Сину, сину, Ангеле мій…
У грудні Андрію виповнилося б 37. Але йому назавжди буде 35.
Як важко писати про рідну дитину в минулому часі… Адже батьки не повинні хоронити своїх дітей. Це протиприродньо, це суперечить будь-якій логіці. І жодні слова не можуть передати горе матері, яка не дочекалася з війни свого сина.
Андрій народився в Чернівцях 12 грудня. Він прийшов у цей світ з іменем свого Ангела. Це був неймовірно красивий хлопчик з блакитними очима, золотим волоссям і чарівною посмішкою. Виростав активним, жвавим життєрадісним хлопчиком, товариським і добрим.
Надзвичайно любив поїздки з батьками у Карпати. Вперше зійшов на Говерлу у 6 років. Особливо полюбляв зиму, Різдвяні свята, коляду. Ще зі студентських років на Водохреще купався в Пруті. У літні та зимові канікули відпочивав у дідуся та бабусі Чекалюків, які вчителювали в селі Горішнє Залуччя на Снятинщині. Саме вони познайомили сина з поезією Т.Г. Шевченка, навчили гри в шахи, любові до природи, до ріки Черемош, до всього живого.
Вдома у нас жили рибки, папужки, обов’язково – блакитний та жовтий, кіт Шева (на честь відомого футболіста), вівчарка Лада, хом’ячки, їжачок, рак і жабка.
Андрій любив плавати, кататися на велосипеді, грати в настільний теніс. Коли бував на природі, завжди приносив мамі букетик польових квітів.
Після закінчення гімназії №1 м. Чернівців навчався в Буковинському та Західноукраїнському університетах за спеціальністю правознавство.
Перше місце роботи – Чернівецький обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Далі – навчання у Львівському регіональному інституті державного управління. Працював помічником народного депутата України. Ще студентом брав участь у охороні чернівецького майдану під час Помаранчевої революції. Охороняв і процесію під час поховання патріарха Володимира біля Софії Київської 18 липня 1995 року.
«Рабів до раю не пускають!» – ці слова написані на фото 17-річного Андрія. Гасло стало його життєвим кредо. Він часто повторював: «Якщо будемо мовчати, коли ми праві, «совок» ніколи з нас не вийде»…
Андрій був харизматичний, амбітний та безкомпромісний. Завжди був душею компанії – співав, жартував, розповідав цікаві бувальщини. Вмів і любив щось смачненьке приготувати. Попри часті негаразди ніколи ні на що не скаржився.
Андрія мобілізували 27 лютого 2022 року та скерували до Національної Гвардії України. Під час служби, розповідав, завжди знаходив чи його знаходили спокинуті тваринки. Одного разу написав, як до його рюкзака залізла вагітна кішка. Він дуже переживав, що з нею буде, адже поблизу не було людей. Підібрав і виходив пораненого песика, якого разом із тигровою кішкою хотів привезти додому.
…На той Великдень Андрій мав приїхати у відпустку. Але не судилося: на Христове Воскресіння виповнилось 40 днів з часу його загибелі.
Мій син Андрій поліг на полі бою 7 березня 2023 року в селі Шипилівка (район Кремінної). Похований на Алеї почесних поховань на центральному кладовищі Чернівців.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «На славу Чернівців» (посмертно).
До річниці загибелі Андрія військова частина Національної Гвардії України виготовила та ініціювала встановлення меморіальної дошки в ліцеї №8 ім. Т.Г. Шевченка (колишня гімназія №1), де він навчався.
Без батька залишилося троє дітей – Андрій, 2011 р.н., Максим, 2018 р. н., Вікторія 2022 р. н..
Андрія завжди пам’ятатимемо молодим і красивим.
Він безмежно любив Батьківщину, своє рідне місто Чернівці й поліг за нашу свободу.
peredplata
