Село Кулівці на Заставнівщині відоме нині хіба тим, що сюди їдуть та йдуть паломники до Свято-Успенського чоловічого монастиря, котрий з’явився трохи більше, ніж десятиліття тому на місці старенького храму Успіння Пресвятої Богородиці.
Земля довкола церковці поступово відійшла у підпорядкування монастирської братії, а селяни, схоже, назавжди позбулися розташованого колись тут клубу та бібліотеки.
Саме тому кулівській молоді у прямому сенсі цього слова нікуди подітися у вихідні дні — найближчі будинки культури розташовані у сусідніх Василеві та Репужинцях, а до них відповідно треба й відстань долати неабияку.
— Дуже незручно без клубу, — каже мати двох дорослих дітей пані Марія. — Якби молодь мала куди піти на дискотеку в рідному селі, то нам би було спокійніше за своїх дітей. А так по півночі доводиться не спати та хвилюватися, чи все з ними гаразд, і в тривозі очікувати їхнього повернення.
Ще більше сільчан турбує відсутність бібліотеки. Працівники сільської ради розповідають, що настоятель місцевого монастиря, коли оформляв землю та будівлю у церковне володіння, обіцяв допомогти збудувати клуб та бібліотеку в іншому місці, однак, ймовірно, обіцянки давно забулися. До того ж, при звільненні приміщення бібліотеки книги спочатку перевезли до колишньої контори колишнього свинокомплексу, і бібліотекар Світлана Кузик обслуговувала всіх охочих там. Зараз, за словами кулівчан, і ці приміщення «за-брав» монастир…
— Я отримала з району наказ спакувати книги у мішки та звільнити приміщення контори, — розповідає пані Світлана. – Територію свинокомплексу обнесли муром, і аби встигнути забрати найнеобхідніше, доводилося з дітьми навіть перелазити через паркан.
Зараз Світлана Кузик знайшла прихисток зі своїми книгами у напівзруйнованому старому приміщенні дитсадка, що переселився до навчально-виховного комплексу. Коли жінка привела мене до цієї «бібліотеки», від несподіванки я й не знала, що сказати – навіть у недбайливого господаря почасти стайня краща: у вогкому й холодному приміщенні з потрісканими й дірявими стінами та дверима, що заледве тримаються на завісах, туляться бідненькі стелажі з дитячими книжечками… Решта ж книг так і залишилися спакованими у мішки, скидані на купу за високим парканом. І, вочевидь, їх догризають миші та доїдає пліснява.
– Ключі у мене відібрали, отож навіть не знаю, що там твориться, — бідкається жінка. – Я хочу працювати, маю відповідну освіту, складаю плани на майбутнє, а вони постійно об щось розбиваються…
Начальник відділу культури Заставнівської РДА Василь Барабащук не особливо переймається проблемою кулівських людей:
— Там справді монастир забрав приміщення бібліотеки. На те було рішення сільради. Але книги зберігаються у завідуючої філією вдома на полицях, а не у мішках. Сільський голова міг би віддати під бібліотеку приміщення, яке орендувала приватний підприємець. Термін оренди сплив ще у жовтні минулого року, але й там є проблеми…
Сільський голова Віктор Бойчук розуміє людей. Він каже, що не раз просив у ра-йоні грошей на ремонт існуючого приміщення. Вже й кошторис замовив – треба всього 20 тисяч гривень. Однак далі справа чомусь не пішла. Стосовно приміщення, оренда якого завершилася, – там хіба що треба судитися, бо колишній орендар, мовляв, зробила ремонт та хоче компенсації за нього. Оскільки це питання не врегульоване, жінка ключів не віддає.
Не бачать своєї провини у відсутності будинку культури та бібліотеки й монахи.
Ігумен Онуфрій каже, що монастир самотужки і дороги розчищає від снігу, і до цвинтаря робить доступ. І грошей на це у місцевої влади не бере. А «бібліотечним» питанням має перейматися тільки влада.
Тим часом 7 тисяч примірників книг доглядає, як може, Світлана Кузик. Нині у селі не задовольняються потреби ані молоді, ані дорослого населення. Люди нарікають, що книги через це перестали читати, та й збори нема де провести, вибори також…
Хоча питання кулівської громади можна вирішити дуже просто: насамперед голові села варто разом з депутатами ще раз підняти договір оренди, з’ясувати, які роботи мала право здійснювати підприємиця, та домовитися з нею цивілізованим шляхом. Якщо ні – громада суд може виграти. Хоча, власне, і це приміщення належним чином проблеми не вирішило б: у селі, що налічує 600 мешканців, обов’язково має бути сучасний типовий будинок культури та відповідно обладнана бібліотека з читальною залою.
— Коли нема осередку культури на селі, це свідчить про його безкультур’я, — переконаний керівник Кулівців Віктор Бойчук.
Не погодитися з ним складно.
Р.S. Редакція бере на контроль питання відсутності бібліотеки у Кулівцях. Про владний поступ у цьому питанні чи його відсутність ми повідомимо читачів згодом.
peredplata
