Про плани поділу України між Росією і ЄС, вигоду для Білорусі від кризи та можливості відродження ВКЛ міркує політолог Юрій Романенко.
Еврорадіо: Зробіть, будь ласка, політичний аналіз того, що відбувається сьогодні в Україні.
Юрій Романенко: Почну з того, про що зараз багато говорять: ймовірність широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну. На мій погляд, воно не реально.
По-перше, всі прекрасно розуміють, що Росія і так вже веде наступ на Донбасі, бо місцевих бойовиків банально «вибили» за ці чотири місяці. І наші військові відкрито говорять, що там воюють переважно росіяни. Так що, ми вже маємо військове вторгнення – Росія щодня туди заганяє десятки танків, БТР і солдатів, і там реально йде війна. Але для того, щоб розгорнути повномасштабне вторгнення, у Росії немає ні коштів, ні такої кількості армії.
Адже якщо б вона хотіла окупувати половину України, то їй би для цього знадобилося не менше кількох сотень тисяч солдатів і поліцейських . А боєздатна армія Росії становить, за оцінками експертів від 50 до 100 тисяч осіб. І тому Росії простіше знищувати інфраструктуру Донбасу, щоб створити важку економічну ситуацію в Україні. Коли 2 мільйони людей з регіону почнуть «розповзатися» по країні і створювати зайву напругу в інших регіонах України, то буде створюватися соціальна база для того, щоб дестабілізувати політичну ситуацію. Тим більше, що є об\’єктивні обставини, які сприяють цьому. Плюс, великі помилки влади, яка не бажає змінюватися і хоче жити по-старому. Це також посилює радикалізацію у суспільстві і сприяє тому, що пізно восени – взимку Україна може увійти в новий етап революції, яка, власне кажучи, і не закінчувалася. Відбудеться дестабілізація, яка призведе до серйозних проблем і ставка Путіна може спрацювати.
Еврорадіо: Песимістичний прогноз…
Юрій Романенко: Інший варіант, якщо Порошенко отримає підтримку з боку МВФ і США. Припинення активної фази АТО є умовою для отримання такої допомоги, і це мотивує Порошенка до того, щоб якомога швидше завершити цю операцію. Але це на рівні логіки, так як на рівні «не логіки» ми бачимо дивні маневри, які свідчать про свідоме затягування операції. Багато хто з військовослужбовців каже, що вони давно вже могли цей бардак завершити, якби їм не заважали.
У будь-якому випадку, Порошенко розуміє, що його можливості мають межі і для нього питання завершити операцію – першочерговим. Тоді великі звільняться ресурси на те, щоб стабілізувати економічну ситуацію. І він нарешті отримає ті ресурси від МВФ, які йому були обіцяні. А без них Україна просто не вистоїть.
Еврорадіо: Можливо, запропоновані главою Білорусі переговори між Петром Порошенком і лідерами Митного союзу, перш за все, Путіним, зіграють на стабілізацію ситуації в країні?
Юрій Романенко: Якщо не буде якихось точних домовленостей у цьому трикутнику, прямокутнику або пятикутнику – Росія, Франція, Німеччина, Україна і США над ними, то про що нам говорити? Нам просто нема про що говорити сьогодні з Росією. Я думаю, що у Києва зараз є безліч інших проблем, щоб «заморочуватися» черговими переговорами, які ні до чого не зобов\’язують, про «щось там». У Митний союз ми вступати не будемо точно, а після того, що сталося, нас туди силоміць не затягнеш. Ми готові нести будь-які втрати, і ми їх вже зараз несемо, але з Росією ми вже не сядемо на одному полі. Все принципово змінилося за ці кілька місяців: геополітична ситуація змінилася радикально. Зрозуміло, Росія веде кулуарні переговори з Німеччиною та роль Берліна в сьогоднішньому кризі ще не достатньо розглянуто, але…
Еврорадіо: Що ви маєте на увазі під роллю Німеччини в українській кризі?
Юрій Романенко: Сьогодні очевидно, що Путін з Меркель домовилися про розподіл сфер впливу в Україні задовго до вільнюського саміту (саміт Східного партнерства у Вільнюсі, де Віктор Янукович відмовився підписувати договір Про асоціацію з ЄС», – Єврорадіо) і вони намагаються цю схему продовжити у форматі «Асоціації». Навіть після того, як вигнали Януковича з Києва, а Україна підписала «Договір про асоціацію з ЄС», раптом з\’являються умови від Німеччини, що «ми повинні узгодити позиції з Росією, щоб Росія не відчувала себе дискомфортно». Питання: а навіщо тоді підписував Європейський союз «Асоціації» з Україною, і Німеччина була одним із провайдерів цього підписання, навіщо був Вільнюс? Навіщо вони тоді морочилися, завели всю цю бучу з Януковичем, з Майданом і так далі? Мотивація проста: Німеччина хоче отримати доступ до ринків півночі і заходу України, а Росії потрібні були підприємства ВПК і важкої промисловості, які є в Україні, ринки збуту, політичний вплив і бази в Криму. Тому вони досить довго готували таку ситуацію, коли через конфлікт інтересів в бізнесі легалізувалася здача Європою, насамперед Німеччиною, нашого південно-сходу Росії. І ця схема була зафіксована в московських угодах від 14 грудня 2013 року: ми бачили, що через боргові зобов\’язання Росія отримувала можливість отримати контроль над значними українськими підприємствами типу «Антонов», «Південмаш», «Зоря» та іншими. Щоб потім через конституційну реформу, яку повинні були прийняти в березні 2014 року, і яка готувалася протягом трьох років з моменту приходу Януковича до влади, повинна була зафіксуватися нова політична модель, де послаблювалися позиції центру, влада передавалася регіонам.
Це те, про що Путін тепер постійно говорить. А потім повинна була бути підписана така угода про асоціацію з ЄС, де б були закріплені інтереси Росії. Але Майдан цю схему зламав. Майдан, за яким стояла гра олігархів плюс гнів розлючених соціальних груп, які найбільш постраждали від політики Януковича. Ну, і американці, для яких російсько-німецький альянс, який з\’явився на небосхилі, представляв загрозу. В результаті, схема була зірвана, і Путіну довелося починати цю гру з Кримом, яку він планував на 2015 рік. На тоді ж планувався і парад суверенітетів на Донбасі, і в такому разі не було б ніяких сьогоднішніх логістичних проблем з Кримом.
Еврорадіо: якби описаний вами план «вигорів», то як би нова ситуація виглядала для Білорусі: на користь чи стала б новою загрозою?
Юрій Романенко: А ви знаходитесь в зв\’язці з Росією, і у вас, за великим рахунком, немає вибору. У вас вибір з\’явиться тоді, коли ослаблена Росія провалиться в себе. Тоді вам потрібно буде визначатися: що вам робити без її ресурсів і як грати з Європою, як грати з Україною, як грати зі Штатами, які зацікавлені в тому, щоб у Східній Європі встановилися лояльні їм режими.
Таке ми бачимо зараз на прикладі України, яка, швидше за все, буде в нашому регіоні відігравати таку позицію, як Єгипет або Ізраїль на Близькому Сході. У нас під це з\’являється серйозна концептуальна база і будуть формуватися відповідні мотивації. Якщо б Німеччина і Росія встигли створити альянс, а потім би туди затягли Китай, то це б сформувало новий світовий порядок. У такому разі США перетворювалися б у світовий острів, і їх позиції гегемона у світовій політиці, які вони і так в значній мірі втратили, були б остаточно втрачені. Ось, Штати і грають на випередження, оскільки прекрасно розуміють, що допустити континентальний союз Німеччини та Росії для них смерті подібно. І, я думаю, що вони його не допустять, так як Росія діє занадто незграбно і в тактичній манері: Путін хороший тактик, але як стратег він дуже поганий.
Ті ж тактичні вигоди від анексії Криму дуже нетривалі, а в історичній перспективі, ми бачимо на прикладі санкцій, анексія буде мати негативні наслідки для Росії. А Білорусь виявилася заручницею цієї ситуації, так само як і Україна. Білорусь, після того, як Росія буде провалюватися в себе в результаті тієї складної багаторівневої гри, яку проти неї ведуть Штати, опиниться біля розбитого корита і в новій для себе ситуації: коли російський патрон буде дуже слабкий, а економічні ресурси не буде звідки брати. Потрібно буде перебудовувати ту модель, яку побудував Лукашенко за 20 років, і перебудовувати на новій ресурсній базі, яка буде дуже обмеженою.
Еврорадіо: Ні, Ви лякайте!
Юрій Романенко: А я вам скажу так: у цій ситуації для України з\’явиться дуже серйозне вікно можливостей, і я думаю, що ми будемо намагатися його реалізувати. Це формування зв\’язків Україна-Білорусь. Якщо ми їх реалізуємо, то це дозволить нам зайняти більш сильні позиції як щодо Росії, так і щодо Європейського союзу. В принципі, якщо все піде дуже добре, то ми зможемо сформувати щось на зразок Східноєвропейського союзу. Загалом, зміцнення відносин по осі Прибалтика-Білорусь-Україна-Туреччина, як ще один дуже потужний гравець цього регіону, дозволить створити нові геополітичні конструкції, де нагорі будуть Штати, які будуть переслідувати мету недопущення змички Старої Європи з Росією, а в якості регіональних союзників будуть Туреччина, Польща, Україна і низка інших держав, які будуть приєднуватися до цієї платформи. Я думаю, про формування такої конструкції можна буде говорити після 2020 року, коли вся ця глобальна турбулентність заспокоїтися.
Еврорадіо: Чому саме після 2020 року?
Юрій Романенко: До 2020 року ми будемо свідками громадянських воєн, можливо, воєн регіональних і глобальних. До тих пір, поки не буде вирішено питання «хворої людини Євразії» – Росії. Так само, як Оттоманська імперія наприкінці XIX – початку XX століття була «хворою людиною Європи», так і Росія сьогодні є «хворою людиною Євразії». Володіючи величезними ресурсами і відчуваючи інтерес до цих ресурсів з боку практично всіх великих гравців і транснаціональних корпорацій, Росія не зуміла пристосувати свою анахронічну політичну систему до нових реалій. Що в свою чергу створює систему внутрішніх ризиків, які зараз будуть «підігріватися» зовнішніми гравцями. Вони зацікавлені в тому, щоб ослабити Росію так, щоб вона перестала з\’являтися дестабілізуючим фактором у світовій системі, щоб вона або зникла зовсім, або щоб зникли ризики у вигляді її ядерної зброї як інструменту впливу на світову політику. Це неприємно, адже всі ми прекрасно розуміємо, чим це загрожує для Росії, але з іншого боку, якщо та чи інша держава або соціум не прагнуть змінитися у відповідності з духом часу, то дух часу видозмінює його у відповідності з тими фундаментальними процесами, які породжують такі зміни.
Еврорадіо: А концепція конструкції Україна-Білорусія-Прибалтика хоча б на рівні експертного співтовариства опрацьовується?
Юрій Романенко: Чому ж ні? Я її давно опрацьовував, ще до того, як почалася криза. І з вашими білоруськими колегами опрацьовував. Тут мова йде про ту Балто-Чорноморської дугу, про яку вже не раз говорили. Можливі дві конструкції реалізації цієї дуги: або це буде зв\’язка Польща і Україна, або це буде зв\’язка Білорусь і Україна. Мені здається, потрібно насамперед реалізовувати «білоруську зв\’язку», так як це дасть і Україні, Білорусі більш сильні позиції у відношенні Польщі. Не потрібно забувати, що Польща є членом НАТО і ЄС, і тому її можливості зовнішньополітичного маневру обмежені дужками її зобов\’язань перед цими структурами. Ми ж цими дужками не обмежені, а криза показала слабкість і ЄС, і НАТО.
Тому на даному етапі Україні вигідніше укладати прямі союзи зі Штатами, за прикладом того ж Єгипту або Туреччини, для того, щоб отримати необхідні ресурси і стійкість у боротьбі з РФ. І в негласній боротьбі з Німеччиною, яка веде свою гру. Велика самостійність України і Білорусі, які не потрапляють в дужки ЄС і НАТО, буде підштовхувати до того, щоб ми узгоджували свої позиції. Бо Білорусі доведеться шукати нову ресурсну базу, щоб не звалитися в прірву економічної кризи в умовах ослаблення Росії. Питання для Білорусі буде в наступному: ввійде вона в цю кризу вже усвідомленим розумінням тих можливостей, які в цій кризі з\’являться, буде просто намагатися розгрібати все нові проблеми, які будуть з\’являтися під час цієї кризи?
І тут багато чого буде залежати від Лукашенка: чи здатний він все це побачити чи ні. Адже від цього буде залежати майбутнє його політичного режиму, його самого і країни. Мені здається, що проблема Білорусі на цьому етапі у тому, що Лукашенко і все! Немає якихось еліт або спадкоємця, який зміг би витягнути ситуацію, коли Лукашенко з об\’єктивних причин (він вже чоловік у віці) піде з політичної авансцени. Це найголовніший ризик для Білорусі. Якщо з Лукашенком все буде добре, то, враховуючи його чуття, може бути, ви і пропетляете у цій дуже складній ситуації.
Еврорадіо: Від швидкості успішного закінчення АТО залежить наближення кризи в Росії та побудова україно-білорусько-прибалтійської «конструкції», про яку ви говорили?
Юрій Романенко: АТО і вся ця кризова ситуація в Україні триватиме не менше трьох років. Ми вийдемо на нову платформу в кінці 2017 – початку 2018 року, а все вгамується десь в межах 2020 року, коли прийде до якоїсь стабільності вся глобальна система. Адже не можна розглядати процеси в Україні і взагалі в Східній Європі поза контекстом дуже серйозного конфлікту між Штатами і Китаєм, між Штатами і Росією. Цей час необхідно використати для того, щоб кристалізувати ці проекти і заявити їх в публічному просторі, захопити маси ідеями і насамперед еліту. А потім починати готувати реальні кроки для реалізації такої платформи. Мені здається, вона може бути вигідною і Україні, і в Білорусі – ми зможемо вийти з кризи не ослабленими, а посиленими, якщо будемо правильно маневрувати. Не знаю, як для Білорусі, але для України ця криза – великий шанс. Вона, незважаючи на всі перешкоди, закріплюється на орбіті західного блоку. А саме західний блок має найбільші шанси у великій глобальній війні, що розгортається на наших очах.
Еврорадіо: Так все ж «закріплюватися на орбіті західного блоку» або будувати місцеву політичну конструкцію?
Юрій Романенко: Ситуація в Україні показала, що з себе реально представляє Європа і ті євроскептичні голоси, які були тут до вільнюського саміту, зараз зазвучали з новою силою. Але і те, що тут робить Росія, ще більше посилило голоси русоскептиків. Як результат, зараз в Україні формується запит на повністю самостійну політику, на те, щоб формувати тут державу з концепцією «Ізраїль Східної Європи». Це тотально мілітаризована держава з новою функцією армії, проведеної жорсткої сепарацією еліт і населення щодо «українського проекту». З модернізацією економіки і створення нової економічної бази, що дозволить посилити стійкість цього нового політичного режиму. І з усвідомленням нової місії України в регіоні Східної Європи.
Еврорадіо: І що це за місія?
Юрій Романенко: Флагман цього простору, який створює стандарти і таку модель, яка дозволяє в повній мірі реалізувати той величезний гуманітарний капітал, що залишився на цьому просторі. Адже Росія ось уже 20 років як втратила функції організатора цього простору – вона перестала бути джерелом культурних та управлінських стандартів. Якщо в нашому регіоні не з\’явиться новий такий організатор, то він буде розірваний сильними зовнішніми гравцями. І в України є всі шанси зайняти цю позицію регіонального організатора. Якщо позначити цю ситуацію історичними дужками, то старий спір між В.К.Л. (Великим князівством Литовським, – Єврорадіо) і Московським царством набуває нові риси в новій геополітичній історичної ситуації. І відроджується у форматі того Східноєвропейського союзу, про який я говорив, і до якого ми повинні рухатися. Тоді буде реалізована альтернативна модель розвитку цього простору, яка була похована у протистоянні в 16-18 століттях. Все повертається на круги своя, але вже на нових технологічних, економічних, організаційних фундаментах.
Джерело: Еврорадіо
peredplata
