Кажуть, до забуття Агафії Завидної доклав руку її вчитель – Іван Піддубний, знаменитий силач XX сторіччя. Мовляв, дуже розсердився, коли вона розірвала з ним контракт і почала виступати самостійно. Прощаючись із норовливою ученицею, Піддубний нібито вигукнув: «Без мене про тебе ніхто не дізнається!» І хоч Агафія після розриву з Піддубним мала в Європі справжній фурор, її ім’я згодом зникло з усіх підручників та книг про силові види циркового мистецтва.

Її історію, пишуть “Факти“, почала відновлювати племінниця силачки – Надія Завидна з Дніпровщини і разом з фахівцями Нікопольського державного краєзнавчого музею ретельно досліджувала життя видатної українки, яка свого часу стояла на рівні з цирковими зірками світового рівня…

Диво-дівчина

Агафія Завидна народилася у невеличкому українському селі Сулицьке під Нікополем у 1884 році. Її батько був старший за матір – Федору Завидну чи не на півстоліття. У подружжя довго не було дітей, аж у 37 років Федора народила первістка – доньку Агафію, яку вдома лагідно називали Гапочка. За першою дитиною, як горох зі стручка, посипалися наступні дванадцять дітей. Але вижили лише шість: Агафія, Марко, Килина, Марія, Пелагея та Кирило. Усі виросли високими й міцними, а Гапочка була вищою, кремезнішою й симпатичнішою з усіх.

У 12 років її віддали працювати покоївкою у нікопольський готель мадам Юшкової. Якось Гапочка почула, що господарі замовляють вантажникам переставити меблі в номерах.

Потім здивувала й самого Івана Піддубного. Він приїхав до Нікополя з цирковою виставою та оселився у Юшкової. Артисти його трупи помітили, що їхні гирі, залишені на готельному подвір’ї, постійно переставляє юна служниця – та ще так легко, жонглюючи, наче це м’ячі. Розповіли Піддубному. Знаменитий богатир не повірив, поки не переконався сам. Диво-дівчина настільки вразила силача, що він вирішив її забрати у свій цирк і навіть задля цього викупив у батьків.

Майже два метри краси

Шість років Агафія виступала під керівництвом Піддубного у містах і селах. За цей час атлет навчив дівчинку і французької боротьби, і багатьох силових номерів. Публіка захоплювалася тим, як дівчина підіймала важкезні гирі однією рукою або крутила «карусель», тримаючи на плечах залізну рейку, на якій висіли десять чоловіків. Гапочка запросто здіймала зубами стілець, на якому сидів помічник, клала на груди ковадло, по якому глядачі били ковальським молотом, виковуючи нехитрі вироби. Попри кремезність, силачка була досить гнучкою: могла зробити «місток» і утримувати зверху вісім чоловіків!

Але ні – Гапочка відрізнялася скромним апетитом. Щоправда, мала єдину гастрономічну пристрасть – вареники з сиром, які могла куштувати на сніданок, обід і вечерю.

До 17 років учениця Піддубного перевершила його фізичні дані. Її ріст досяг 190 сантиметрів, вага – 150 кілограмів. При цьому богатирка мала невеличкий розмір ноги – лише 37 за нашими мірками. Вважалася цілком симпатичною: русяві кучері, великі блакитні очі, ямочки на щоках і чуттєві губи бантиком – кажуть, чоловіки мліли від цього дивного поєднання потужної жіночої плоті й невинного дитячого личка.

Воля замість золота

Жоден виступ богатирки не обходився без подарунків від прихильників. Але Гапочка не звертала увагу на рій чоловіків, зосередившись лише на тренуваннях та заняттях з Піддубним. І раптом на пікові грандіозного успіху вона розірвала з ним контракт!

На думку дослідників Нікопольського краєзнавчого музею, дівчині просто набридло працювати в тіні великого патрона, який навіть не вказував її ім’я на афішах. Родичі ж Агафії були переконані: сварка сталася на ґрунті кохання. Щоправда, хто кому відмовив у почуттях, так і залишилося таємницею.

Утім, Піддубний з часом одумався і приїхав до Нікополя, щоб побачитися з колишньою вихованкою. Але та вже гастролювала у Пруссії.

Вирвавшись на волю, Агафія сама почала влаштовувати свої виступи. Про неймовірну богатирку дізнався навіть російський цар Микола II. Захоплений її силовими номерами, він дав їй аудієнцію і сказав: «Просіть скільки завгодно золота за ваш талант». На це Агафія відповіла: «Мені брязкальця не потрібні» і попросила замість золота дозвіл вільно виїжджати за кордон. І це було дуже мудре прохання.

Таємна мільйонерка

Отримавши дозвіл від самого царя, Гапочка змогла виступати не лише в царській росії, а в будь-якій країні Європи. Вона брала участь у всіх чемпіонатах з французької боротьби й неодмінно перемагала – передусім чоловіків. Успіх, запрошення, визнання, гастролі, подарунки – силачка з Нікополя швидко почала підкорювати закордонну публіку. Але стався жовтневий переворот 1917 року.

Іван Піддубний, чиє ім’я ще до перевороту стало легендою, влився у нове життя, продовжуючи виступати на міжнародних турнірах вже як представник СРСР. Натомість Агафію Завидну совєцька влада не визнавала і більше не дозволила виїхати за кордон.

Вона повернулася до Нікополя, до батьків. Після нетривалої перерви все ж знову ризикнула виступати. Рідний брат Марко став її адміністратором, бухгалтером, імпресаріо.

Якось при братові Гапочка зняла з шиї ланцюжок з мініатюрним золотим ключиком. Вставила його у затертий фарбою крихітний отвір у гирі й відчинила потаємний замочок. Гиря була сейфом – всередині силачка ховала всі свої коштовності й гроші.

Щоразу після гастролей Півднем і Сходом України Марко вантажив на підводу оплату – курей, яйця, молоко, а Гапочка – кілька гир, серед яких була й та сама – повна монет та прикрас. Не було й дня, щоб їхню підводу не зупиняли бандити. Перевертали віз догори дном, забирали харчі й не підозрювали, що схованка з грошима у них перед носом – у гирі, що недбало лежала на дні воза.

Гірка самотність

У 1923 році силачка виступала в сусідньому з Нікополем селі, де жив її залицяльник на прізвище Шпонька. Совєцький міліціонер, він пропадав за силачкою давно. Усі довкола знали, що вона не підпускає чоловіків, але вирішив, що для нього Гапочка зробить виняток – мовляв, їй вже 39, час схаменутися й іти заміж. Випив для хоробрості, сховався за лаштунками і коли жінка закінчила виступ, кинувся на неї з обіймами – сюрприз! Агафія не любила сюрпризів і надокучливих чоловіків і дала йому по мордяці так, що міліціянт вхопився за пістолет і від злості й переляку вистрелив їй у груди.

Силачка ніколи не хворіла і, безсило впавши навзнак, навіть не зрозуміла, що сталося. Добре, що підбіг Марко: разом з глядачами переніс сестру на підводу і повіз до місцевого лікаря.

Навіть взялася викладати боротьбу в одному з тамтешніх спортивних клубів, намагалася кілька разів виступати. Проте сили були не ті: роздроблене плече й поранена легеня давалися взнаки.

Усвідомивши, що кар’єра циркової спортсменки завершилася, Гапочка повернулася до Нікополя. Але тихе, провінційне життя її не влаштовувало. І вона вирушила до Петербурга, вже перейменованого в Ленінград.

У місті, яке колись їй влаштовувало овації та гучні тріумфи, тепер усе було інакше: колишня богатирка нікого не цікавила. Вона винайняла квартиру і почала жити самотнім, замкненим життям. Так і не вийшла заміж, не народила дітей. Смілива Агафія, яка нічого й нікого не боялася, злякалася, що помре в повній самотності. Вона потоваришувала з місцевим священиком – відала йому частину коштовностей зі своєї схованки-гирі й попросила поховати гідно у разі смерті.

Забуття

Смерть прийшла невдовзі. Після чергової операції у Гапочки почалось зараження крові. Вона померла у 1934-му – у п’ятдесят років. Родичі вважають, що вона жила б до глибокої старості (її мама померла у 90, а батько – у 117), якби не поранення.

У день, коли її не стало, у будинку батьків обвалився димар і померла ще одна її сестра – молодша, двійня Марка. Через її похорони родина не змогла поїхати до Ленінграда і поховати ще й Гапочку.

Марко прибув до Ленінграда аж через кілька днів: медсестри, які доглядали за силачкою, повідомили, що її могила знаходиться на території церкви, але якої саме ніхто не знав.

У ленінградській квартирі, де вона мешкала, Марка зустріли нові господарі і не дозволили оглянути помешкання. Після тижня безуспішних пошуків він повернувся до Нікополя.

Від Агафії Завидної не залишилося й сліду. Лише сімейні історії, які про знамениту сестру розповідали її брати своїм дітям, онукам, племінникам. Серед них була й Надія Завидна.

У 1970-х роках вона намагалася розшукати хоч якусь інформацію про тітку, писала запит у комітет з фізичної культури та спорту при ленінградському виконкомі. Звідти повідомили, що нічого про Агафію Завидну не знають. Якби не сімейні оповіді і старовинні фотографії Гапочки, що передаються з покоління до покоління в родині Завидних, можна було б подумати, що легендарної української «жінки-Котигорошко» ніколи й не було…