, людина вміє переносити травму, але має пройти певний час, бо травма має бути прожита. Для кожної людини цей час триває по-різному. Але найкращими ліками подолати травму є відчуття потрібності, залучення до корисної справи, коли людина розуміє, що вона не одна у житті, пояснюють фахівці.

Якщо на втрату пам’яті страждають переважно старші пацієнти, то гострі психози, коли люди просто не можуть собі дати раду зі стресом, спостерігаються не лише у літніх пацієнтів, але у дітей і підлітків, говорить психологиня.

Малі діти дуже чемні
Ольга Швед

«Ми дуже здивовані поведінкою дітей. Мало дітей капризують, вони чемні, організовані. Особливо під час сигналу тривоги, коли ми піднімаємо людей на вокзалі. Дітки чемно одягаються і в більшості випадків не капризують. Збираються мовчки і слухають своїх мам. Малі діти дуже чемні і вразливі», ‒ говорить Ольга Швед.

У Львів щодня прибувають діти з інших регіонів
У Львів щодня прибувають діти з інших регіонів

У Львівській обласній психіатричній лікарні повідомляють, що на сьогодні заклад забезпечений медикаментами. Препарати закупили заздалегідь. Також допомагають західні партнери. Частину цієї гуманітарної допомоги передали у Харків і у Київ.

Джерело: Радіо Свобода