Антон Шевельов: Напишу по гарячим слідам, поки відхід від Авдіївки — не спогади, а реальність сьогоднішньої ночі.
На годиннику сьома вечора, мені дають три хвилини на збори, і ми вирушаємо на точку евакуації. До Авдіївки тут три километри по прямій, на вулиці холодно, от тіки-тіки була весна, і опа, знов зима. Хоча це добре, земля підмерзла, а не болота, виходити по такій землі легше, ніж місити жирнючий чорнозем Донеччини, який наліпає і тягне твої ноги, забиває їх до низу, наче ця земля не хоче тебе відпускати. І так, декого вона не відпускає…
За вікном квітами смерті розквітають вибухи КАБів. КАБ — це страшно, але раніше під КАБами я був в містах, це дуже гучно і лячно, але ти цього не бачиш. Тут же відкритий простір і все це відбувається на твоїх очах. На сьогодні у нас немає, а ні симетричної, а ні асиметричної відповіді цієї примітивної, але такої могутньої і руйнуючої зброї.
Запам’ятайте, Авдіївка взята тоннами людського м’яса, з яким вони не рахуються, і тоннами КАБів. Це орда, справжня кровожерлива орда…
Цій день військового журналіста я не забуду ніколи. Бліндажі, КАБи, гради, іпучі дрони, дороги, що прострилюються, нестихаєма канонада вибухів, поранені, багато поранених… Зміг прилігти поспати я у п’ятій ранку.
3460 днів тривала оборона Авдіївки! Честь і слава всім, хто бився за місто! Вічна пам’ять загиблим воїнам!
І поки ви в тилу сретесь і живете своє найліпше життя, ми [поступово] втрачаємо країну. Розкрийте очі, я вас дуже прошу, гуртуйтесь, дорослішайте, прижимайте свої особисті бажання, якщо хочете жити в вільній Україні, спілкуватись на мові та мати можливість писати і говорити свої думки. Бо жити в розбомблених містах в окупації вам дуже не сподобається. А ті, хто знимав глумливі відео над працівниками ТЦК і розповідав, яка у нас країна-концтабір, у ватніку буде штурмувати укреп райони під російським прапором, і там вас ніхто питати не буде…
peredplata
