Херсон, Україна – За зближенням президента США Трампа й очільника РФ Путіна жителі Херсона спостерігають із тривогою. В обласному центрі, який 2022 року вісім місяців був в окупації і який росіяни незаконно вписали у свою конституцію, переживають щодо його майбутнього. Попри все місцеві не втрачають надії на краще і хочуть, щоб від Росії їх відділяв не тільки Дніпро, — каже 26-річна Ріна. Їй дуже болить доля міста, але говорити вголос страшно. Дівчина побоюється, що в Херсон знов можуть зайти окупанти. Зберігаючи анонімність героїні, RFI Українською публікує її історію.
Нашу співрозмовницю звуть Ріна. Це корінна херсонка, якій 26 років. Вона художниця. І це все, що ми знаємо про цю дівчину. Після пережитої окупації Ріна хоче максимально зберегти анонімність, дбаючи про безпеку. Проте дівчина ділиться своєю історією з RFI Українською, щоб світ подивився на Херсон її очима.
«Щоб не плакать, я сміялась», — саме цим відомим рядком із вірша Лесі Українки наша співрозмовниця описує своїх земляків. Його тут часто можна почути, — зазначає Ріна. А ще вона пояснює, що кожен залишається на прифронтовій території з особистих причин.
Страшний період без права на помилку
Першим випробуванням для Херсонщини став 2014 рік. В області, що межує із Кримом, побоювалися, що можуть бути наступними в черзі на анексію. Тоді росіяни зайшли на територію півостровів Чонгар та Ад на Перекопському перешийку та окупували село Стрілкове на Арабатській стрілці, але в грудні відійшли до Криму.
За кілька років напруга вщухла, — ділиться дівчина, проте з осені 2021-го почала наростати знов. 24 лютого 2022 року наша співрозмовниця провела у стані заперечення та з сильною панічною атакою.
«Ті, хто живуть ближче до Чорнобаївки, із самого ранку чули вибухи з боку аеропорту. На лівому березі Херсонської області можна було побачити точкові пожежі після вибухів. А ось вночі вже почалися більш гучні звуки, бо почали літати винищувачі. Це дуже страшно», — розповідає Ріна.
Вісім місяців окупації дівчина описує, як «страшний період без права на помилку». Небезпечно було всюди, бо росіяни просто під впливом свого настрою забирали людей до катівень — «на підвал», як казали херсонці.
«Я знаю тільки, що багато людей забирали вночі, надягли щось на голову і вивозили в невідому напрямку. Тримали у страху, але водночас імітували ввічливість, щоб населення було більш лояльним, особливо на незаконних референдумах, що з тріском провалилися у Херсонській області, на мою думку. У цілому гарної картинки для окупантів не вийшло», — каже наша співрозмовниця.
Херсонка зазначає, що найбільше не пощастило мешканцям приватного сектору. Перевіряти будинки російським військовим було простіше, аніж квартири в багатоповерхівках. Скільки людей так і не повернулися із катівень, достеменно не відомо. Тож багато хто з містян намагався вже у квітні виїхати з Херсона або через Крим та фільтрацію, або в напрямку Миколаєва, Запоріжжя, Кривого Рогу, — розповідає нам Ріна.
«Особисто я боялася обстрілу посеред дороги, по суті, посеред поля, що ти при спробі втекти з окупації просто пропадеш безвісти десь у дорозі. І дуже боялася контактувати з військовими РФ, а на блокпостах при виїзді це неминуче. Могло статися все що завгодно. Тебе могли пограбувати, зґвалтувати, могли вбити, а могли просто посміятися і пропустити далі», — ділиться дівчина.
Тож Ріна залишилася в рідному місті. Окупанти часто глушили зв’язок та інтернет, але область врятувало те, що вона могла прогодувати себе сама. Більшість продукції була з городів та господарств місцевих. Завозили продукти і з Криму, але часто прострочені, — каже Ріна. Ціни дуже зросли як на продукти, так і на медикаменти, що були дефіцитом та завозилися контрабандно із підконтрольних Україні територій.
«Виходячи на вулицю, бажано було не говорити нічого зайвого, бо військові РФ також переодягалися в цивільне і таким чином зливалися з населенням. Також більшість людей намагалася оминати скупчення інших громадян, щоб не попасти на якусь провокацію і не стати жертвою (…). Часто доводилося стояти з цими озброєними людьми в одній черзі в магазині, поводитися так, ніби нічого не сталося, щоб на тебе не звернули увагу, — каже Ріна та зазначає, що навіть попри небезпеку у місті активно діяв партизанський рух: — Цивільні не полишали спроб допомогти у звільненні власної області».
Так Херсон жив протягом восьми місяців окупації. 11 листопада 2022 року у місті ходили чутки, що ЗСУ вже на підступах до Херсона. Наша співрозмовниця в це не вірила, але вже наступного дня була в центрі міста, де зустрічала українських військових. «Бачила цю ейфорію на власні очі», — ділиться Ріна.
Перетворюють на Прип’ять
На жаль, після звільнення міста труднощі для херсонців не закінчилися. Росіяни пішли з Херсона, але залишилися на лівому березі Дніпра. Жахи окупації змінилися на ризик потрапити під удари артилерії, «градів», авіабомб, якими російські військові засипають місто.
«Я пам’ятаю, коли вперше почула прильоти з артилерії. Була в парку, йшла з магазину. Жахливий свист над головою, який з’являється дуже несподівано, а після цього розліт осколків», — розповідає нам Ріна. Попри це в місті швидко відновлювали інфраструктуру. Тут працюють кафе, кав’ярні та магазини, доступні банки, лікарні та потрібні товари, а тепло-, світло- та водопостачання є стабільними.
Найстрашнішим випробуванням для Херсонщини Ріна називає підрив греблі Каховської ГЕС. Постраждав приватний сектор міста. «Таке може тільки наснитися в кошмарі, бачити, як чиєсь життя змиває велика вода», — ділиться херсонка.
Не встиг Херсон оговтатись від великої води, як прийшла нова біда. Російські військові полюють на цивільних мешканців із повітря. Дрони з вибухівкою запускають по громадському транспорту, автівках, зупинках та просто по людях на вулиці. «Ведеться справжнє масоване сафарі на людей. Часом вони (дрони. — Ред.) дуже безшумні. Ти навіть не помітиш, як цей дрон уже над тобою і готовий скинути щось на голову», — каже наша співрозмовниця.
Херсонцям доводиться адаптуватися навіть до таких умов життя. Біля зупинок тепер є мобільні бетонні укриття, щоб уберегти людей хоча б від уламків, а комендантська година в місті починається о 20-й годині. Половина сервісів працює до 16-ї, а людей просять дотримуватися світломаскування в темну годину, щоб не привертати увагу дронів.
Уночі найстрашніше, — ділиться з нами Ріна. Нічні обстріли застають зненацька, коли люди повністю дезорієнтовані. Якщо ж росіяни починають накривати місто артилерією з лівого берега, то херсонці мають лише кілька секунд, щоб якось зорієнтуватися. Окрім того, росіяни дистанційно мінують область — розкидують з БпЛА міни-«пелюстки». Їх дуже важко помітити у траві та легко наступити на них, що загрожує втратою кінцівок.
Херсон зараз — це більше місто пенсіонерів, ділиться Ріна. А літні люди не можуть швидко реагувати на обстріли. Історична ж частина міста має схожий вигляд, як покинуте місто Прип’ять.
Дорога на чи з роботи, дорога в магазин, до родичів, до друзів, у лікарню, — куди завгодно — може стати просто твоєю останньою мандрівкою. Кожного разу, виходячи з дому, є дуже великий ризик не повернутися назад.
Здається, що у місті не залишилося жодної цілої будівлі, — ділиться Ріна. Волонтери попри загрозу обстрілів закривають пустки на місті вікон ОСБ, а комунальники намагаються підтримувати певний порядок.
«Дуже важко взагалі дивитися на те, як поступово руйнуються чи знищуються місця, у яких проходило все твоє життя. Та ж ТРЦ “Фабрика”, чия частина згоріла в перші дні вторгнення. Бібліотека Олеся Гончара знищена ракетою, моя рідна гімназія номер 20, історична будівля, яка наразі не підлягає відновленню. Кінотеатр Ювілейний також знаходиться в центрі міста під постійними обстрілами. Деякі історичні будівлі зруйновані, пошкоджені. Можна наочно побачити, як стирається історія міста разом із його жителями», — каже корінна херсонка.
Не втрачають надії
Попри усі виклики, херсонці не втрачають надії, що війна завершиться та обидва береги області возз’єднаються під українським прапором. «Усі ми хочемо знову побувати на лівому українському березі, відвідати Нову Каховку, Олешки. Поїхати в місцевий ліс, поїхати в Скадовськ, подивитися на море, що омиває саме херсонські береги», — каже дівчина.
Ніхто не хоче межувати з Росією через річку, тоді правобережжю Херсонщини не дадуть спокійно жити ніколи (…). А страшніше за все не обстріли, а окупація, де тебе не вважають за людину і ти можеш безслідно пропасти для всього світу просто в один момент.
peredplata
