Це означає закриття щонайменше 403 навчальних закладів!
Під удар потрапляють тисячі дітей та їх батьки та вчителі. Більшість вчителів будуть звільнені і залишаться без роботи, особливо у сільській місцевості, де альтернатив просто немає…
Формально влада називає це “оптимізацією витрат”.
Насправді — ліквідація мережі сільських шкіл!
Негативна динаміка однозначна: 2020 року в Україні працювало 14 815 шкіл, а 2024-го — вже 12 268. Мінус 2,5 тисячі шкіл за чотири роки!
Цинічно-фінансова логіка зрозуміла: утримання одного учня в селі коштує в середньому 30,4 тис. грн на рік, у місті – 24,4 тис. грн. грн. При цьому в країні падає народжуваність плюс масовий виїзд жінок з дітьми, евакуація за кордон хлопчиків-підлітків. Школи пустіють. А гроші потрібні на оборону.
Проте, механічне закриття шкіл — це не реформа, а демонтаж базової соціальної функції держави.
Після закриття школи із села масово їдуть молоді родини, а українське село вимирає.
Можна реорганізувати, модернізувати сільську освіту, але чиновникам закрити простіше. Але простіше не означає краще…
Без мінімального гарантованого доступу до освіти, навіть у гнучкому чи комбінованому форматі, говорити про розвиток сільських регіонів безглуздо. У короткостроковій перспективі Уряд заощадить. У довгостроковій – заплатить більше. Але вже не дзвінкою монетою, а важкою соціальною ціною.
peredplata
