Сьогодні минає рівно 5 років, як перестало битися серце творця альтернативної історії, філософа, часівця і просто геніального письменника Василя Кожелянка.
Подаємо часівську публікацію про те, яким пам\”ятали Василя його друзі та близькі.
У цьому переконаний шеф-редактор газети «Час» Петро Кобевко. Адже завдяки його журналістському талану, енергійності та бажанню творити газета тішила читачів цікавими та правдивими матеріалами.
— Працювати з ним було не тільки легко, а й надійно, — каже пан Петро. – І коли під час Помаранчевої революції він прийшов до редакції газети «Час», ми з ним щодня випускали «Час-Так». Він був сильним журналістом. Навіть через роки його статті можуть сколихнути громадську думку. Добре було б, аби молоді журналісти вчилися на роботах Василя.
Він не був захищений від негідників, від жорстокості життя, — додає шеф-редактор «Часу». — Василь міг сказати в лице негідникові, що той таким є і не подавати йому руки. І не хизувався цим. Він – це простота, відвертість, незахищеність.
З газетою на фірі
— Пригадую, як одного разу Василь був відповідальним за випуск газети, — розповідає Петро Кобевко. – У редакції тоді не було авта й ми наймали таксі, аби привезти газету з друкарні. І от вранці, коли всі вже прийшли на роботу, бачимо – Василя нема. Враз за вікном почулося клацання копит. Визираємо – а там гордий буковинський вуйко керує фірою з двома кобилами. Поруч – Василь, а на фірі – весь тираж газети. І, здавалось, Василь ще гордіший за вуйка, бо всім містом віз газету. Гадаю, він тоді хотів пройнятися атмосферою 30-х років, коли, певно, саме так розвозили газету «Час».
Василь – це явище
Усміхнений і в той же час із дуже допитливими і серйозними очима — саме таким пам’ятає Василя Кожелянка політолог Ігор Буркут.
— Василь був філологом за фахом, але істориком і політологом за покликанням, — пригадує пан Ігор. — У нього була розвинута ще й філософська жилка. Останні твори Василя свідчать, що ми втратили сер-йозного письменника-філософа. Він починав задумуватися над такими проблемами, над якими більшість із нас навіть розмірковувати боїться.
— Який із Василевих творів вам найбільше до вподоби?
— «Дефіляда в Москві», до якої я писав післямову. Ця книга народжувалась у мене на очах і чимало її сюжетів ми обговорювали з Василем. Це перший в українській літературі твір так званої альтернативної історії.
— Як би відреаґував Василь на ті виклики, які наразі стоять перед Українською державою?
— В «Конотопі» він уже відповів на проблеми сучасної України. У нього з’являється сотня козаків у чорному одязі із символами смерті на одностроях, які вершать суд над хабарниками, зрадниками, брехунами і казнокрадами. Василь вважав, що з цим злом боротися можна лише силою, а не красивими словами.
Ігор Буркут переконаний, що Василь – це явище в літературі і його творчість, безумовно, вивчатимуть, і то дуже ретельно. Але в літературознав-стві, як і в історії, необхідна певна відстань — для того, щоб зрозуміти масштаб фігури. А чим далі ми будемо віддалятися від нього, вважає пан Ігор, тим більшою буде ця фігура. Адже цілковитого усвідомлення того, з ким доля подарувала нам можливість жити поруч і спілкуватись, у нас ще немає.
Підготувала Надія Вірна
peredplata
