Балканські країни – Незалежні країни колишньої Югославії досі перебувають під потужним інформаційним впливом Сербії. У хорватському університеті оборони і безпеки порівнюють методи пропаганди Белграда з тактикою Росії в Україні. Москва також намагається розкачати ситуацію на Балканах, щоб завадити подальшому розширенню НАТО, — припускають експерти.
«Ви знаєте цю відому історію Путіна — “ми боремося з нацизмом”. Так було і під час нашої війни», — розповідає професор Гордан Акрап, віцеректор університету оборони і безпеки Хорватії. Він брав участь у війні за незалежність своєї країни, керував розвідкою та вивчав дезінформаційні вкиди Сербії, які є і досі.
Белград уже багато років є стратегічним партнером Москви на Балканах і підтримує проросійські наративи, зокрема про «боротьбу з нацизмом». Під таким приводом у 90-х югославська армія вчиняла масові вбивства на території своїх сусідів.
Однак це не завадило Хорватії виграти війну і вступити до ЄС та НАТО. У своєму дослідженні Гордан Акрап розповідає, як вдалося цього досягти.
Війна за незалежність і свідомість
Хорватія оголосила незалежність у той самий період, що й Україна — 1991-го. І за свій суверенітет їй довелося боротися з першого року. Югославія, якої нині не існує і в якій ключову роль відігравала Сербія, не хотіла втрачати західних територій.
До того ж у стосунках хорватів та сербів були незагоєні рани часів Другої світової. Під керівництвом фашистського руху «Усташі» на чолі з Анте Павеличем Хорватія вчиняла етнічні чистки та масові вбивства сербів.
Через 50 років Белград використав ці події, щоб виправдати свою агресію. Пропаганда ставила під сумнів саме існування незалежної Хорватії, стверджуючи, що держава є продовженням фашистського уряду. Хорватів із різних регіонів країни намагались розсварити і налаштувати на сепаратизм.
Тоді молода суверенна країна не мала потужної армії, розвідки і стійкої інформаційної політики.
«У 1991–1992 роках нам було складно контролювати інформаційний наратив. Але ми швидко навчились зосереджуватись і зрозуміли, що в нас немає жодного права на помилки. Приблизно у 1993 році ми зрівнялись у потужності із сербською пропагандою і змогли переломити перебіг війни за незалежність», — розповідає професор Акрап.
За його словами, сербські дії проти Хорватії були схожі на російську дезінформацію, від якої зараз страждає України. Проте тоді кіберпростір не був настільки розвинутий — пропаганду поширювали переважно у паперовому вигляді.
Так, після кривавого бою за місто Вуковар 1991-го, який Хорватія програла, проюгославські ЗМІ поширювали дезінформацію про «злочини хорватських фашистів». Нібито ті використовували дітей як живий щит, а деяких просто вбивали. Зброю «фашистам» начебто передавав католицький священник.
Насправді ж одразу після захоплення міста сербські добровольці та югославська армія влаштували у Вуковарі масові вбивства. Цивільних, переважно пацієнтів місцевого шпиталю, та військовополених розстріляли просто неба.
Однієї з цілей операції було розсварити хорватських оборонців Вуковара та уряд. Пропаганда мала свою ефективність — тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана намагались вбити двічі.
«Україна скоро може наразитися на схожу проблему, коли спекулюють на правах військових та ветеранів. З одного боку, пропаганда каже, що суспільство не приймає їх, а уряд ставиться жахливо до них. З іншого боку, — розповідає цивільним про велику кількість «фейкових волонтерів та військових», які мають занадто високі зарплати та багато привілей. Ми бачили вже таке, на жаль», — каже Гордан Акрап.
Також серйозною загрозою під час війни експерт називає «рухи за мир», які просуваються з-за кордону. Ця тактика схожа на сучасні наративи РФ щодо «припинення вогню» та «мирні переговори» з Україною на вигідних Москві умовах.
Тоді хорватським спецслужбам вдалося довести, що «мирні ініціативи» фінансувалися Сербією та її партнерами, коли Белград мав невдачі на полі бою.
Гра на випередження
До 1993 року Хорватія активно слідувала тенденціям в інфопросторі противника, а потім почала самостійно визначати порядок денний.
Реформована розвідка країни працювала на випередження, і майже всі дезінформаційні повідомлення швидко викривали. Уже за два роки, коли Хорватія звільнила більшість територій, інформаційне поле також було під її контролем.
«Завдяки потужній розвідці ми могли повністю монітори всі комунікації між президентом Сербії Мілошевичем та президентом Боснії і Герцеговини Алія Ізетбеговичем. Але уявіть, наскільки це було важко. І наскільки вам буде непросто в боротьбі з агресором», — проводить історичну паралель Акрап.
Хоча на полі бою країні вдалося перемогти, інформаційна війна тривала.
У середині 90-х в Хорватії провели соцопитування про систему цінностей і принципів, у які вірять люди. Серед пріоритетів тодішнього суспільства були збройні сили, католицька церква і президент Туджман.
Сербія використала це у своїх інформаційних атаках.
«Ми побачили, як різноманітні сили намагаються розколоти суспільство, залишити армію без солдатів і прирівняти католицьку церкву до “сатанинської”. Тому що за часів Югославії хорватська церква була хранителем історії, мови, релігії. Ми хотіли бути частиною західного світу, а не Белграда чи Москви. Це було однієї з причини, чому атакували церкву», — пояснює професор.
Президента Туджмана також намагалися дискредитувати як політика, науковця чи за його певні заяви. Зокрема, лунав наратив про «домовленості» із сербами та плани щодо розділення сусідньої Боснії і Герцеговини.
План Хорватії полягав не у знищенні шляхів комунікації противника, а в повному контролі над ними. Спецслужбі вдалося спіймати багато сербських агентів і зрозуміти подальші кроки Белграда.
У 1996 році хорватська розвідка отримала дані про майбутню дезінформаційну кампанію, яку мали запустити напередодні виборів в Боснії і Герцеговині. Атака була зосереджена на політиках хорватського походження.
«Ми підготувалися до публікації цих документів і знали їхній зміст. Щойно їх опублікували, була потужна реакція боснійських мусульман, боснійських сербів та сербських ЗМІ. За кілька годин ми оприлюднили звіт нашої розвідки, де було вказано, хто саме планував, узгоджував та проводив цю дезінформаційну кампанію. А також учасників із міжнародних медіа та їхні гонорари за це. Таким чином, ця інформаційна “бульбашка” Сербії луснула», — згадує Гордан Акрап.
Зараз Хорватія інформаційно більш захищена, чого не скажеш про її балканських сусідів.
Сучасні виклики
Сербія залишається найбільш проросійською державою в регіоні. Зокрема, через неприховані імперські амбіції щодо країн колишньої Югославії, які підтримує Москва.
«Сербія намагається залучити до свого простору Боснію і Герцеговину, Північну Македонію, Косово і Чорногорію. Це все одно, що казати, що Україна — це частина Росії», — порівнює Акрап.
Найбільшого впливу зазнає Чорногорія. У 2016 році в країні запобігли спробі державного перевороту. Як зазначив спеціальний прокурор Мілівоє Катніч, очолював групу, яка, зокрема, планувала вбивство тодішнього прем’єра Мило Джукановича і вживала заходів, щоб запобігти вступу країни до НАТО, громадянин РФ Едуард Широков.
Уряду Чорногорії вдалося зберегти свою владу, але країна досі перебуває під потужною пропагандою.
У сербському ЗМІ «Informer» напередодні повномасштабного вторгнення РФ вийшла стаття під заголовком «Україна напала на Росію». Ці наративи ідентичні тим, які Росія транслює на міжнародній арені: про «українських нацистів», «агресію НАТО» та «геноцид російськомовного населення».
Сербів та чорногорців пропаганда порівнює з Україною та Росією, називаючи єдиною країною. Ефективність такого впливу покращується завдяки демографічній ситуації.
Станом на 1948 серби становили лише 10% громадян Чорногорії. З початку 2000-х різниця різко зменшувалась. У 2021 році в країні спростили видачу громадянства — і десятки тисяч сербів, боснійців та росіян змогли отримати паспорти й впливати на політику Чорногорії. Зараз серби становлять понад третину населення.
За даними дослідження Університету оборони і безпеки Хорватії, Росія та Сербія поширюють свій вплив на Балканах через розвідку, офіційних осіб, «організації співдружності» та релігію.
Сербська ортодоксальна церква має в Чорногорії таку силу, яку нещодавно мала російська в Україні.
Така активність безпосередньо впливає і на Україну, адже з 2017 року Чорногорія є членом НАТО. Оскільки вступ нової держави затверджується колегіально, відмова Подгориці може болісно вдарити по планах Києва долучитися до Альянсу.
Антиукраїнська риторика на Балканах зараз маскується під «нейтральним закликами до миру», каже Акрап, який уже бачив подібне під час війни за незалежність Хорватії.
«Коли Сербія просувала “мир”, її переговорні позиції були значно вищі за наші. Але з часом, завдяки нашій роботі, усе швидко змінилось. Ми використовували як справжню зброю, так й інформаційну, щоб змінити формулювання з “переговорів” на “комунікацію”. Бо коли ти ведеш перемови, частково змушений це робити, але у разі комунікації — обидві сторони рівні», — наголошує професор.
На думку Гордана Акрапа, Україна є важливою частиною в глобальній інформаційній війні, яка триватиме й після завершення військових дій. Навіть після програшу РФ, як і Сербія свого часу, не полишатиме імперських амбіцій. Тому Хорватія та Україна мають й надалі працювати разом, обмінюватись досвідом і протистояти поширенню російського чи сербського «світів».
peredplata
