Олексій Арестович: “Росія могла б мати успіх. Вона просто не на ту країну напала”

Одним з найбільших відкриттів війни з Росією для українського суспільства став Олексій Арестович.

До вторгнення хтось знав його як військового експерта, який, до речі, спрогнозував війну з Росією ще в 2019 році, хтось – як актора, хтось – як коуча, хтось – як речника української делегації на Мінських переговорах (хто про них вже пам’ятає?).

Хтось і досі вважає його авантюристом. Зрештою, Арестович на це, схоже, не ображається, адже сам себе так описує.

Про початок своєї особистої війни майор ЗСУ Олексій Арестович відповідає ВВС так: “У мене була величезна спокуса піти постріляти танчики, я навіть зранку побіг до воєнкомату. Але мене як офіцера навчили, що завжди треба виконувати найскладніше і найвідповідальніше завдання. Мені зателефонували з Офісу президента, я приїхав, зважив всі за і проти – так тут і залишився”.

Про коло своїх обов’язків Арестович, який нині обіймає формальну посаду радника глави офісу президента, говорить обтічно: я, мовляв, чиновник особливих доручень.

Але їхню публічну частину – тихим, заспокійливим голосом розповідати усій країні, що все на фронтах війни з Росією не так вже й погано, – він вважає надзвичайно відповідальною.

В результаті – мільйони українців “підсіли” на медитативні брифінги Арестовича. Хтось називає його своїм особистим психотерапевтом, а будь-яке заспокійливе повідомлення, скажімо, рідним – “арестовленням”. На Арестовича знімають пародії в ТікТоку, його обличчя з’являється на пивних банках – одним словом, констатує він, в Україні з’явилася “мода на класного Арестовича”.

Після перемоги України – в якій Арестович не сумнівається – він не виключає походу в політику.

Але поки що – ВВС поговорила з Олексієм Арестовичем про обстановку на фронтах війни з Росією, про уроки першого місяця бойових дій, майбутнє українсько-російських стосунків та про те, якою буде Україна за п’ять років.

“Росіяни розписалися у своїй поразці”

ВВС: Почнемо з максимально загального питання: якби вас запитав хтось, хто місяць пробув, скажімо, на полярній станції, як би ви охарактеризували те, що відбулося за останній місяць, у воєнному плані буквально в трьох реченнях? Хто кого, умовно кажучи?

Олексій Арестович: Можу в одному реченні. Ми їх.

ВВС: Прекрасно. А можна трішки розширити?

О.А.: Ну, дивіться. Підемо чисто по російських джерелах.

На другий день після початку кампанії вони просять нас про перемовини. Я непогано знаю воєнну історію і не можу пригадати випадку, коли агресор з переважаючими силами на другий день просить про перемовини. Це означає, що в першу ж добу все пішло не так.

Друге: 4 березня Рада Федерації збирається і питання стоїть, за їхніми офіційними джерелами, про оголошення загальної мобілізації. Десятий день війни, навіщо Росії знадобилася загальна мобілізація, якщо потужна “друга армія світу” все громить, і згідно з доповідями її власного міністерства оборони, “все йде за планом”?

Третє: вони не приймають цю загальну мобілізацію, і це означає, що вони не контролюють загальний політичний стан в самій Російській Федерації.

Вони пам’ятають 1917 рік, коли мобілізовані зняли батюшку-царя, тому що не хотіли на фронт. Вони бояться давати російському народу зброю.

Четверте: днями Міністерство оборони РФ заявило, що у них ніколи не було планів взяття великих українських міст.

Ми, мовляв, з самого початку лише допомогти ОРДЛО, і зараз переносимо всі зусилля туди. І це справді так, бо з-під Херсону, з Київщини, з Харківщини зараз колони перекидаються на Схід. Тобто вони розписалися в своїй поразці.

Тобто 4 березня, коли Рада Федерації відмовилася проводити мобілізацію, ми констатуємо їхню стратегічну поразку. А ця заява Міноборони – це констатація оперативної поразки.

Було вісім напрямів, якими вони наступали, а зараз залишилися два з половиною. На шести, значить, поразка.

ВВС: Доводилось чути, що до 9 травня ні на які компроміси чи перемир’я розраховувати не варто, через те, що росіянам важливо цього дня будь-де провести будь-який парад перемоги над денацифікованою Україною…

О.А.: Вони можуть планувати все що завгодно, але якщо до 9 травня останнього російського солдата копняками виженуть наші фермери через північний кордон, забравши перед тим трактором його танк, то все може піти трохи не за планом.

У наступаючого – навіть такого дубового, як росіяни, все одно є ініціатива, нам важко їх вираховувати, вони з’являються з неочікуваних напрямків.

А от уявимо собі, що вони стали і стоять. Їх не треба шукати, ось вони. Що буде з ними, як ви думаєте?

ВВС: Керівник військової розвідки Кирило Буданов казав, що з появою “зеленки” “росіяни потраплять у пекло”.

О.А.: І я казав про це багато тижнів тому. Але річ не в тому, хто сказав, а в тому, що це логічний факт. Для них утримувати ці території – катастрофа.

Для нашої авіації та артилерії наводитися на стаціонарні об’єкти набагато простіше. Будь-який військовий, коли чує про стаціонарну групову ціль, підстрибує до неба від радощів, бо розуміє: ось він, ласий шматок. А ще партизани, а ще “зеленка”, а ще знання місцевості нами і абсолютне незнання місцевості ними. Це просто катастрофа.

Міноборони Росії офіційно заявило, що треба зусилля перекидати на Схід. Чому? Бо там за вісім років нічого українського не залишилось, там відпрацьоване постачання з Ростовської області, яке наші переважно не дістають.

І от зараз намагання добити Маріуполь і оточити зону ООС буде їхнім головним завданням. І нам, одразу кажу, там буде не так весело, як було досі. І буде дуже важко насправді. І ще невідомо, чим скінчиться. Чий буде успіх – велике питання. 50 на 50.

Але менше з тим, всі страшні намагання вийти на лінію Вінниця-Житомир, захопити Київ і так далі – де вони? Нема. Як і нема 40% особового складу Збройних сил РФ. Жодна армія світу не може дозволити собі втратити 40% взагалі всіх збройних сил під час однієї військової операції.

А їхнє намагання напижитися і приїхати на переговори, взявши Маріуполь і оточивши зону ООС, лише зайвий раз показує, які вони ідіоти.

ВВС: Але, з іншого боку, якщо росіяни справді всі наявні сили кинуть на оточення українського угрупування на Сході та захоплення Маріуполя, яке Пентагон, до речі, вважає лише питанням часу, то у них справді з’явиться привід для того, щоб почувати себе більш-менш впевнено.

О.А.: Вони не будуть почувати себе більш-менш впевнено. Це все одно, що з’ясувати, що пожежа знищила половину твого будинку, а твоя улюблена чашечка вціліла. Вони звісно цю чашечку роздують до величезних розмірів і будуть видавати за значну перемогу. Але ж усі розуміють, і вони самі розуміють, що насправді це велика поразка.

ВВС: Чи можуть росіяни реалізувати це оточення українського угруповання на Сході?

О.А.: Там складна обстановка, я відразу кажу. Я відомий як головний оптиміст, але я просто твереза людина. І коли треба попереджати – я попереджаю. І от зараз я попереджаю про те, що там найближчими днями буде дуже важко. Але і наше командування це розуміє і здійснює певні заходи, щоб було важко росіянам, а не нам. Але як буде – подивимося.

“У Маріуполя є завдання триматися”

ВВС: У Маріуполя взагалі є шанси втриматися?

О.А.: Скажемо так, у нього є завдання триматися. Маріуполь насправді тримає великі сили противника, які в іншому випадку були би кинуті на інші ділянки фронту.

І чим довше захисники Маріуполя тримаються, тим більше вони дають шансів військовому керівництву країни, і політичному керівництву, і міжнародному співтовариству вжити заходів, які, по-перше, убезпечать мирних мешканців, а, по-друге, змінять ситуацію у військовому відношенні.

ВВС: Але ви не раз говорили, що деблокування Маріуполя неможливе.

О.А.: На той момент – неможливе. Але ж момент змінюється.

Наприклад, був у них дуже ефективний спосіб постачання військ під Маріуполем і їхнього посилення через порт Бердянська. Але після того, як туди прилетіла “Точка-У”, на цьому способі постачання поставили крапку.

Я не думаю, що вони відновлять постачання через бердянський порт. Хіба що збудують там потужну ППО, але це займає час. Тобто цим ми сильно допомогли Маріуполю триматися далі.

Головна проблема в Маріуполі – не військова. Ми бачимо, що наші військові знищили там шість російських старших командирів. Вони діють дуже професійно і можуть оборонятися ще довго.

Триматися там можна ще місяцями. А зважаючи на те, що у двох армій співпадають калібри зброї, то в ближньому бою можна забирати боєприпаси до стрілецької зброї, гранатометів, яких вистачить надовго. Та й “велика земля” допомагає – не буду казати, якими способами.

Головне питання Маріуполя – це питання цивільного населення. Його треба прибирати звідти.

Росіяни там коять військові злочини, вони відправляють людей на територію Росії. Чоловіків відбирають, фільтрують і намагаються поставити до російського війська, а жінки з дітьми опиняються в різних Саратовах і Омськах з дуже жорсткими умовами і ледве не примусовою працею.

ВВС: Давайте повернемося до Києва. Соцмережі вже не перший день пишуть про “котел”, в який потрапило величезне угрупування російських військ в Бучі-Ірпені-Ворзелі, очікують на повний розгром цього угруповання там. З іншого боку, є дані про те, що росіян відкинули подалі від Києва, щоб вони не могли артилерією бомбардувати місто. З третього боку, самі росіяни пишуть, що вони надзвичайно міцно там закопалися, і насправді це вони продовжують наступальні дії. Ви можете розказати, що робиться на захід та північний захід від Києва?

О.А.: Одразу скажу: не праві ані ті, ані ті. Істина посередині. Нема там ніякого російського наступу, це було б дуже смішно. Але нема і ніякого оточення або котла, який би зробили ми. Там ідуть важкі бої.

Річ у тому, що там дуже важка місцевість. По-перше, міська, по-друге, там долини рік, яри, ліси. Все частково затоплено, частково заміновано, непрохідне і так далі.

Тобто там копітка бойова робота. Працює російська артилерія, працює наша – несемо втрати ми і вони, і тут далеко під переможних реляцій. Нема там ані оточення, ані знищення – є напівоточення, але це ще не означає доведення до військового успіху.

Інша справа, що вони київський напрямок перестали розглядати як перспективний. Тому вони не кидають сюди резервів.

Вони просто здійснюють перегрупування і постачання в обсязі, необхідному, щоб тримати ситуацію. Але вони не відмовилися від Києва, незважаючи на переміщення зусиль на Схід. Вони все одно будуть намагатися тримати столицю в облозі, наскільки це буде вдаватися і тримати там наші війська в напрузі, щоб ми не могли їх перекидати на інші ділянки, на той самий Схід.

Тобто тут ситуація, я б сказав, 51 на 49 на нашу користь. Але це далеко не 70 на 30, як поспішив багато хто сказати. Тому не варто тут шапкозакидательством займатися. Ми маємо давати тверезу оцінку. Наша зброя – правда.

ВВС: Чи варто очікувати штурму Києва?

О.А.: Ні. Вони не здатні і ніколи вже не будуть здатні – принаймні під час цієї кампанії.

ВВС: Пентагон днями заявив, що росіяни не повністю контролюють Херсон. Ви після того сказали, що це не зовсім правда. Що там відбувається? Чи є передумови для контрнаступу українських військ з боку Миколаєва?

О.А.: Треба розуміти, що Миколаївська область уже звільнена. Частково звільняється Херсонська.

Але з тим, щоб перейти Дніпро угрупуванням, яке буде здатне звільнити Херсон, – це буде дуже важка робота. Зважаючи на те, що шлях для російської авіації від Криму дуже короткий, це все буде під постійною загрозою повітряних ударів.

Тому я постійно звертаюся до наших глядачів, які бачать нескінченних російських полонених чи російську техніку, про те, що всі ці відео не означають, що ми перемагаємо однією лівою – це не так. Дуже важко буде нашим військам перейти з правого берега на лівий…

З іншого боку, якщо наші глядачі не пам’ятають, то два тижні тому росіяни збиралися за цьому напрямку на Одесу, але щось не заладилося.

ВВС: Повідомляють, що поблизу Чернігова підірвали ключовий міст, який зв’язував місто з Києвом. Мер міста говорить, що воно повністю зруйноване, і є побоювання, що Чернігів перетвориться на другий Маріуполь.

О.А.: Вони намагаються перетворити його на другий Маріуполь. Єдине, що у них нема сил для того, щоб взяти Чернігів.

Чернігів дійсно в скрутному становищі. Але, по-перше, там збереглися шляхи постачання. А по-друге, цивільні можуть виїхати. Тобто руйнування мосту ще не означає руйнування всього.

Чернігів чинить спротив. Там дуже вправне військове командування наше, і думаю, що Чернігів ми утримаємо, нема про що хвилюватися. Але ж вони будуть чинити так само, як з Маріуполем. Якщо вони не здатні перемогти на полі бою, то терором цивільних.

О.А.: Місяцями вона не буде тривати. Росія не утримає цю територію місяцями.

Я думаю, що наприкінці квітня – на початку травня все має поступово закінчуватися.

Ми не хочемо втягувати Білорусь у війну проти України

ВВС: До цього ми ще дійдемо. Я хотів спочатку запитати, чи варто нам тримати в голові ще фактор Білорусі?

О.А.: Ні.

ВВС: Поясніть.

О.А.: Росіяни зараз все пояснили. Перенос зусиль на Схід – це означає зокрема, що вони остаточно зневірилися в своєму прагненні залучити сюди Білорусь.

Тим більше, за білоруськими опитуваннями, понад 60% їхніх солдат і офіцерів категорично негативно ставляться до “операції” в Україні.

ВВС: Я до всіх опитувань, які проводяться на території Білорусі, ставлюся надзвичайно скептично.

О.А.: Ні-ні, це не соцопитування, це дані нашої розвідки, дані білоруської опозиції.

Тепер виникає питання: як кидати таке військо в бій? Що зробить військо, 60% складу якого не хоче воювати? Воно або перейде на наш бік або розверне зброю проти тих, хто видав наказ.

ВВС: За правом війни, якщо Білорусь надає свою територію для розміщення російських військ, які потім звідти стріляють, звідти наступають, тобто вона є стороною війни. Чому ми не говоримо, що це – війна України проти Росії і Білорусі? Більше того, чимало користувачів соцмереж запитують: чому ми не завдаємо ніяких ударів по військових об’єктах на території Білорусі і Росії?

О.А.: Все дуже просто: тому що Білорусь виступає посередником на перемовинах з Росією.

Крім того, якщо ми почнемо завдавати ударів, то це сильно збільшить імовірність вступу білоруської армії у війну.

А з точки зору міжнародного права, так, навіть дозвіл прольоту крилатої ракети через власну територію – це вже участь у військовій агресії.

І тут Молдова опинилася в скрутному становищі, тому що коли били по Вінниці і по Яворову, то ракети з російських стратегічних бомбардувальників летіли через територію Молдови. Звісно, через територію Придністров’я, але менше з тим. Тобто фактично навіть Молдова вступила у війну – її примусили до цього російські війська.

Але ж ми не будемо виставляти рахунок Молдові. Так само ми розділяємо режим Лукашенка і білоруський народ, тому ми не хочемо втягувати Білорусь у війну проти України.

ВВС: Чому Україна не завдає ударів по військових цілях на території Росії? У ЗСУ немає такої можливості?

О.А.: Є можливість. Але це буде величезний аргумент для тих, хто каже, що українці – агресори. Навіщо їм додавати мотивації?

Ми просто не знали, що треба панікувати

ВВС: Ви казали, що в кінці квітня вже можна буде плавно повертатися до Києва. А от Джо Байден у варшавській промові сказав, що це війна не на один тиждень і не на один місяць. Хто з вас більш правий?

О.А.: Він каже про глобальну війну. Ту війну, яку він оголосив у березні 2021 року, коли він назвав Путіна вбивцею, коли сказав, що світ поділився на авторитарні режими і демократію.

Він про цю війну каже, а не про військову кампанію, яка зараз триває в Україні. Це зовсім інша справа.

ВВС: Якщо в кінці квітня можна буде повернутися в Київ, то до Бучі повернутися можна буде?

О.А.: Ну, напевно. В Київ можна буде повернутися за умови, що їх відкинуть звідси кілометрів на 50. Не так, як зараз, а по-справжньому. І, до речі, до Києва зараз повертається досить багато народу.

Діти граються, собаки гуляють, народ сидить біля ресторанчиків, каву п’є, як у довоєнні часи. Мене одразу ловлять і не відпускають, доки не сфотографуюся з усіма.

ВВС: А що би наша влада сказала людям, які в силу різних причин залишаються в цих містечках – в Бучі, Ірпені, Ворзелі, Гостомелі, де прямо зараз відбуваються безконтрольні вбивства, грабунки, згвалтування?

О.А.: Що влада може сказати? Що ми вас пам’ятаємо. Що ми робимо все, щоб влаштувати гуманітарні коридори. Ми чинимо все, що можемо в військовому відношенні, щоб вас звільнити.

Звісно, мене тегають на фейсбуці з кожного приводу. Ясно, що ми надаємо допомогу. Я конкретно приходжу в кожний коментар, де мене тегають, і якщо можемо – допомагаємо.

Ми діємо стратегічно, але допомагаємо навіть конкретним людям в конкретних випадках, тобто допомагаємо як можемо, на всіх рівнях. Робимо що можемо.

Це може бути слабкою втіхою для людей, які піддалися знущанням, але є спільна комісія з Міжнародним (кримінальним) судом, яка працює над документуванням цих злочинів, так щоб приватні, корпоративні, державні позови наздоганяли РФ найближчі сто років. Зокрема, за всі ці злочини.

ВВС: Чи могли б ви сказати, чи нормально з військової точки зору, що росіяни за один день дійшли від білоруського кордону фактично до Оболоні? Чи було це помилкою ЗСУ?

О.А.: Ні. Все дуже просто, є дві причини. Перша: у нас із Росією і Білоруссю сумарно 6,5 тисяч кілометрів кордону. Жодна держава світу, навіть США не зможуть рівномірно захистити таку протяжність кордону. Це фізично неможливо.

По-друге, багато хто звинувачує: а чому ви Кримський перешийок не перекрили? Тому що будь-яка кількість військ, яка би там стояла, була би перемішана російською авіацією з піском. Що ми й бачили, до речі, по знищеним українським колонам в Херсонській області.

Я не знаю, що там було, будемо після війни розбиратися. Але я так розумію, їх спочатку відвели, потім кинули назад, аби утриматися, – і все це було знищено російською авіацією. Неможливо протистояти в чистому полі авіації, у якої час підльоту дві хвилини.

Так само під Києвом. В поліських лісах можна було б стати і давати бій, але ж “плече” авіації з Білорусі дуже коротке. І наші війська там би просто перемішали з піском, от і все.

Тому їх відтягнули під “парасольку” ППО на околиці Києва. І зараз ми бачимо, що йде певний контрнаступ, тому що, по-перше, і авіацію прорідили, можна вже наступати, а по-друге, там перемішалися бойові порядки, важко авіацію застосовувати. Тобто ми змушені були в айкідо зіграти – трішки відійти, щоб потім переломити.

Тому що будь-яка позиційна оборона для нас – смерть. І тоді, і зараз. Тому маневруємо. Втягуємо в пастки, навіть у містах так робимо – запускаємо, потім обрізаємо і знищуємо тих, кого обрізали. Але ж для цього потрібно запустити. А це видається ніби як: “А-а-а, все, росіяни в Київ прорвалися і так далі.

Російська тактика полягає в тому, що вони хочуть продемонструвати “шок і трепет”. Ця абсолютно безглузда висадка з вертольотів в Гостомелі…

ВВС: Так, я хотів у вас спитати про міф про гостомельський десант.

О.А.: Це російський спосіб воювати. Шоковий удар авіацією, артилерією, крилатими ракетами, висадка спецназу, десанту, так щоб всі: “О! Він уже тут!”

Мало хто знає, але другий десант після Гостомеля мав бути на офіс президента безпосередньо. Ми з автоматами тут вже всі були в готовності зустрічати.

Тому що ми напевно вже знали, що вони сіли в Білорусі, їх мають перекидати. Але через те, що Гостомель тримався, вони перекинули допомогу туди.

Ви уявляєте собі десант на офіс президента, на Печерську, який був би шок? На цей шок вони і розраховували. І диверсанти, які йшли на міста, і ці спроби увійти на Оболонь по п’ять машин – це все щоб була паніка, щоб ми присіли і не чинили спротив, щоб повтікало все керівництво.

І це, до речі, дуже ефективно. Тому що якщо би у нас була централізована влада, як у них, то вона була б паралізована. Але у нас же ж “бардак” – вічний майдан і Гуляйполе, ми просто не знали, що треба панікувати, і хлопці з Оболонської тероборони і наш спецназ постріляли їх там прямо на місці. Як і, до речі, на Берестейській постріляла їх бригада охорони Генштабу і тероборона.

Тобто вони розрахували все вірно і діяли так, що могли би мати успіх. Більше того, якби вони мали справу з такою самою державою як Росія – централізованою – вони б на 90% досягли успіху. Вони просто не на ту державу напали.

Росіяни досі не полишають спроби вбити президента

ВВС: Днями колишній командувач російського військового угруповання в Чечні генерал Костянтин Пуліковський заявив, що для росіян не було б жодною проблемою вдарити високоточною ракетою по “президентському палацу” Володимира Зеленського, але нібито Зеленський потрібен Росії як легітимний президент, який би підписав документи про капітуляцію України. Тобто, з одного боку, повідомлялося, що на Зеленського здійснили кілька замахів, з іншого – цей генерал Пуліковський говорить, що ніби не сильно й хотілося…

О.А.: Це абсолютна брехня. Коли їм не вдалося, вони розпочинають розповідати, що не хотілося.

Чотири рази стріляли безпосередньо біля офісу президента. Згідно з оперативною інформацією, вони досі не полишають спроби вбити президента або когось із вищого воєнно-політичного керівництва. Ваш покірний слуга, до речі, в першій п’ятірці – це з оперативних даних.

Тут інше. Оскільки йде переговорний процес, то вдарити по офісу президента, звідки йде цей процес по відеозв’язку, – значить обрізати собі всі шляхи до переговорів.

А якщо не буде перемовин – це зовсім інша ситуація. Тому що одна з головних тем, яка їх хвилює під час переговорів – це зняття економічних санкцій. Уявіть собі реакцію Заходу і всього світу після удару навіть не по офісу президента, по перемовниках. Тобто навіть у росіян є якісь міжнародно-дипломатичні червоні лінії, які не можна перетинати.

Тому що посол – це завжди особа недоторкана. Коли ти вб’єш людину, яка з тобою перемовляється, з тобою більше ніколи ніхто не буде вести перемовини після цього. Мають бути речі, на які можна спиратися навіть в такому хаосі, яким є війна.

Якщо це ламається, взагалі ситуація стає некерованою. Тому вони не будуть бити. Але в тому, що вони не полишать спроб в інший спосіб знищити Зеленського фізично, я практично не сумніваюся.

ВВС: Якщо ми говоримо про “червоні лінії”, то зараз такою лінією називають застосування хімічної або ядерної зброї. Як ви думаєте, чи будуть перетнуті вони?

О.А.: Тобто люди, які побоялися оголосити загальну мобілізацію, будуть ставити Росію на грань загрози ядерної війни?

ВВС: У Путіна, здається, була колись фраза про те, що щур, якого загнали в кут, кидається втричі більш остервеніло.

О.А.: Але він не є таким щуром. Це людина, яка робить гарний манікюр, яка сидить за 20 метрів від співрозмовника і всього боїться, яка будує палаци і яхти і заводить коханок не для того, аби загинути в полум’ї ядерної війни. Люди, які побоялися оголосити загальну мобілізацію, тому що в Росії могла би непередбачувано змінитися суспільна обстановка, ніколи не поставлять народ, якому вони побоялися автомати дати, під загрозу ядерної війни.

Його в такому разі пристрелить власна охорона – дуже висока ймовірність.

Що стосується хімічної зброї, треба розуміти – вона з військової точки зору ніяка. Вона була ефективною лише в Першу світову війну, і то коли вона раптово була використана в перші рази і ніхто не знав, як із цим боротися.

Щойно з’явилися протигази, вона перестала застосовуватись. У Другу світову вона не застосовувалася взагалі, хоча запаси були.

Так, її використовували в Сирії, 1300 осіб загинуло. Але ж йдеться про цивільне населення. Але ми маємо заяву Байдена, який сказав, що НАТО втрутиться, якщо буде застосована хімічна зброя.

І тепер думаємо: що буде, якщо ці ідіоти зараз іще застосують хімічну зброю і втрутиться НАТО?

Вони, звісно, самогубці, це вже відомо, але не до такої ж міри.

Ми зазнаємо втрат, і вони немаленькі

ВВС: Ви згадали про втрату українських колон на півдні країни. У зв’язку з цим постає питання про втрати українських сил оборони. Україна часто дорікає росіянам через те, що вони занижують свої втрати, але, з іншого боку, Україна своїх втрат майже не називає. З яких міркувань, і чи є ці цифри взагалі?

О.А.: Цифри, звісно, є. Я їх знаю з точністю майже до людини, але не назву. До кінця війни.

ВВС: Чому?

О.А.: Тому що жодна армія світу не називає своїх втрат під час війни. Це просто заборонено. Це державна таємниця, по-перше. А по-друге, це може допомогти противнику оцінити ефективність його дій.

ВВС: Тим не менше, Росія свої втрати називає.

О.А.: Так вони ж брешуть, в 10 разів занижуючи ці цифри. Брехати й ми можемо. Ми лише в перший день сказали кількість жертв після авіанальотів. Потрібно було повідомити, що перші загиблі вже є, – 46 осіб загинули. А далі – це військова таємниця.

Це просто самогубство – розкривати такі дані під час війни. Після війни ми видамо ці дані щодо кожної людини – це ж Україна, тут не можна нічого приховати, навіть якби ми хотіли це зробити.

Якщо ми поглянемо на укази президента, то дуже багато нагород надається з позначкою “посмертно”. Тобто ми несемо втрати, і вони немаленькі. Набагато менші, ніж у росіян, але немаленькі. І кожна буде порахована, кожна залишиться в пам’яті, і кожній родині буде надана і шана і допомога.

Росіяни – вже не в повній мірі люди

ВВС: Чи вважаєте ви, що зараз і після війни повинна бути колективна відповідальність росіян за вторгнення?

О.А.: Колективна відповідальність – це підрив основ європейської цивілізації. Не може бути жодної колективної відповідальності.

Краще роки кропіткої роботи по встановленню конкретних винних осіб, ніж накладання колективної відповідальності.

Інша справа – що якщо буде усунений путінський режим, а він має бути усунений, то на державу Росію має бути покладена відповідальність – за приватними і корпоративними позовами.

З Росією треба проводити щось на кшталт денацифікації на благо самих росіян, але це не колективна відповідальність – це психологічне рекондиціонування, щоб через покоління-два повернути їх до сім’ї цивілізованих народів.

Бо вони, якщо дивитися на стан їхньої колективної свідомості, вже не в повній мірі люди. Їх треба просто лікувати.

ВВС: Якими ви бачите стосунки українців і росіян після війни? Тому що українські діти грають у війнушку “наші проти росіян” вже досить давно…

О.А.: Я вам зараз скажу дуже непопулярну річ, але як воно є. Війни закінчуються. Ми сусіди, як не крути. Все одно поступово будуть відновлюватися і культурні зв’язки, і економічні, і так далі.

Швидкість і якість цього відновлення буде залежати від того, чи буде там путінський режим, чи Росія буде лібералізуватися.

Якщо друге – то все відбуватиметься набагато швидше. Якщо буде Путін, це відбуватиметься уповільнено і довго. Подивимось. Але ви розумієте, що і родин, де батько з Росії, а мати з України або навпаки, – мільйони. І гастарбайтерів там досі наших вистачає.

Тобто все залежить від тих процесів, які будуть відбуватися в Росії. Якщо почнеться дезінтеграція Російської Федерації, і Київ знову постане як “мать городов русских”, ні, краще “мать городов Руси”, то можуть бути дуже цікаві речі.

ВВС: Ви зараз починаєте відповідати на моє наступне питання, адже є дві взаємовиключні концепції того, що далі має відбуватися з російською мовою та культурою в Україні. Одна – про це писала Юлія Латиніна – що Київ може стати центром російськомовної культури, якогось політичного, суспільного життя…

(Арестович розщіпає кофту і показує футболку з написом Русь-Україна, сміється)

…але просто вільним від обмежень і заборон, які можуть ще довго зберігатися в Москві. А друга – у вчорашньому зверненні Зеленський говорив про дерусифікацію України. Ви як вважаєте, майбутнє – це дерусифікація чи Київ, який стягне до себе все краще, що є Росії?

О.А.: (Я скажу) неприємні речі для тих, хто вважає, що тут треба все дерусифіковувати повністю.

Я вважаю, що величезною дурістю буде для нас позбутися можливостей, які нам надає історичний момент. Ми ж зараз перебуваємо в унікальній ситуації.

Володимир Великий – це як в Європі Карл Великий, сини якого фактично започаткували сучасні Францію, Німеччину і Італію. Так само з Києва вийшла і Білорусь, і Московія, і Україна.

Зараз головними центрами світу стають Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Східна Європа. І постають питання про геополітичне лідерство у Східній Європі.

Якщо ми підемо шляхом ізоляції, ці можливості захопить хтось інший. Якщо ми упустимо старшинство Києва, це буде дурість номер один, яка приведе нас до наступної війни, і може ще не до одного раунду.

Польща, яка претендує на лідерство у Східній Європі, перебуває у складному становищі, бо вона є членом НАТО і ЄС, а там накладаються відповідні обмеження…

Якщо ми підемо шляхом національної самоізоляції, ми ніколи не станемо лідерами. Ми будемо однією з країн – великою, потужною, з, я сподіваюсь, величезним авторитетом, особливо у військових справах, але втратимо величезні можливості, які обернуться проти нас.

Тому моя думка полягає в тому, що Україна це земля яка надала генезис щонайменше п’яти націям – єврейській, польській, російській, кримськотатарській і українській.

Наша сила – в нашому розмаїтті, бо розмаїття є базовим ресурсом людства. Мені здається політика має бути такою: українській мові і культурі – підтримка, решті – свобода. Бо наш бренд – це свобода.

ВВС: А чому ви цього Зеленському не скажете, це ж він говорить про дерусифікацію на всю країну?

О.А.: Так Зеленський каже це Путіну – це полеміка. Він же не каже, що він проводить політику дерусифікації. Він каже, що ви, Путін, під гаслами захисту російськомовних зараз проводите дерусифікацію.

Це природні процеси, які розгортаються. Але я маю сміливість стати проти цього потоку і сказати що вони – не на користь Україні.

Ми таким чином втратимо ресурс, який обернеться проти нас. Ця ізоляція приведе нас до другого, третього, четвертого, п’ятого раунду війни до 2050 року.

Нам треба перехоплювати і антропопотоки, і культурні смисли і коди. А робити це можна тільки на цій підставі,

(Ще раз показує футболку Русь-Україна)

повернувши історичну справедливість і оголосивши Київ центром східноєвропейської цивілізації. І впливати не лише на Білорусь, Росію чи шматки Росії, а й на Польщу, країни Балтії, Балкани, Словаччину, Чехію, Угорщину.

ВВС: Колись Герберт Уеллс зустрівся з Володимиром Леніним і після того, як почув від нього про план ГОЕЛРО, назвав його “кремлівським мрійником”. От ви зараз говорите про те, що Київ буде впливати на всіх і все, а у нас росіяни за 30 км від центру міста…

О.А.: Якщо ми пішли шляхом історичних прикладів, тоді я вам також наведу приклад,

Давній Рим. Ганнібал тримає Рим в оточенні півтора роки вже. В передмістях сидять воїни Ганнібала. Шансів ніяких. І тут лазутчики доносять Ганнібалу, що в Римі крім витримування осади звичайною вуличною процедурою є розігрування в кості ділянок землі, на яких стоїть армія Ганнібала. І він каже: все, ми програли, можемо збиратися і йти геть. От і все. Я наслідую кращі римські зразки.

Ну і що, що вони стоять в Бучі і Гостомелі? Поховаємо.

ВВС: Як людина, яка ще три роки тому спрогнозувала велику війну України з Росією, опишіть, будь ласка, в якій Україні ми будемо жити – якщо це буде Україна – за п’ять років.

О.А.: Це буде найавторитетніша з точки зору людських свобод, справедливості і правди країна і культура світу. Вона працюватиме за принципом Запорізької Січі – там ніколи не питали про національність чи мову, там питали: ти хочеш розділити цей спосіб життя чи ні? Так? Заходь.

Бо там були і турки, і поляки, і Максим Кривонос, права рука Хмельницького, за однією з версію був шотландським протестантом, який втік від переслідувань.

Хочеш у нас працювати – будь ласка. Займаєшся ядерною фізикою – будь ласка. Хочеш працювати з культурою – давай. Тут має бути щось на кшталт Сингапуру – не з точки зору дисципліни, а з вільним розвитком бізнесу і так далі. Це має бути країна “свободного движения души”.

Захід зараз переживає не найкращі часи. І авторитарні режими переживають не найкращі часи. Ми можемо запропонувати третій шлях, позбавлений помилок і заходу, і сходу.

Звісно, нашу модель просто так не сприймеш – для цього треба бути нами. Але все, що є в світі талановитого, повинно мати змогу приїхати сюди і реалізувати себе, як на Січі. Я це називаю принципом “техно-футуро-січі”.

Ми маємо піти цим шляхом, побудувати Україну такою, як на картинках про світле майбутнє з нашого дитинства – величезні будинки зі скла, багато зелені, щасливі люди посміхаються – як у мене на заставці в Facebook стоїть. І одночасно ми маємо відновити історичну справедливість і повернути собі спадщину Київської Русі.

Ми маємо вибудувати міст в майбутнє – коли космодесантники з зорельота “Київська Русь”, в татуюваннях, з оселедцями, будуть відсувати американських, французьких колег: “Хлопці ми підемо першими, тому що завдання складне”. І вони мають спиратися на образи Святослава, Володимира і всіх наших героїв.

ВВС: П’яти років вистачить?

О.А.: Ми вже затвердили цей шлях. За п’ять років ми будемо на наступній зупинці цього шляху. А до 2050-2070 впораємось.

Джерело: ВВС Україна