Троянські коні Бухареста. Частина друга

Скоро мине рік як чернівецькі румуни підігріті пропагандою Бухареста, освячені «милістю» московського попа Жара спільно із московськими прихвостнями під проводом Терицану, діями якого вміло диригував зрадник України Патраш пікетували Чернівецьку облдержадміністрацію і протестували проти закону «Про освіту».

Кажуть, що на той захід поборники «Романії Маре» отримали добро і від самого Генерального консула Румунії Елеонори Молдаван, яку потім керівництво похвалило за добру картинку про українських румунів, що опираються гніту «примусової українізації».

Відтоді Терицану з компаньйонами на акції більше не виходили, але отруйних спекуляцій про «свідоме нищення» румуномовної освіти не поменшало. Більш того, ці так звані «захисники» кинулися допомагати румунському уряду в його втручанні в освітню сферу Буковини. Ідея виростити покоління громадян, які будуть завдячувати сусідній державі більше, аніж своїй батьківщині не нова. На такі граблі Україна вже наступила на Закарпатті в 2000-х роках, коли дозволила Будапешту буквально скупити вчительські колективи та родини учнів в Берегівському, Рахівському та інших районах, де компактно проживають українські угорці.

Сьогодні схожий фінт Румунія намагається провернути на Буковині. Після того як наші «дружелюбні» сусіди внесли зміни до свого законодавства, Елеонора Молдаван почала шукати, хто б допоміг їй засівати ниву мовно-освітнього сепаратизму. Як кажуть джерела «Часу», пані Генконсул вирішила відмовитися від послуг таких добре знаних і так само добре заплямованих керівників румунської нацменшини як Василь Терицану чи Ауріка Божеску. Адже крім того, що про репутацію цих персон знає кожна собака в Чернівцях, румунські урядовці побоялися, щоб стипендії по дорозі із бюджету до учнів не загубилися в кишенях таких діячів.

Пошуки ренегатів тривали б довго, якби Елеонорі Молдаван не напрочуд близькі і вже далеко не приятельські відносини із… чернівецькою «Батьківщиною»!!! Точніше, не з усією партією, де є чимало порядних і патріотичних людей, а з її керівником Іваном Мунтяном. Зрештою, «Час» давно писав, що рано чи пізно Мунтянові виїзні сесії обласної ради в Сучаві зіграють проти України та її національних інтересів. Так і сталося! Мунтян з Молдаван знайшли просто відмінну кандидатуру куратора видачі стипендій – депутата обласної ради, директора Красноїльської гімназії Степана Мітріка.

Того самого Мітріка, якому під його громадську організацію «Красноїльська маланка» румуни останні два-три роки щедро видавали гранти і фінансували його «повітряні замки» по відродженню традицій. Спитаєте, чому «повітряні»? Бо красноїльчани кажуть, що жодної копійки із тих грантів громада не отримала, а традиції зберігала і не підозрюючи, що Мітрік в цьому їй допомагає.

В департаменті освіти облдержадміністрації на сполох вдарили, коли довідалися що Степан Мітрік розгорнув просто таки наполеонівську активність у школах Сторожинецького, Герцаївського, Глибоцького та Новоселицького районів. Звісно, 200 леїв на місяць не гарантують молочних рік із кисельними берегами, але подейкують, що саме таку перспективу малював Степан Іванович батькам учнів, а директорам та вчителям обіцяв «не забути» їхньої допомоги у зборі персональних даних дітей.

Ще в департаменті кажуть, що Мітріку в його «благородній» справі допомагали методисти Інституту післядипломної педагогічної освіти. І якщо це правда, то можна припустити, що директор інституту Григорій Білянін, закриваючи очі на таку «самодіяльність» своїх підлеглих, очевидно віддячував Мунтяну за його підтримку в боротьбі за збереження крісла від «посягань» Оксани Палійчук. «Час» добре пам’ятає, як чиновники обласної ради відстоювали Біляніна, коли Палійчук намагалася навести лад в цьому застійнику корупційних схем.

Біда ще в тім, що чинне законодавство фактично зв’язує руки освітянським органам, коли мова йде про адекватну відповідь гібридним схемам втручання іноземних держав, в тому числі Румунії, у навчання та виховання учнів шкіл. Ані департамент, ані районні відділи освіти не мають дієвих інструментів притягнення до реальної відповідальності, окрім дисциплінарної, тих, освітян, які допомагають іноземцям почуватися у шкільництві як щука серед карасів. Українські управлінці можуть лише надсилати листи, переважно рекомендаційного характеру, за невиконання яких нерадивих директорів хіба що посварять на черговій нараді.

Мітрік, який досконало знається на особливостях управління системою освіти, вміло використав усі її слабкі сторони. Стверджують, що перша порція необхідних документів учнів, яким виплачуватимуть стипендії, уже в Бухаресті і тамтешні чиновники Міністерства румунів звідусіль завершують підготовчі роботи до перерахування першого траншу. Щоправда, перелік отримувачів стипендій втаємничений, його не знайдеш ні на сайті Міністерства румунів,  про нього не скажуть в Генконсульстві і, тим паче, Степан Мітрік мовчить, як Зоя Космодем’янська. І мовчатиме, бо як тільки почне щось говорити, то муситиме рано чи пізно розказати і про роль свого партійного боса в освітній афері Бухареста.

Крім того, Мітрік тепер можливо ображений на всю українську державу, бо позбувся посади директора. Керівництво освіти та Красноїльської ОТГ вирішили не продовжувати трудовий контракт зі Степаном Івановичем. Отож, тепер він як обраний українськими громадянами депутат обласної ради має більше вільного часу для відстоювання інтересів Румунії. Він звільнився від контролюючого ока і може розгорнутися по-справжньому, не звертаючи уваги на дрібні неприємності. Йому не треба відволікатися на якісь районні чи обласні наради, на керування господарськими справами гімназії. Він повністю може присвятити себе служінню інтересам Румунії. Ну що ж, як кажуть, Бог на поміч. А «Час» уважно стежитиме та інформуватиме про подальшу невтомну працю не тільки Степана Мітріка та Івана Мунтяна, але й інших троянських коней Бухареста.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.