ПОЧАТОК РЕВАНШУ

Після великих соціальних потрясінь неминучими є періоди розчарувань. Ми завжди занадто великі сподівання покладаємо на зміни, котрі, за нашими бажаннями, мають обов’язково відбутися, причому дуже швидко. А так майже ніколи не буває. Адже будь-яка хвиля змиває далеко не весь бруд, та й після її відходу старе підсихає, приходить до тями і починає готуватися до реваншу. Пам’ятаємо, скільки сподівань покладали на Помаранчеву революцію, але вона відшуміла – і до влади таки прийшов Янукович, якого нібито ця революція скинула. На жаль, нині знову засмерділо реваншем старих сил після масового розчарування в результатах Революції  Гідності.

Реванш іде знизу

Нині понад 70 населених пунктів України залишилося без міських, селищних і сільських голів. Найчастіше їх відстороняють від влади депутати за тієї схемою, що зовсім недавно була використана у Чернівцях. Є у вітчизняному законі “Про місцеве самоврядування” стаття 79, зовні досить демократична. У цивілізованій державі влада не повинна концентруватися в руках однієї особи – інакше матимемо повсюдно дрібних “царьків”, як свавільно правитимуть містами і селами. Депутати відповідної ради  мають законне право відсторонити голову, який не виконує своїх обов’язків або грубо порушує закон. У 2011 р. депутати Чернівецької міськради скористалися такою нагодою, щоб відправити у відставку тодішнього мера Федорука. Стало зрозумілим, що недостатньо продуманою статтею можуть скористатися групи депутатів, аби відсторонити від влади обраного народом голову місту, і тим самим ліквідувати “запобіжник”, що не давав їм остаточно роздерибанити міське майно.

Тому закон доповнили положенням, за яким через 90 днів після зняття мера у місті мають відбутися нові вибори голови. Їх призначають депутати Верховної Ради, а чернівецькі міські “райці” голову зняли якраз у той момент, коли нардепи пішли у відпуску. Добрих мають юристів, здатних вираховувати важливі нюанси! Ще й до своєї перемоги готувалися заздалегідь: постійно блокували ініціативи, підтримані мером, які спрямовувалися на покращення ситуації в місті. Щойно відсторонили небажаного керівника, як миттєво прийняли рішення, які не давали прийняти йому довгими місяцями, а то й роками… Це можна розцінити як саботаж – тим більше, що подібними методами у політиці користуються давно і успішно.

Тактика “чим гірше, тим краще”

Люди старшого покоління пам’ятають 1964 рік, коли в Москві знімали Хрущова. Реальна влада в СРСР належала партійній номенклатурі, а вона відчула небезпеку для себе у хаотичному реформуванні, яке під гаслами боротьби з наслідками “культу особи Сталіна” проводив тодішній Перший секретар ЦК КПРС і голова Ради Міністрів СРСР Микита Хрущов. У різних сферах життя почали наростати важкі проблеми, особливо відчули люди нестачу продовольчих продуктів. Навіть нормальний хліб зникав з магазинів, замість нього продавали щось глевке, ледве спечене із суміші житнього борошна з кукурудзяним і навіть гороховим. Та й за цим “хлібом” треба було давитися у чергах, бо його на всіх не вистачало. А коли Пленум ЦК КПРС Хрущова відсторонив від посади, відразу повсюдно з’явилися і білий хліб, і булки. Ясно, що за наказом начальства проблему створювали штучно, аби потім показати: от які ми молодці, миттєво вирішили те, що “суб’єктивіст і волюнтарист” Микитка вирішити ніяк не міг.

Нині ми знаходимося у ситуації, що нагадує ту, півстолітньої давності. Можливо, навіть гіршій – тому що Україна воює вже п’ятий рік поспіль. Покращення життя, на яке надіялися прості українці на Майдані, не відбулося, навпаки – багатьом тепер жити ще важче, ніж до подій 2014 року. Влада в країні як належала олігархам, так і не “перейшла в руки народу”. Хіба що капітали серед олігархів перерозподілилися на користь тих, хто похапцем зайняв найвищі кабінети. Але вплив купки осіб, котрі керують Україною майже три десятки років, нікуди не зник, незважаючи ні на що. Наприклад, Буковина за попередньої влади була заповідником Фірташа, який нині перебуває в Австрії під слідством і за його притягнення до суду ведуть боротьбу США й Іспанія. А сам олігарх, як і раніше, впливає на події в Україні в цілому, й на Буковині, зокрема. Його ж люди відсторонили у Чернівцях мера від влади.

Більшість “українських” олігархів тісно пов’язана з російською владою – свої капітали вони заробляли головним чином на перепродажу російської сировини. А Кремль готується до реваншу в Україні: наступного року матимемо вибори і парламентські, і президентські. Путін все робитиме для того, щоб і президент у нас став проросійським, і у парламенті перемогли сили, орієнтовані на Москву. Тут якраз тактика “чим гірше, тим краще” виглядає майже ідеальною. Вона дозволяє роздмухати до крайніх меж соціальне невдоволення, а потім швидко вирішити декілька гострих проблем і здобути масову підтримку людей, нездатних продумувати хоча б на два кроки вперед.

Як дурять наївних

Задовго до виборів почалася в Україні передвиборча кампанія. Кремль вчиться на минулих помилках – не “складає всі яйці в один кошик”. Раніше він робив ставку на Януковича і Партію регіонів, нині ж намагається підтримувати декілька політичних сил і декілька майбутніх кандидатів. Традиційно в Україні є базовий електорат Юлії Тимошенко і партії “Батьківщина”, для Кремля же ця партія та її лідерка виглядають значно привабливішими, ніж сучасне прозахідне українське керівництво. Але кремлівські політтехнологи знають, що в українському суспільстві багато виборців повністю розчаровано у старих політиках і старих псевдо-партіях. Тому підтримують щось ніби “альтернативне”.

Люди, які розбираються в нюансах вітчизняної політики, відразу насторожилися, коли на горизонті з’явилася партія “За життя” Вадима Рабиновича. Все стало на свої місця, коли до партії вступив вже призабутий багатьма Медведчук – кум російського президента Путіна. А ще з’явилася партія, очолена колишнім донецьким губернатором Тарутою. Це сили одного флангу, вони будуть розподіляти зусилля по обробці наївного електорату, обіцяючи йому “мир і швидке покращення життя”. У разі їхньої перемоги бойові дії на Донбасі справді припиняться: це буде плата за те, що Київ визнає Крим російським. А на Донбасі проведуть вибори, попередньо оголосивши амністію, і з цим краєм українцям також доведеться попрощатися.

Насамперед, прощатися доведеться з європейськими перспективами України – вона повернеться в московську орбіту. Відразу відбудеться переорієнтація на російські ринки, про “безвіз” в Європу доведеться забути. Путін мусить якісь чималі гроші кинути, щоб хоч на декілька місяців рядові українці могли порадіти “покращенню свого життя”. Як це було з кримчанами у 2014 р. але невдовзі з’ясується, що основні проблеми України не вирішуються, навпаки, на українців додатковим тягарем ще ляжуть складні російські проблеми. Якщо нині прості росіяни вже невдоволені тим, що на Крим пішли їхні чесно зароблені пенсії, то “допомога Україні” по-путінські здатна викликати справжній вибух. Отримавши копійку люди втратять все.

Жахливий досвід вже мали українці, і не одноразово. За Богдана Хмельницького повірили “єдиновірним і єдинокровним московським братам”, і мало не втратили власну мову, культуру і рідну землю, названу московитами “Малоросією”.  А у ХХ столітті повірили казкам більшовиків про “мир народам, землю селянам, фабрики робітникам”. Що ж отримали – Голодомор, колгоспне рабство, загибель найкращих людей нації. Невже українці не можуть враховувати страшні помилки, які вже допускалися у своїй історії? До виборів ще маємо час, можемо добре подумати про своє майбутнє і вирішити – як не допустити реваншу старих сил. У минулому ми вже були, тепер хочемо іти у завтрашній день. А в архаїчній Росії майбутнього немає, це треба собі усвідомити.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.