Автор: Владислав Смірнов
3 червня 2025 року о 04:44 — не просто цифра з пресрелізу. Це зафіксований момент, коли на глибині під Керченською протокою вибухнула закладена українцями вибухівка — заявлено 1100 кг у тротиловому еквіваленті. Удар пішов по опорах мосту. На відео, поширеному СБУ, — фіксація сплеску води та диму біля основи.
Операція готувалася кілька місяців. З огляду на специфіку підводного мінування, це могла бути як робота водолазної групи, так і використання дистанційного носія. У відкритих джерелах згадуються гіпотези про заздалегідь закладені заряди і використання атаки дронами як відволікаючого маневру. Офіційних деталей не багато — і саме це вказує на якість операції.
Удар не обвалив міст. Але, за заявою СБУ, наніс “серйозні пошкодження на рівні морського дна”. Уламки, тріщини, зміщення конструкцій. Прямої верифікації нема. Але росіяни двічі зупиняли рух. Перший раз — одразу після вибуху. Другий — за кілька годин. Можливо, це була спроба оцінити шкоду, можливо — повторна активація ще одного заряду. А можливо — страх.
Символ під ударом
Кримський міст для Кремля — більше, ніж бетон. Це втілення контролю над Кримом. Це символ «включення» півострова в імперію. Це логістична аорта угруповання військ. Саме тому міст став мішенню не лише військовою, а й ідеологічною.
І щоразу, коли Україна його вражає — у 2022, 2023 і 2025 — це більше, ніж втрата транспортного вузла. Це демонтаж політичного міфу. Після кожної атаки росіяни не просто ремонтують конструкцію — вони латують втрачену ілюзію безпеки.
Удар без театру
Третя атака відрізнялась від попередніх. Це не був видовищний обвал. Це була — операція інженерного типу. І тут важлива деталь: не було жертв. Жодного цивільного, який випадково опинився в зоні дії. Це означає, що удар був точно розрахований. Не лише за координатами, а й у часі.
Саме так діє сила, яка хоче бути армією Європи, а не її східним відображенням. Там, де Росія б’є по лікарнях і вокзалах — Україна влучає у технічні вузли. З мінімумом втрат. З максимумом сигналу.
Хто це зробив?
Зовнішньо — все виглядає як офіційна операція. Але внутрішньо — це може бути той випадок, коли структури не заважають, а просто дозволяють працювати тим, хто вміє. Без зайвого героїзму. Без піар-супроводу. І це — ознака професіоналізму.
Що далі?
Уся ця історія — про те, що навіть «сакральний» міст не є недоторканним. Що найкраща атака — та, про яку противник не впевнений: чи була вона повною, чи це тільки початок.
Операція «Глибина» стала продовженням сценарію війни нового типу. Де точність важливіша за масштаб. Де смисл — важливіший за картинку. І де головне: коли навіть 1100 кг вибухівки — це лише частина бою. Інша — у головах.
Слава тим, хто вміє діяти глибше!
peredplata
