Денис у 2022 році з цивільного став воїном-десантником та захищав державу на фронті допоки не втратив здоров’я. 27-річний військовий родом з Сокирян. У час великого вторгнення повернувся з Польщі, де працював кілька років.
– Чому приїхав? Захищати Батьківщину. Підготовку пройшов в Британії. Інструктори дуже добре навчали штурмовим діям, зачисткам окопів і багато дали з оснащення, одягу. А далі ми вирушили до пекла.
Як каже Денис, зброю тримав не вперше і мав певні військові навички ще після строкової служби. У складі 81-ї аеромобільної бригади брав участь у штурмових та оборонних діях на найгарячіших напрямках фронту – Торське, Діброва, ліси біля Кремінної.
– Був навідником, але з чого тільки не доводилось стріляти – з РПГ, Браунінгу, здебільшого з гранатомету М141. З чого доводилось з того і стріляв.
В 2023 році воїн дістав кілька бойових травм в бою під Дібровою. Після важкої контузії погіршився зір, та інші наслідки, як то постійний головний біль і безсоння, каже, відчуваються досі.
– Чи пішов би, якби знав наперед як буде? Звичайно, що пішов би. Навіть якщо б мені сказали, що я там загину.
Рота Дениса складалась здебільшого з молодих, добре підготовлених після навчань воїнів. Та все ж в боях було чимало втрат.
– Найважчим для мене було виносити двохсотих після бою. Якби того не хотілося доводилося це робити часто. Одному воїну, харків’янину, який загинув в Білогорівці, було лише 19 років. Коли їхали на навчання – 18.
Після лікування та ВЛК Дениса направили на службу в роту охорони ТЦК та СП. Як і більшість фронтовиків він зіштовхнувся з іншими викликами, адже в службі в тилу є своя особливість.
– Тут морально гірше ніж там. Бог їх знає, що з людьми не так. Постійні «Чого ти тут, а не там?», «в ТЦК сидить, бо боїться». Вони бачать, що воював тільки якщо ти без ноги, без руки. Вони ж не знають що в голові робиться у всіх хлопців після пережитого. Інакше ставилися б по-другому. Це не мій вибір, щоб я служив зараз тут. Свій вибір я зробив тоді, а зараз продовжую службу за станом здоров’я. Призвуть у війська ще раз – піду знову.
У травні Денис одружився з коханою, яка повернулась разом з ним в Україну і була найбільшою його підтримкою весь час війни і досі. Лише під розповідаючи про дружину, під час всієї бесіди в Дениса з’являється посмішка і сяють очі.
– Люди не знають що таке війна, що таке горе, коли тут так добре живеться. Я не бажаю того нікому, але якщо б вони знали, як то хвилюватись за побратимів, спати в окопах при -20, сидіти тижнями голодному, в них би змінювалась думка про військових. А так ми для них ті, хто в тилу, бо не хоче воювати.
Джерело: служба зв’язків з громадськістю Чернівецького ОТЦК та СП
peredplata
