26 серпня 2014 року у Донецьку терористи прив’язали до стовпа обмотану українським прапором жінку. Жінку змусили тримати в руках табличку з написом «Она убивает наших детей. Агент карателей».
Такий фотофакт зафіксував кореспондент видання The New York Times.
Місцеві мешканці спеціально зупиняли автомобілі, щоб вийти та образити жінку. Кореспондент The New York Times стверджує, що проросійськи налаштовані донеччани плювали, били полонену по обличчю і кидали в неї помідорами.
На КПП стояли бойовики-осетини. Час від часу вони підходили до прив’язаної жінки, щоб сфотографуватися.
Після того, як журналіст The New York Times зателефонував помічнику командира терористів, повідомивши про поведінку бойовиків, приїхало авто з бойовиками, які забрали жінку і повезли у невідомому напрямку.
У понеділок, 26 серпня, після обіду радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко написав у Facebook , що йому повідомили детальну інформацію про жінку, яка на фото копає ногою прив’язану українську патріотку.
«Ось повідомлення, яке мені щойно прислали: «Жінка, яка лупцює ногами дівчину з українським прапором і зображена на фото – підприємець. Господиня двох точок побутової хімії, вона тут єдина, хто займається цим на ринку «Геолог» поблизу нічного клубу «Лица», колишній НЛО. Активна прихильниця терористичної організації «ДНР». Покарайте її по всій строгості», – написав Геращенко.
«Жінку, яку б’ють нелюди, звуть Ірина Довгань. Вона з Ясинуватої. Бойовики зайшли в її будинок, тому, що в ньому горіло світло – у Ірини був дизель-генератор, а в усій Ясинуватій третій тиждень немає електроенергії. Зайшовши в будинок, нелюди вихопили планшет Ірини, де були відкриті українські сайти і знайшли в будинку трохи української символіки – прапорців, стікерів і т.д. У цьому полягав «злочин» Ірини перед днрівською мерзотою», – писав користувач Sonia Fisher.
Через кілька тижнів після тортур і катувань Ірину запросили до Женеви виступити в Раді з прав людини ООН.
– Сказати хотілося так багато, але мені дали всього дві хвилини, – каже Ірина. – Пояснили, що важливо згадати про те найстрашніше, що пережила особисто я. Я встигла сказати, що Росія безпосередньо спонсорує моїх мучителів. І висловила надію, що світ зможе зупинити агресора, який з’явився в Україні. Після виступу зайшла в туалет і розридалася. Як же я плакала. Мені було так прикро. Коли летіла до Швейцарії, сподівалася: піднімуся за трибуну і мене почує весь світ, мої звинувачення вразять. А тут дві хвилини… Але через кілька днів я побачила, що всі світові засоби масової інформації мене цитували. Не дарма я приїхала і говорила ті жахливі слова. Тому і нинішня поїздка в Брюссель – цеглинка в тій справі, яку потрібно робити. Здається, нічого не відбувається? А насправді нашу справу вже починають розглядати в європейських судах. І я готова згадувати про свої приниження і тортури стільки, скільки буде потрібно. Головне, щоб нас почули, щоб світ зрозумів і виніс рішення: Росія – країна агресор, яка фінансує терористів в Україні.
Ініціатором збору даних про знущання над українцями стала депутат Європарламенту. Польські поліцейські опитали і задокументували свідчення більш ніж шістдесяти чоловік, яких піддали тортурам.
– Мною взагалі активно цікавилися іноземці, – каже Ірина. – Журналісти з усього світу влаштували справжнє паломництво. Вони могли провести в нашому будинку цілий день. А француз жив з нами три дні. Після спілкування з нами він навіть з’їздив до Ясинуватої, після чого сказав: “Я ніколи так не боявся, як в той день, коли стояв біля вашого будинку”. Чоловік обурювався такої активності преси: “Вони приходять, з’їдають все наше печиво і випивають той мізерний запас кави, який ми можемо собі зараз дозволити”. У нас були італійці, іспанці, голландці. Приїжджав літній швед. Незважаючи на незручності, думаю, все це було не дарма. Як і докладна розмова з польськими поліцейськими. Це був справжній допит. Їх цікавило, що зі мною робили щохвилини, щосекунди. Вони задавали такі навідні запитання, завдяки яким я згадувала те, про що до цього не говорила. Вони переписали всі номери телефонів, з яких мені ще довго дзвонили і погрожували. Ці хлопці виконали колосальну роботу. Вони виглядали жахливо втомленими. І ось тепер ми бачимо: всі дані були систематизовані, оформлені і справа дійшла до суду.
Фактично в день вильоту Ірина познайомилася ще з двома людьми, які давали свідчення для європейського суду.
Напередодні від’їзду до Брюсселя Ірина була нагороджена недержавним орденом “Народний герой України”. Мешканці Ясинуватої стоячи аплодували люди, присутні в обласній філармонії Чернівців, де проходила церемонія, комбати кількох десантних бригад, танкісти і спецназівці.
– Мене так надихнула ця нагорода! Вона дала додаткові сили, – зізналася жінка. – Я готова і далі боротися з нашими ворогами, робити для перемоги все, що в моїх силах. Я переповнилася енергією від чудових бійців, прекрасних українців. Слухала їх історії з відкритим ротом. Мене запросив у гості батько Михайла Драпатого – офіцера, який вивів з оточення 410 чоловік! Обов’язково поїду до них. Ось зроблю в європейських судах все, що необхідно, і поїду.
peredplata
