Перед тим, як запитати у військового “Ну що там, коли це вже закінчиться?”, запитайте у себе, що ви сьогодні зробили для наближення перемоги.
Перед тим, як запитати у дружини військового, скільки заробляє її чоловік, запитайте себе, скільки задонатили ви на дрон/авто чи ремонт/тепловізор/аптечки протягом минулого місяця.
Перед тим як збуджено в десятий раз перепитувати “Ну коли вже контрнаступ” і жартувати про херсонські кавуни й мелітопольську черешню, згадай свого друга/знайомого/родича/однокласника/сусіда, який загинув під час контрнаступу на Харківщині чи Херсонщині.
Перед тим, як розповідати, що ти нічого не вмієш, тому краще будеш допомагати країні “підтримуючи економіку держави”, сплачуючи походи в кіно, ресторани і магазини, задумайся, що багато хто з військових до 24 лютого теж нічого не вміли. І вони б зараз залюбки, хоч трішки для перепочинку, “попідтримували економіку держави”.
Війна – це не веселе реаліті-шоу з пісеньками про перемогу, за яким ми спостерігаємо у соцмережах та новинній стрічці. Війна це страшенна втома (і ні, в порівнянні з тими, хто на передку, ви не втомилися від тривог і комендантської години). Це зруйноване здоров’я, психіка, тисячі доль і життів.
Ще рівно рік тому написав, що ментально війна перетворюється на АТО. В тилу більшість настільки “втомилися від війни”, що згадують про неї лише під звуки повітряної тривоги. Натомість війна сьогодні це про кожного з нас. Хочеш, щоб “скоріше вже це все скінчилося”? Тоді не ний і роби хоч щось. Не можеш стати частиною війська? Допомагай тим, хто тебе захищає. Усвідом, що кожна копійка, придбаний бодай турнікет чи планшет, це не комусь, це тобі. Щоб завтра не прийшли у твій дім, не вбили твою сім’ю.
Не можна бути пасивним учасником війни – або ти, або тебе.
peredplata
