Здобуття незалежности 1918 року

Для британців , французів та багатьох інших європейських народів завершення Першої світової війни пов’язане зі скорботою і трауром: вони оплакують солдатів, полеглих у боях. У Росії, крім того, світова війна переросла у громадянську, яка принесла нові жертви.

Проте для поляків 1918 рік — символ здобуття свободи й повернення на мапу світу держави під назвою Польська Республіка (Річ Посполита) , з якої вона внаслідок поділів зникла на 123 роки. Після падіння трьох імперій — австро-угорської , німецької та російської — Юзеф Пілсудський як головнокомандувач Польських збройних сил 16 листопада 1918 року «нотифікував уряди і народи , які воюють і зберігають нейтралітет, про існування незалежної польської держави, що включає всі землі об’єднаної Польщі».

Однак День незалежности поляки святкують не 16 , а 11 листопада. Саме цього дня Регентська рада (тимчасовий орган влади на польській території) «з огляду на зовнішню та внутрішню загрозу , з метою уніфікації всіх військових наказів і збереження ладу в країні» передала Юзефу Пілсудському , майбутньому маршалу, всі повноваження командувача польської армії, що згодом стало вважатися символічним початком Другої Речі Посполитої.

Падіння/повалення комунізму

«Чи історія повторюється?» — над цим питанням замислювався один із найвідоміших польських сатириків Станіслав Єжи Лец. І відповідав: «Можливо. Але часто заїкається». У XX сторіччі Польща здобувала незалежність двічі. Уперше , як ми вже говорили, 11 листопада 1918 року, вдруге — 4 червня 1989 року. Цього разу Кліо не затнулася.

У Польщі немає такої однозначної події-символу , як, наприклад, падіння Берлінського муру, яке стало найважливішою маніфестацією кінця комуністичної влади у Центральній і Східній Європі. Але для багатьох поляків таким переломним моментом було 4 червня (дата частково вільних виборів до Сейму). Недаремно акторка Йоанна Щепковська 28 жовтня 1989 року оголосила в ефірі однієї з передач: «Шановні глядачі , 4 червня 1989 року комунізм у Польщі закінчився».

Вступ до Євросоюзу

1957 року відбувся перший у післявоєнній Польщі конкурс «Міс Полонія». Під час варшавського відсіювання претенденток на участь у фіналі (який проходив у Ґданську , в приміщенні корабельні , що згодом стала колискою демократичних змін), один із німецьких журналістів поставив трьом учасницям провокаційне запитання: «Якби ви мали вибір , то поїхали б до Москви чи Парижа?» Жодна з дівчат не помітила політичного підтексту: всі три моментально , немовби змовившись, випалили: «До Парижа!» Європа за залізною завісою для них , як і для решти поляків, була символом сучасности, означала можливість втілити мрії й втекти від абсурду «будівництва комунізму» — символом утечі від усього, що уособлював СРСР.

Мрія стати частиною європейської єдности здійснилася майже через пів сторіччя. На референдумі 2003 року за вступ Польщі до Євросоюзу проголосувало близько 78 % громадян Польщі. Через рік країна стала повноправним членом спільноти.

Досі поляки залишаються чи не найбільшими ентузіастами європейського проєкту: за даними 2019 року , 91 % опитаних хочуть залишитися в складі ЄС, а 74 % вважають, що якби не Євросоюз, країна розвивалася б гірше. Люди відзначають, як змінилася Польща за останні 15 років завдяки коштам, отриманим від ЄС: з’явилися десятки футбольних стадіонів, відремонтовано школи, збудовано сотні кілометрів доріг. 2018 року фінансовий баланс Польщі у Євросоюзі становив 99 млрд євро (при цьому Польща внесла до бюджету ЄС 48 млрд). І, звісно ж, усі цінують можливість вільно виїхати до Парижа.

Поляка обрано Папою Римським

У сучасній Польщі немає нікого , до кого ставилися б із таким пієтетом, як до папи Івана Павла II. Його постать оточена культом; пам’ятник понтифіку , що народився у Вадовіцах (Малопольща), можна зустріти чи не в кожному містечку. А якщо пам’ятника не знайдеться, будьте певні: у найближчому костелі є портрет польського папи або меморіальна дошка на його честь.

Кароль Войтила , обраний 16 жовтня 1978 року на папський престол, для багатьох поляків — не тільки найбільший моральний авторитет, а й претендент на звання автора найвідомішої цитати в історії Польщі.

Папа-поляк став утіленням свободи , але про цю свободу в специфічних умовах комуністичної Польщі не можна було говорити відверто, і він це добре розумів. Тому 1979 року, коли Кароль Войтила вперше відвідав батьківщину в ролі папи, він завершив проповідь словами: «Нехай зійде Дух Твій і відновить обличчя землі , цієї землі». Тільки одне слово , додане в парафраз 104-го псалма, надало йому нового сенсу, зрозумілого всім.

Друга світова війна

Злі язики напевно ствердили б , що Кліо вирішила жорстоко пожартувати над поляками. Один із найбільших парадоксів польської історії: із першого дня Другої світової війни поляки воювали на боці майбутнього переможця, проте сьогодні мало хто з них вважає себе переможцем.

У вересні 1939 року Німеччина й СРСР напали на Польщу і розділили між собою її територію. Хоча в червні 1941 року внаслідок нападу Третього райху Москва й опинилася в одному таборі з Польщею , після війни вона не була готова відновити територіальний довоєнний (до 1939 року) статус-кво. Більшість теренів Польської Республіки, які СРСР зайняв 1939 року, згідно з пактом із Гітлером , залишилася під владою Сталіна.

Говорячи про велику політику , в рамках якої за спиною поляків приймалися доленосні для них рішення, ми не повинні забувати і прo людський вимір: Друга світова війна забрала життя приблизно 5,6 млн польських громадян, тобто близько 16 % населення довоєнної Другої Речі Посполитої (для порівняння: в СРСР відповідна кількість становить 13,8 %).

Найбільша катастрофа в історії Польщі? Можливо. Одна з найтрагічніших подій? Безумовно.

Яке значення має історія?

Чому поляки назвали саме ці події? Не тільки через їхню історичну значущість. Якщо пильніше заглянемо в дзеркало пам’яті , то розгледимо цінність, яка стоїть за кожною з них і яка для респондентів є найважливішою: свобода. Свобода, про яку писав Пілсудський у тій самій ноті від 16 листопада 1918 року: «Політична ситуація в Польщі й кайдани окупації досі не дозволяли польському народу вільно говорити про свою долю». Свобода , яку поляки, кожен по-своєму, святкують щороку 11 листопада.

Переклав Андрій Савенець