Розстелила ніч звабливі чари,
Не зійшов ще місяць-колобок.
Оріон пасе свої отари –
Зграї неполоханих зірок.
Є між них Вози, Орли, Дракони,
Стережуть їх Пси, причому два.
Там, на небі, в них свої закони
І свої небесні там права.
Пастухи земні і ти, на небі,
Прямо і без слів всіх обхідних,
Задля чого псів, скажіть, вам треба?
Ну хіба не можна вам без них?
Чи така пастушача природа,
Що не обійтись їм без хортів?
«Оріон» на тихих наших водах
Перевершив всіх своїх братів.
Так трясе штанами, чи трусами,
Підступити – Боже упаси!
Обіклавсь пастух-нікчема псами,
Не орли, не беркути то – пси!
Буде хтось казати, що невинні,
Що, мовляв, на службі, так і так…
Є звичайно, служба, є ж сумління.
Та нема сумління у собак!
Іван Оробець
peredplata
