22 листопада 1908р. у Вижниці заснована перша на Буковині українська гімназія

Початок ХХ століття для дітей, які проживали на Буковині, не відзначався ніякими подіями у сфері освіти. Основним осередком їхнього навчання були народні школи. Це питання почало турбувати товариства, які вели свою діяльність на цій території («Українська школа», «Руська бесіда», «Січ» та інші). Звичайно, цей задум потрібно було втілити в життя та довести, що його реалізація стала б хорошим поштовхом у розвитку освіти на Буковині. Їм вельми пощастило, адже задум збігся 60-річчям вступу на престол австрійського імператора Франца Йосифа, а відкриття цієї гімназії стало б доказом турботи та опіки над населенням. Саме велика активність Степана Смаль-Стоцького та Миколи Василька допомогли в майбутньому реалізувати задуми щодо гімназії.

Місто Вижниця здавна славилося своїми торговельними справами. Були тут й різні державні установи. Важливим було й те, що тут діяла залізнична станція, що робило сполучення з містом кращим. Щодо освіти, то найближча гімназія знаходилася у Коломиї, а це досить далеко, тому не всі батьки наважувалися відпускати своїх дітей туди на навчання. Саме це питання набрало найбільшої актуальності в той період.

Наступним етапом у вирішенні цього питання став пошук приміщення для майбутньої гімназії, яким займалися місцеві чиновники. Саме будинок народної школи став ідеальним варіантом. Наступним кроком було вирішити хто ж очолить заклад та обрати вчителів, які б навчали дітей українською мовою. Вибір впав на Антіна Клима, який був на той час головою Української поступової партії та учителем української мови та літератури.

Відкриття гімназія стало великим святом для населення. Було вирішено назвати гімназію на честь цісаря Франца Йосифа, адже саме по його велінню було відкрито цей заклад. Цісарю та його родині приносили велику вдячність. Таким чином відкриття Вижницької гімназії стало великим святом для містян.

Після урочистого відкриття в гімназії почався процес навчання.

Української мови та літератури навчали Микола Павлусевич, Іван Дощівник, Святослав Лакуста; латинської – Микола Павлусевич, Святослав Лакуста, Василь Яцев’юк, Осип Костинюк, Степан Королевич; грецької – Микола Павлусевич, Василь Яцев’юк, Степан Королевич, Іван Оролецький; французької – Микола Павлусевич; німецької – Євген Голубович, Іван Дощівник, Платон Мігуля, отець Кирстюк; математику – Антін Борис, Осип Проскурницький, Лев Добрянський, Микола Бажалук, Боберський; історії – Едвард Вальнер, Городицький; географії – Денис Лукіянович, Едвард Вальнер; природи – Антін Борис, Осип Проскурницький, Роман Смалько; фізики – Семен Ткачук, Лев Добрянський; спів – Микола Павлусевич; філософії – Микола Бажалук; релігії – отець Кирстюк, Теодор Семанюк, Гоянюк, Гірш.

Вчителі намагалися навчити своїх учнів бути толерантними та стриманими, велика увага приділялася вивченню іноземних мов, що в майбутньому мало допомогти учням. Всі викладачі по-своєму намагалися вплинути на формування майбутньої особистості. Робили вони це враховуючи досвід та життя таких діячів, як: Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький і таке інше.

Щодо програми, то вона була розроблена для кожного предмету. Учні читали таких письменників: Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Антіна Могильницького, Миколи Устияновича, Нечуя-Левицького, Барвінського, Франка, Лесі Українки, Цеглинського, Осипа Маковея, Кобилянської та інших. Викладачі намагалися виховувати у своїх підданих любов до рідного краю. Гімназисти завжди відзначали річниці народження та смерті Тараса Шевченка.

Допомагали гімназисти й бідним дітям. Обдарованих бідних дітей, хто чим міг тим і підтримував. Через пару років з цих розумних і ні в чому не винних дітей будуть прекрасні фахівці. Діти не винні в злиднях своїх батьків. Багато було охочих допогти, їм за це писали подяки. Громадянське життя гімназії було досить насиченим. Викладачі цікавилися ним і всі заходи, які проводилися, хтось з них обов`язково відвідував.

Товариство «Руська бесіда» очолював професор Микола Павлусевич, професор Осип Проскурницький обирався заступником голови товариства «Українська школа». Педагоги активно спілкувалися з учителями навколишніх сіл.

Авторитет гімназії почав різко зростати. Навчатися хотіло все більше учнів. Перед місцевою владою почало поставати питання про приміщення. У містечку найбільший будинок був у фотографа Стахловича. У зв`язку з тим,що йому не вистачало коштів на виплату позики у банку, він погодився на оренду приміщення з 1909 року.

Неодноразово буваючи у Вижниці, краєве начальство, звернуло увагу на діяльність управителя Антіна Клима, який був завжди у центрі громадського життя, уміло і грамотно вирішував наглядні проблеми. Йому запропонували посаду краєвого інспектора шкіл Буковини у 1912 році саме після того, як була збудована бурса для гімназистів. На його місце приходить Микола Ісопенко – вчитель математики і фізики з Іванківців. Це була людина з твердим характером і величезною силою волі, завжди хотів щоб учні в стінах навчального закладу отримали міцні знання.

Микола Василько дуже багато зусиль докладав для поліпшення діяльності гімназії. Він зумів переконати чиновників краєвого управління Буковини побудувати гімназійну бурсу для дітей, які навчалися тут з більш віддалених населених пунктів, і потребував виділити на цю справу у 1910 році 32 тисячі корон на «Гімназіяльну бурсу» і 32 тисячі 500 корон – на «Руську право славну бурсу». З них – на харчування, оплату різних послуг та інше по 30 тисяч виділялося на будівництво, а по 2500 корон.

Хлопців приймали у гімназію тільки якщо він був уважний, порядний. Щодо оплати,то вона становила від 10 до 30 корон. На 1912-1913 навчальному році таких було 3. Щоб утримувати одного бурсака коштувало 18 корон. Бурсою управляв комітет з 7 членів. Серед них були голова і два заступники. За все відповідав господар бурси. У кожній кімнаті був наглядач, а також члени виділу бурси. Кожного вечора вони перевіряли домашні завдання. Гімназисти готували виступи під керівництвом викладачів напередодні кожного державного свята, розказували про історію України, життя різних народів, видатних і знаменитих письменників та інше. Саме так у них вироблявся інтерес до знань, проявлялась спостережливість, а також ораторське мистецтво.

Кількість учнів постійно збільшувалася. Бажаючих навчатися все зростало і напередодні першої світової війни їхня кількість налічувала приблизно 600 осіб. Всі класи були переповнені.

Переважно батьками учнів були члени товариства «Січ», які вели здоровий спосіб життя, прагнули до знань, радо співали пісні, у тому числі стрілецькі. Шалену любов до пісні, яка була прищеплена з дому, продовжував розвивати Микола Павлусевич, який за свого часу теж очолював січове товариство, був знайомий з засновником і пропагандистом січового братства адвокатом Кирилом Трильовським.

Гімназія, як державний заклад, відкривала двері для всіх дітей, без огляду на національність, які могли скласти вступний іспит та вивчати предмети українською мовою.

У стінах гімназії вчилися, крім українців, ще й поляки, євреї, німці. Переважно дівчата навчалися на правах слухачок (госпітанток). Спочатку вони відвідували заняття, а вже іспити складали при кінці семестру і навчального року. Проживання їхнє було у приміщенні, що розташоване поряд з основним корпусом гімназії. В ньому знаходилось товариство «Шкільна поміч» та досить велика на той час бібліотека, якою користувалися гімназисти, а також кухня-їдальня.

Велика частина хлопців проживали в Танасійчуків, а також у мешканців Вижниці, Виженки, Рівні. Тяжкі події першої світової війни не обминули гімназію. З вересня 1914 року це стало досить відчутно. Більшість була мобілізованою і не йшли на передову, а інші були при різного роду штабах і виконували там роботу, яка пов’язана з цінними паперами.

Влітку 1916 Вижниця перебувала у самому центрі військових дій. Під час подій червневої битви було майже зруйновано будинок гімназії, згоріла ціла бібліотека. Вкрай негативний відбиток на навчально-виховний процес зробили небезпечна стрілянина, канонади, зменшення кількості учнів та учителів, переміщення військових частин, хвороби, байдужість місцевого начальства.

До списку визначних вищезгаданих педагогів слід віднести Святослав Лакуста, Едвард Вагнер, Осип Костащук, отець Семанюк. Для повітового начальства краще була відсутність гімназії так, як на час військових дій поблизу можна було розмістити лазарет, що і було зроблено. Таким чином, в приміщеннях розмістили лазарет № 82 дивізії № 1. Під час руйнівних боїв згоріло чимало помешкань та будівель. Хто мав можливість запрошували до себе на проживання потерпілих. До професора Павлусевича потрапив учень гімназії Опанас Шевчукевич, син виженського ткача, майбутній скульптор, поет, лікар, який став відомий у Європі у кінці 20-х років.

Місто кілька разів переходило з рук у руки, внаслідок чого більшу частину будівель перетворили на руїни, а кількість жителів зменшилася до 500 осіб.

На певний час міська управа вирішила не відкривати гімназію і виплачувати платню тим, хто залишився з викладачів у місті. Але незважаючи на це, гімназисти з 1917 року навчались у новому приміщенні.

28 червня 1940 року територія Вижниччини у складі Північної Буковини окупована радянським військами і входить до складу УРСР, які і закрили ліцей

11.11.1940р. утворено Вижницький район.

6 липня 1941 року Вижниччину загарбали гітлерівські війська.

Знову відбулася зміна окупантів в районі 8 квітня 1944 року, але ліцей запрацював лише в 1947р.

Перший свій випуск після відновлення в 1994р.(1947-1994 46 років, після знищення московськими військами, був російськомовною школою) ліцей зробив в 1998р.

Нині – Вижницький ліцей Перша Українська Гімназія на Буковині Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецьклої області з правовим та економічним профілем

Вітаємо викладачів і в першу чергу багатолітнього вчителя ліцею Черкач Наталлю Іллівну та випускників Вижницького ліцею з черговою річницею заснування їх гімназії!

Многії та благії літа і нових життєвих звершень та якнайшвидшої нашої Перемоги над москалями!