Мені цілий день сьогодні не йде з голови історія про евакуйованих із Покровського напрямку хлопчиків, які у 13 років важили по 8 кілограмів — стільки, скільки дітки важать у пів року чи рік.
Їх цілий рік, як міг, доглядав молодший брат, якому 10. Годував, поїв, якось обтирав, бо брати через важкі захворювання прикуті до ліжка. І перше, що сказав, як опинився на ”великій землі”: “Я — не дитина!” Хлопчик у 10 (!) років не мислить себе дитиною.
Про це у ФБ пише журналісткаа Nastka Fedchenko.
Рік тому померла їхня бабуся. Матір жива, але має якісь психічні розлади та наркозалежність в анамнезі.
Рік (!!!) троє дітей із неадекватною дорослою жили зовсім поруч із війною. Наймолодший брат під час обстрілів спускав їх у підвал і вкривав простирадлом.
Де були сусіди? Власне, ця думка не дає мені спокою. Адже жила родина в селі чи селищі, де всі всіх знають. Де, коли чхнуть на одній вулиці, чутно на іншій. Де завжди є банка варення чи картоплина, якою можна поділитися. Адже йдеться не про якісь великі гроші чи зусилля. Йдеться насамперед про людяність.
Я би не очікувала від сусідів, що вони мають глядіти чи повністю взяти на своє утримання (хоча випадки бувають різні), що повинні вивезти хлопців із лінії вогню. Своя сорочка завжди до тіла ближча. Але ж можна подзвонити поліцейським і повідомити про родину, коли вже виїхали на безпечну територію.
Де була місцева влада? Староста має знати про всіх жителів громади. Допомагати нужденним по мірі можливостей. Або, знову ж, зателефонувати, куди потрібно.
Де були соцслужби? Десь. Але подзвонили вони у госпіс у Чернівцях через рік (!) Ну дякую, що хоч через рік, а не після окупації.
До речі, уявляю, як зраділи би пропагандони приводу про “забитих і брошенних Украінай бальних дєцєй, каторим |умовна доктор Ліза, земля їй бетоном| дала шанс на дастойнає дєцтва с надлєжащім уходам”.
Зараз хлопці у госпісі в Чернівцях. Отримують належне лікування та догляд, набрали трохи ваги. Із їхнім молодшим братом працюють психологи. Він ходить до школи і грає у футбол, нарешті вчиться бути дитиною.
Із матірʼю теж працюють психологи та соціальні педагоги.
Я думаю, що так багато зла навколо, і що так легко бути добрими до тих, хто поруч. Якщо, звісно, це добро є всередині. Цілий рік його чомусь не знаходилося для цих хлопчаків…
Фото: Місто Добра
peredplata
