ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ

ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИМуніципальна бібліотека ім. А. Добрянського розпочала проект «Повернення з війни», який полягає у проведенні роботи у напрямку суспільної взаємоінтеграції воїнів, що брали участь у зоні військового конфлікту на Східній Україні, а також тієї частини суспільства, яка не брала прямої участі у цих подіях.

Повернення з війни – це не відстані у кілометрах. Це повернення до себе, одне до одного, це шлях формування суспільства нової якості. Нині наше суспільство перебуває у стані посттравматичному. Про це не варто забувати. У цьому стані дуже важливо навчитися розумітися, слухати одне одного, чути, обмінюватися набутим досвідом. Зараз відбувається процес адаптації до зовсім інших суспільних умов, у змінених статусах. Війна підпорядковує своїм законам, змінюючи ставлення до життя, способи поведінки, змушує трансформуватися і фізично, і психологічно. Війна – це велике випробування для людини. Читаючи про війни, про визвольну боротьбу, про перебування політв’язнів у таборах, розуміємо, що це лише невеличкий відсоток справжньої реальності. Насправді за цим всім – щомиттєве існування людини у важких, стресових умовах, на задньому плані залишаються внутрішній світ особистості, її думки, переживання, життя безлічі неповторних всесвітів. Перебуваючи в зоні спокою і миру, люди втрачають пильність і здебільшого не замислюються над специфікою буття тих, хто їм ці мир і спокій забезпечують. А це такі самі люди – які втомлюються, сумують за родинним затишком, яким буває просто холодно, страшно, боляче. Ми можемо називати їх супергероями, кіборгами. Але це звичайні люди. Усвідомлюючи це, розумієш, який потенціал мужності, жорсткості, витривалості людської гідності їм вдалося в собі розкрити. Водночас, вони зберігають в собі й інші якості, які роблять людину людиною: вміння тішитися, сміятися, проявляти милосердя, піклуватися про інших. Це потвердили учасники зустрічі «Новий рік та Різдво кольору хакі», яка відбулася 28 грудня у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського. Лікар обласної клінічної лікарні, волонтер ГО «Дорогою добра» Ольга Кобевко, Володимир Іванюк, директор БК у Садгорі Ярослав Безушко, викладач кафедри журналістики ЧНУ Андрій Гречанюк ділилися з присутніми спогадами про свої торішні новорічно-різдвяні дні у зоні військового конфлікту.

ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ

Володимир Іванюк був командиром взводу протитанкової артилеристської батареї 30-ї бригади. Їхня бригада брала участь у боях за Савур-Могилу, пізніше перебувала на кримському напрямку. Власне, 2015 рік вони зустрічали «у полях, у болоті, в холоді, снігу» на кордоні з Кримом. Там же перебували й під час Різдва. Звісно, про святкування не йшлося, оскільки, хоч і не брали на той час безпосередню участь у боях, але постійно відчувалася напруга, хлопці розуміли, що будь-якої миті може надійти наказ вирушати у зону загостреного конфлікту. Рідні підтримували телефонними розмовами, які також доводилося регламентувати, телефонно навіть колядували. Хтось поривався приїхати, але хлопці відмовляли: і ризиковано, і надто важко емоційно. А вже потім були бої за Дебальцеве. Із Дебальцевого, на щастя, вся батарея Володимира Іванюка вийшла без втрат. Як додала Ольга Кобевко, для 30-ї бригади рік був особливо важким. Вона пройшла через два котли, зазнала багато людських втрат.

Ярослав Безушко виконував свій військовий обов’язок у складі 24-ї бригади. Вони стояли у Кримському – одній із найстрашніших опорних точок у напрямку Лисичанська. Постійно перебуваючи у напрузі, під обстрілами, військові губилися навіть у днях. Як відзначив пан Ярослав, у таких умовах починаєш особливо гостро замислюватися над своїм життям, змінюються цінності. Про святкування в таких умовах, зрозуміло, і не йшлося. Найбільшим святом для воїнів були приїзди волонтерів.

Андрій Гречанюк служив у складі 26-ї артилеристської бригади, яка тривалий час прикривала узбережжя Азовського моря, час від часу здійснюючи короткотривалі виїзди. У новорічно-різдвяний час вони перебували у відносно мирній обстановці. Як розповів Андрій, зустрівши Новий рік, хлопці одразу взялися телефонувати додому. Власне, цим святкування і вичерпалося. На Різдво, яке духовно-генетично українцям значно ближче за Новий рік, бійці навіть колядували. І це вийшло особливо символічно, оскільки жили наші хлопці у складських приміщеннях, в яких місцеві жителі зробили собі хліви для худоби. Отже, були ясла, була коляда – як щорічне повторення сакрального дійства, був, очевидно, Бог з 26-ю бригадою, адже коли ці новорічно-різдвяні дні перетекли у найзапекліші бої за Дебальцеве, то хлопцям не лише вдалося гідно себе там показати, вийти, але й вивести інших.

ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ

Усім зрозуміло, що не знати, скільки б Україна вистояла у цій війні, коли б не така (напевно, неочікувана для багатьох) активна громадянська позиція українців, уособленням якої стали волонтери. Саме вони зайнялися забезпеченням передових позицій так званої АТО, саме вони передавали на передову трохи домашнього затишку і тепла у святкові дні. Особливо вражає самовіддана, мужня діяльність жінок-волонтерок. Про Ольгу Кобевко інколи розповідають ЗМІ, але для воїнів і лікарів, які пройшли війну і продовжують перебувати в зоні воєнного конфлікту, вона, безперечно, назавжди зафіксувалася у свідомості як ангел, який несе добро та світло і додає своєю цілеспрямованістю віри й сил.

Пані Ольга розповіла про те, як везла у передноворічний період на передову медикаменти, деталі, їжу. У те поселення, де мали розвантажуватися, в’їжджали без світла фар у цілковитій темряві, так само і розвантажувалися без найменшого світла. Коли б хтось із місцевого населення дізнався, що приїхали волонтери та ще й привезли не лише їжу, то одразу б здали їх. Серед привезеного були й ласощі. Бійці їх взяли зі словами, що роздадуть потім місцевим дітлахам. Ольга висловила подивування таким наміром, адже саме ці діти їх і здають. Та, очевидно, саме таке істинно людське обличчя і вирізняє наших хлопців.

Розповіла пані Ольга і про новорічні ялинки, які вона бачила, «мандруючи» передовою. Побачені нею святкові дерева цілковито, за її словами, передають специфіку часу, місця, подій. «Усе, чим живуть хлопці, що для них важливо, ототожнювалося в цих ялинках». Поряд із дощиком та кулями – гільзи, чека від гранати, паперові голуби, зроблені дітьми, листи від них.

Ольга Кобевко показала присутнім фільм, знятий за один день перебування на передовій. З екрану зверталися до українців воїни з новорічними і різдвяними побажаннями. Фільм було знято рік тому. Дехто із його героїв пізніше загинув… (Фільм можна подивитися, перейшовши за цим посиланням: www.youtube.com/watch).

Великою підтримкою для воїнів були листи, малюнки від дітей.

Як розповів Ярослав Безушко, вони навіть телефонували авторам листів, аби подякувати. Хлопці із батареї Андрія Гречанюка хапали листи, набиваючи ними кишені, і потім носили з собою, як особливо сильні обереги. Тішили дитячі листи і Володимира Іванюка. Лише він застеріг, аби діти не писали своїх телефонів, адрес, навіть імен. Оскільки були випадки, коли листи потрапляли до ворога. Дітям дзвонили навіть з погрозами. І відомий випадок, коли російське телебачення на основі таких листів зняло сюжет, в якому його автори, цитуючи написане, насміхалися над дитячої щирістю, перекривлювали дитячі побажання, віру у перемогу, бажання жити у мирній країні.

ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ

На завершення гості побажали присутнім, серед яких переважали діти і молодь, дбати про свою фізичну і військову підготовку, приділяти увагу основам медичної справи. Краще, аби ці знання не знадобилися. Але досвід підказує, що варто жити за принципом «Si vis pacem, para bellum». Але навіть найтриваліші війни закінчуються. Приходить час, коли потрібно відновлювати і будувати як зовнішній світ, так і внутрішній. Шлях повернення з війни часто складніший і триваліший за саму війну. І на цьому шляху дуже важливий досвід тих, хто від свідомої громадянської спільноти може привести до громадянського суспільства, хто по-справжньому навчився відділяти зерно від полови.
Інга КЕЙВАН

Джерело