Всіх відзначених Хрестами заслуги зареєстровано 1198. Але загальна кількість відзначених є трішки менша, бо деякі повстанці чи підпільники одержали два або три Хрести. Відзначених жінок покищо ідентифіковано 74, з яких 4 – із двома орденами.
Початок організації збройних частин Української Повстанчої Армії (УПА) числиться від жовтня 1942 р., а реєстрація бойових дій сотень УПА проти окупантів – від лютого 1943-го. Наступних десять місяців є час постійного росту чисельності та розширення бойової діяльності на терен всіх західних і центральних областей України, формування генеральних воєнних округ (ГВО), воєнних округ (ВО), створення Головного Військового Штабу (ГВШ) та покликання Романа Шухевича на Головного командира.
Вже у січні 1944 р. у наказі ГВШ проголошується система відзнак для УПА та її запілля, але перші відзначення появляються у наказах щойно від січня 1945 р.
Ці відзначення поділялися на дві головні категорії: \”Хрести бойової заслуги\” – за виявлені у боях мужність і героїзм та \”Хрести заслуги\” – за видатні заслуги у боротьбі з окупантом чи віддану і жертовну організаційно-політичну діяльність.
В категорії \”Хрестів бойової заслуги\” було 5 степенів: Золотий Хрест бойової заслуги (ЗХБЗ) І кляси і ІІ кляси, Срібний Хрест бойової заслуги (СХБЗ) І кляси і ІІ кляси та Бронзовий Хрест бойової заслуги (БХБЗ).
В додатку до Хрестів у цій категорії були ще три нижчі відзначення (ступенів 6, 7 і 8: Вирізнення, Похвала і Признання), які мали право уділяти командири ГВО, ВО чи тактичного відділу. Ці нижчі відзначення не мали, однак, відзнак – тільки проголошення у наказі.
В категорії Хрестів заслуги було тільки три степені: Золотий Хрест заслуги (ЗХЗ), Срібний Хрест заслуги (СХЗ) та Бронзовий Хрест заслуги (БХЗ).
Відносно самих відзнак Хрестів, то таких не було аж до 1951-го. Зазвичай вояки УПА та підпільники були повідомлені про їх відзначення, коли на збірці відділу чи підпільної групи, де всі стояли на струнко, був відчитаний наказ, проголошуючи чергові відзначення. Все дуже просто, коротко, урочисто і зрозуміло.
Кожного відзначеного Хрестом офіційно титулували \”Лицар\”, а самі Хрести відомий підпільний мистець і автор відзнак Хрестів Ніл Хасевич уважав \”орденами\” УПА.
Всіх відзначених Хрестами, проголошених у різних наказах та інших документах з часу 1945–1952 років, на грудень 2012 р. зареєстровано 1198, з того 749 за бойові заслуги і 449 за інші заслуги. Але загальна кількість відзначених є трішки менша, бо деякі повстанці чи підпільники одержали два або три Хрести.
Відзначених жінок покищо ідентифіковано 74, з того 70 відзначені один раз і 4 – із двома Хрестами. Загалом жінки здобули відзначення у таких кількостях: СХБЗ І кляси – 2 (із 77), БХБЗ – 2 (із 466), ЗХЗ – 1 (із 31), СХЗ – 28 (із 158), БХЗ – 45 (із 260). Все разом жінки заслужили 78 відзначень.
Між двічі відзначеними жінками в першу чергу треба відмітити Вербу (Олена Мостович), яка в часі 1943–1945 виконувала обов’язки (в.о.) керівника Українського Червоного Хреста (УЧХ) на Волині / Поліссі. В тих роках великого зриву і запеклої боротьби вона як член Проводу ОУН Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ) була головним організатором УЧХ для запілля УПА-Північ.
Олена Мостович (Верба)
Загинула у бою дня 12 лютого 1945 і відзначена Української Головної Визвольною Радою (УГВР) вже посмертно ЗХЗ як одна з перших і єдина жінка серед 31 відзначених ЗХЗ. В часі ювілейних святкувань 10-річчя УПА у 1952 р. її ще відзначено СХЗ.
Разом із Вербою загинула Медуна (лікар Марія Рябчук), яка в часі 1944–1945 була медшефом УПА-Північ. УГВР в 1945-му відзначила Медуну СХЗ, а в 1952 – ще одним СХЗ.
Особливе місце у списку відзначених жінок занимає довголітня підпільниця Анна (Галина Дидик), яка у 1945 одна із перших відзначених БХЗ за діяльність на пості керівника УЧХ області Тернопіль. В 1947 другий раз відзначена СХЗ за дворічну жертовну і небезпечну діяльність як довірена особа для спец-доручень у почеті Р. Шухевича.
Галина Дидик (Анна)
Від вересня 1947 вона головна особа у почеті і нема сумніву, що в 1950-му вже заслужила на ЗХЗ. Але траґічна подія 5 березня 1950 р. цьому перешкодила.
Четверта особа із двома Хрестами – це Тамара (Ганна Липова), керівник УЧХ району у околицях Рогатина в часі 1944–1946. Вона у 1946 р. посмертно відзначена БХБЗ за героїзм, а в 1950-му посмертно одержала СХЗ за видатну діяльність. Хоча минуло чотири роки після її героїчної смерти, але її не забули.
Ганна Липова (Тамара)
Внесок на відзначення у 1950 подав таке:
\”Відзначалася надзвичайною працьовитістю та відданістю для справи визволення українського народу. В час посиленого натиску большевиків на український визвольно-революційний рух св.п. Тамара являлася фактичним керівником районового проводу ОУН. Крім того, св.п. Тамара відзначалася боєвістю та надзвичайною відвагою. Брала участь у кількох наступальних операціях відділів УПА, як стрілець\”.
Тамара загинула 10 березня 1946 р. Будучи арештованою під час облави в селі, де часово перебувала, шукаючи зв’язку , вона там же проходила жорстокі переслухання із тортурами. А коли її привели черговий раз на продовження слідства, вона бистро вхопила необачно поставлену гранату і від вибуху разом із нею загинув слідчий, а інші стали ранені.
Між Лицарями БХБЗ стоїть ще Маруся (Ольга Головінська), в підпіллі ОУН в районі Збараж на Тернопільщині, яка відзначена у 1949 р. У підпільному звіті про неї писали: \”Зброя була її невідступним приятелем у так важкому підпільному житті. 14.ХІ.48 р. ішла вона за харчами і найшла на большевицьку засідку. Відстрілюючись, вона відступила. Большевики зробили за нею погоню, намагаючись зловити її живою. Коли Маруся побачила, що їй не вдасться відв’язатись від бандитів, залягла і почала стріляти по них. Вбила одного большевика і одного тяжко ранила. У безвихідній ситуації розірвалась гранатою\”.
Бойове відзначення 3-го ступеня – СХБЗ І кляси – одержали дві (із усіх 77 відзначених цим орденом) жінки Уляна (Мирослава Гресько) та Зіна (Надія Якимчук).
Мирослава Гресько (Уляна)
Уляна була керівником УЧХ району Комарно на Львівщині. 28 червня 1945 р. вона перебувала в околицях села Тершакова над Дністром при місцевому СКВ (самооборонному кущовому відділі). Цей СКВ та одна сотня УПА попали у вороже окруження, з якого треба було швидко прориватися.
Звіт сотні описує поведінку і вчинки Уляни: \”В бою вона бере від вбитого стрільця кріс, відтак, коли кущевики тратять голову і бояться вказувати дорогу підвідділові УПА, який прорвався із окруження, вона сама повстанців випроваджує, допомагаючи винести кулемета, що його перевтомлений кулеметчик не міг вже нести. Вона опікується в дорозі з надзвичайною посвятою раненими. Завдяки їй підвідділ УПА виходить щасливо з підібраними раненими мимо дуже сильного ворожого переслідування\”.
Уляні тоді було 23 роки. Згодом у січні 1946 р. у наказі УПА-Захід проголошено для Уляни \”Признання\” за \”відважну поведінку і поміч у бою\”. Але коли звіт сотні дійшов до генерала Романа Шухевича, то в травні 1947 р. наказом ГВШ Уляну нагороджено СХБЗ І кляси.
Процес тривав майже два роки, але Уляна заслужене відзначення таки одержала.
Другим між жінками Лицарем СХБЗ І кляси була Зіна, яка діяла в підпіллі від 1942 р. в Рівненському надрайоні як професійна санітарка, опісля машиністка проводу ОУН надрайону. Колишній провідник ОУН ПЗУЗ у своїх спогадах згадав, що \”це була дівчина рідкісної душевної доброти\”.
В лютому 1952 р. за допомогою агентури чекісти МҐБ віднайшли і окружили криївку в районі Клевань. Підпільники вискочили з криївки, стріляючи у всі сторони – чотири з них загинули, а двоє прорвалися. Прорвалася і Зіна, яка протягом ночі зуміла по снігу пройти 30 км. Але по слідах за нею ішла опергрупа МҐБ із собакою. Над ранком її догнали і закликали здатися, але Зіна категорично відмовлялася, стріляючи з пістолі. Загинула від кулеметної черги дня 22 лютого 1952 р.
Між відзначеними жінками пропорційно найбільше було керівників та працівників УЧХ. Наступна група відзначених жінок – це працівнички різних осередків пропаганди, а далі це зв’язкові, розвідниці, машиністки. Майже всі вони були фактично члени теренової сітки ОУН, яку від травня 1943 р. очолював Р. Шухевич.
Але в наказах слово \”ОУН\” не уживалося. Відзначених подавалося як членів чи учасників національно-визвольної боротьби українського народу проти окупантів. Все-таки відзначеними були також цивільні особи, в тому три \”громадянки\” та невідомого віку \”учениця Олександра Николяк\”. Найстаршою віком була Христя (Анна-Зиновія Герасимович-Когут, народжена 1899, БХЗ – 1947).
Анна Герасимович-Когут (Христя)
Ще варто згадати, що першою жінкою у реєстрі Лицарів СХЗ є Монета (Катруся Зарицька-Сорока), яка в 1943–1945 рр. була головним організатором і керівником УЧХ на Західних Українських Землях (ЗУЗ), відповідала за терен УПА-Захід.
Катерина Зарицька (Монета)
А першою жінкою у реєстрі Лицарів БХЗ стоїть Мотря (Артемізія Галицька), довголітня активістка ОУН на Буковині. В 1943–1944 рр. вона була керівником УЧХ області Станиславів, а в 1944 її призначено тереновим провідником ОУН Буковини / Чернівецької області. Це одинока жінка в тому часі, яка виконувала екзекутивну функцію на рівні області у сітці ОУН.
Артемізія Галицька (Мотря)
В додатку на перших списках відзначених знаходимо також керівників УЧХ обласного рівня: Бистра (Ірена Савицька-Козак, БХЗ – 1945, заступниця Монети),
Ірена Савицька-Козак (Бистра)
Лада (Ірина Козак-Коровіна, БХЗ – 1945, Львівська обл.),
Ірина Козак-Коровіна (Лада)
Галичанка (Юлія Ганущак, БХЗ – 1945, Дрогобицька),
Юлія Ганущак (Біла)
Біла (Любов Гнатюк, СХЗ – 1945, Волинська), Ївга (Ярослава Скаб, СХЗ – 1945, Рівненська), Зіна (Ніна Біляченко, БХЗ – 1945, УПА-Південь).
Загально про відзначення жінок можна сказати таке: щонайменше 36% було нагороджено посмертно приблизно 50% ще не є ідентифіковані правдивими іменами і прізвищами, приблизно 54% діяли на терені УПА-Захід, приблизно 83% відзначень проголошено в часі 1945–1948.
Віра Філяк-Крокіс (Реня)
Між Лицарями Хрестів за заслуги на кожних 6 відзначених в середньому було 5 мужчин і одна жінка. Хоча точної чисельності підпілля по роках в часі другої большевицької окупації ще точно не обраховано, але можна твердити, що між підпільниками загалом вищий відсоток жінок був відзначений Хрестами заслуги. З-поміж них дві нині ще живуть: Бистра та Реня (Віра Філяк-Крокіс, СХЗ – 1950). Марічка (Марія Савчин-Галаса-Пискір, БХЗ – 1952) [померла 22 квітня 2013 р.].
Марія Савчин (Марічка)
Значно інакша картина є із Хрестами за бойові заслуги. На 749 відзначень у цій категорії покищо ідентифіковано тільки 4 жінки. Це пояснюється головно тим, що ці відзначення були оригінально призначені для військовиків, між якими жінок не передбачалося. Зокрема, на терені УПА-Захід присутність жінок у бойових відділах була строго заборонена.
Але, беручи до уваги обставини боротьби партизанського типу, це не все і не всюда могло бути контрольоване командирами УПА. Наприклад, Уляна (М. Гресько) опинилася у бойових обставинах із сотнею УПА зовсім випадково, а Тамара (Г. Липова), імовірно, нікого не питалась про дозвіл, а просто долучалась до нічних акцій УПА.
Але після переходу вояцтва УПА у збройне підпілля приблизно від 1947-го обставини боротьби для мужчин і жінок стали однакові. І таких випадків як із Зіною (Н. Якимчук) було напевно більше. Все-таки із кожним роком активних підпільних осередків ставало щораз менше, віддалі між ними щораз більші і зв’язок постепенно утруднений або взагалі уривався.
Отже, інформація про героїчні вчинки кого-небудь просто не доходила до центру, який також перестав діяти у 1954. Незважаючи на ці обставини, окремі підпільні осередки ще діяли щонайменше до 1960, коли ворог збройно ліквідували криївку, у якій були три мужчини і одна жінка.
Ця довідка не є останнім словом на цю тему. В майбутньому загальна кількість відзначених Хрестами та ідентифікованих серед них жінок може змінитися. Майже кожного року знаходяться архівні документи, про які попередньо не було відомо або просто ніхто не звернув увагу, що у змісті є інформація про відзначення.
Окрім того, більшість дотепер зареєстрованих відзначених є у документах ідентифіковані тільки псевдом і тереном діяльності. Додатково деякі псевда були більш популярні, ніж інші.
Наприклад, тільки між відзначеними 74 жінками знаходимо по два рази Уляну, Зіну, Тамару, Марту, Лесю, Надю, Мотрю, Дарку і Галю, чотири рази Христю і п’ять разів Оксану.
Рівно ж жіночого роду псевда не конечно належали жінкам. Наприклад, член Проводу ОУН Яків Бусел, хоча уживав різні псевда, але був загально відомий як Галина. Також деякі псевда (Кропива, Хмара, Зірка, Ватра та інші) були уживані мужчинами і жінками.
Через повище подані причини дослідники мусять обов’язково і постійно шукати за додатковими інформаціями для устійнення і ідентифікації осіб, робити корективи у реєстрах і життєписах. І тому інформація про кількість відзначених жінок у цій довідці є важна тільки на грудень 2012.
P.S. Володимир Мороз для цієї статті уточнив біографії та вибрав і опрацював фотографії. Мова автора за малими винятками збережена.
Джерело та світлини
Історична правда
peredplata
