У ніч з 13 на 14 січня відзначається Старий Новий рік. Традиція відзначати Старий Новий рік пов\’язана з розбіжністю двох календарів: юліанського календаря \”старого стилю\” і григоріанського – календаря \”нового стилю\”. Ця розбіжність у XX-XXI століттях становить 13 днів, тому Новий рік за старим стилем відзначається в ніч з 13 на 14 січня.
14 січня (1 січня за старим стилем) християнська церква вшановує пам\’ять святого Василія Великого, архієпископа Кесарії Капподакійської. У давнину цей день мав назву Василіва дня і мав вирішальне значення для всього року. Вечір напередодні (нині 13 січня) називався Василівим вечором.
Вечір напередодні 14 січня називають \”щедрим\”, оскільки прийнято готувати \”щедру кутю\” багатий стіл після різдвяного посту.
У Василів вечір їли все найкраще і найсмачніше, що було в хаті: пироги, ковбасу, м\’ясо, млинці, пили пиво, вино, горілку. Обов\’язковими для новорічного столу були кутя, порося чи якісь страви зі свинини, тому що Святий Василь вважався покровителем свиней. Існувало повір\’я, що якщо в ніч перед Василія вдень на столі буде багато свинини, то ці тварини будуть плодитися в достатку і приносити господарям гарний прибуток.
Також на святковий стіл подавали страви, приготовані з зайця і півня: м\’ясо зайця їли, щоб бути спритними, як заєць, а півня – щоб бути легкими, як птах.
Ще однією обов\’язковою святковою стравою у Василів день була каша. Її приготування супроводжували особливими обрядами, після чого за якістю каші судили про благополуччя в наступаючому році.
У новорічну ніч найстарша з жінок приносила з комори крупу (зазвичай гречку), а найстарший чоловік – воду з колодязя або річки. Чіпати крупу і воду доти, поки піч не стопиться, було не можна. Потім всі сідали за стіл, і найстарша з жінок починала розмішувати кашу у горщику, вимовляючи при цьому певні ритуальні слова. Потім всі вставали з-за столу, а кашу господиня ставила у піч – з поклоном. Готову кашу діставали з печі і уважно розглядали. Якщо горщик був повним, а каша наваристою і розсипчастою, то можна було чекати щасливого року і багатого врожаю – таку кашу ранок з\’їдали. Якщо каша вилазила з горщика, або горщик тріскався – це не обіцяло господарям будинку нічого хорошого, таку кашу не їли, а кидали в ополонку, що було свого роду шансом змінити долю.
Обряди першого дня нового року було направлено на забезпечення благополуччя як в окремих сферах селянської діяльності, так і у всьому народному господарстві в цілому. Обряд посівання, який проводився вранці у Василів день, проводився для отримання хорошого урожаю в новому році. Цей давній обряд відомий також під іншими іменами: авсень, овсень, усень. Сутність його полягала в тому, що діти, зібравшись разом перед обідньою, ходили по хатах сіяти з рукава або з мішка зерна вівса, гречки, жита та інших хлібів і при цьому співали засівальну пісню.
Господарі давали посипальнику що-небудь у подарунок, а розкидане ним зерно ретельно збирали, зберігали до весни і при посіві ярих змішували з іншими насінням.
Василів вечір вважався в народі часом найбільш точних і вірних ворожінь, які проводилися протягом усього святочного періоду. Особливо на нього чекали незаміжні дівчата. Вони вірили, що у Василів день наворожиш, то обов\’язково здійсниться. Найбільш характерними новорічними ворожіннями були ворожіння на врожай, сімейні ворожіння про долю і ворожіння на страва (засновані на принципі витягування жереба).
В ніч на Старий Новий рік традиційно ліпили вареники з сюрпризами. У кожній місцевості значення таких сюрпризів могли відрізнятися.
До 1918 року прихід Нового року потрапляв на період святок, тому всі народні новорічні прикмети більш застосовують саме до Старого Нового року.
Традиція зустрічати Старий Новий рік збереглася не тільки в Україні, але і в низці країн СНД – Білорусі, Росії, Грузії та Абхазії.
В Абхазії 13 січня офіційно називається Ажьирнихуа або Хечхуама – День створення світу, оновлення. Він є святковим і неробочим. Свято бере свій початок в язичницькому минулому країни і пов\’язане з шануванням божеств Шашви – покровителя ковалів. Традиційно в цей день ріжуть півнів і кіз у жертву Шашві. Свято збирає під дах сімейного святилища – \”кузні\” – всіх родичів по батьківській лінії. Представники дружини і невістки залишаються вдома.
Зустрічають Старий Новий рік і в деяких європейських країнах. У колишній Югославії (Сербії, Чорногорії та Македонії) в ніч з 13 на 14 січня відзначають Старий Новий рік, оскільки Сербська православна церква, як і російська, продовжує жити за юліанським календарем. Серби називають це свято \”Сербський Новий рік\” або Мале Різдво. У Чорногорії прийнято називати це свято \”Права Нова Година\” (\”Правильний Новий Рік\”).
В ніч на 14 січня збираються за святковим столом, щоб відзначити прихід Нового року, і в Греції. Грецьке свято називається Днем Святого Василя. В очікуванні цього святого грецькі діти залишають біля камінів свої черевики, щоб Святий Василь поклав у них подарунки.
У Румунії Старий Новий рік зустрічають частіше у вузькому колі сім\’ї, рідше з друзями. Для святкового столу роблять новорічні пироги з сюрпризами: монетками, фарфоровими статуетками, кільцями, гірким перцем. Велику удачу обіцяє знайдене там кільце.
Старий Новий рік відзначають також на північному сході Швейцарії в деяких німецькомовних кантонах. Жителі кантону Аппенцель в XVI столітті не прийняли реформу Папи римського Григорія XIII і досі відзначають свято у ніч з 13 на 14 січня. 13 січня вони святкують день Святого Сильвестра, який за легендою, у 314 році спіймав жахливого монстра. Вважалося, що в 1000 році монстр вирветься на свободу і знищить світ, але цього не сталося. Відтоді в передноворічний день жителі Швейцарії вбираються у маскарадні костюми, на голову надягають химерні споруди, що нагадують лялькові будинки або ботанічні сади і називають себе Сильвестр-клаусами. Прогулюючись вуличками, місцеві жителі галасують і кричать, тим самим, виганяючи нечисту силу і запрошуючи добрих духів.
За матеріалами інтернет-видань
peredplata
