Знаєте, чого боїться найбільше наш ворог ?
Ні , не Хаймарс і Атакамс.
І не того, що нас візьмуть до НАТО.
І не того, що нам повернуть право зробити ядерну зброю.
Ворог боїться,що раптом вся країна згадає ,що до радянської окупації , баби з дідами говорили таки українською.
Що ми згадаємо свій тисячолітній етнічний ,культурний та історичний шлях.
Що ми будемо пишатися тим, якого ми роду.
Що наші діти будуть називатися Івасиками, Оленками,Марійками , Дарунями , Олексійками і Дмитриками.
А Льохи, Маші , Васі і Вані зникнуть .
До речі – в Україні словом “Льоха” називали свиню, а не дитину.
І доки ми вперто тримаємося за радянські методички,які нашим предкам втовкували у їх безталанні голови російськими прикладами гвинтівок і вбивали під ребра московськими чоботами, ми війни не виграємо.
Якщо наші онуки не будуть знати вбивць своїх дідів, то ми війну пограли.
Як уявити перемогу ?
Парад на Хрещатику ?
Суд над ворожою армією у Гаазі ?
Репарації за знищені міста, села, сади і поля?
Ні, остаточна перемога над Московією настане тоді, коли кожен з нас перестане послуговуватися мовою окупанта в повсякденному житті.
Коли ні фільмів, ні книг, ні пісень не хотітиметься їх мовою. Бо своєю воно здаватиметься краще, зрозуміліше і природніше.
Вбити дракона можна лише вбивши його в собі.
Спробуємо, чи ще тридцять років будемо вдавати ображених ?
peredplata
