Він потрапив у полон у 20 років
і зміг пережити 28 місяців знущань.
Віталій Голубков,
воїн Національної гвардії України.
“Спочатку мене помістили в лікарню, в палату разом із тими,
хто зійшов з розуму. З наступного дня розпочалися допити і побиття. Годували нас один раз в день 150-грамовою склянкою води з вареником чи пельменем, що там плавав. Я думав, якщо так далі буде, то ми почнемо їсти людей. Реально до такого думки доходили”.
Він пройшов Оленівку, вижив, а потім була колонія в Горлівці.
Там їх знову морили голодом і знущалися.
“Заходиш до їдальні — по любому шокером отримаєш. Навіть, якщо поранений на милицях йдеш, як я. Давали по дві-три хвилини їсти. Бувало на обід три хвилини. Ти розкладаєш швидко їжу на десять людей і тебе ще в цей час шокером б’є. Ти гаряче їси. Після їдальні виходиш, а в тебе рот повністю в плівці, від гарячого все попекло. Хліб шматками ковтали. Бо крім того, що мало годували, ще й три хвилини давали, щоб все з’їсти”.
9 травня, розповідає Віталій, спецназ особливо знущався над азовцями. Витягували їх зі строю і били на очах у всіх.
Любили шикувати полонених під дощем і в цей час катували їх шокерами. Били з будь-якого приводу й кожного дня. Одного разу від побиття у нього лопнула шкіра і йому наклали багато швів на сідницях. Через те, що йому, пораненому, не надавали медичної допомоги, у хлопчини неправильно зрослася нога.
Та особливо йому запам’ятався випадок, коли двох бранців, що вкрали з їдальні шматочок хліба, змусили їсти прямо з відра, а потім спалили живцем…
Каже, що вижити допомагала надія на зустріч зі своєю родиною.
Нескорений
Віталій Голубков
peredplata
