Україна вимагає ефективної допомоги від партнерів, але не завжди є з ними чесною.
Армія, створена добровольцями, державною політикою і мобілізацією не завжди готова використовувати цю допомогу з максимальною ефективністю, якої вимагають від Заходу українські суспільство і влада. У першу чергу з огляду на мобілізацію громадян переважно зрілого і старшого віку, рівень їхніх об’єктивних можливостей та підготовки. Професійне виснаження та вигорання мобілізованих за роки безперервного перебування на фронті з того ж ряду причин.
Якісний склад ЗСУ дозволяє підтримувати стан справ на фронті на високому рівні, але не придатний для якісного перелому у ході бойових дій. (Констатовано Залужним ще восени 2023 року). Фактично відбувається латання дірок для потреб позиційної війни. Спроби неординарних кроків, щось на кшталт створення умовної Wunderwaffe (нім. досл. «дивовижна зброя»), якщо й робляться, носять несистемний характер і розбиваються об дезорганізацію старої системи та неефективний державний апарат.
Владно-бізнесові еліти бояться дратувати суспільство особливо великими незручностями воєнного стану, тому, попри мобілізацію, залишають можливість спокійного життя в тилу. Чиновники постійно розширюють пільгові категорії громадян для бронювання та створюють законні, а також закривають очі на незаконні (через тотальну корумпованість) можливості уникнути мобілізації.
Наприклад, лазівки для офіційних ухилянтів, на кшталт догляду за людьми, які його потребують, мали б перекриватися залученням усіх без винятку громадян, які перебувають на соціальному обліку й отримують будь-які соціальні виплати від держави. Очевидно, що якщо ці категорії громадян з якоїсь причини не підлягають мобілізації, вони мали б замістити тих здорових чоловіків, які оформили такий догляд.
І таких законних лазівок, створених самою державою, безліч. Ось про що варто було подумати Безуглій, перш ніж ображати пам’ять загиблого киянина. Про створені за її участі, як представниці чинного істеблішменту, дірки для ухилянтів. Бо їх – безліч. І ця несправедливість деморалізує суспільство і армію.
Яке збільшення західної віськової допомоги можна обговорювати, якщо для потреб оборонної війни не задіяно всіх внутрішніх ресурсів і не мобілізовано все українське суспільство? Модний журналіст-військовослужбовець Казарін наводить приклад британського серіалу “Війна Фойла”, який добре ілюструє, як уся країна може бути залучена до оборони, як організовано виробництво та переведено економіку на воєнний лад. Погляньте, як було влаштовано британське суспільство під час Другої світової війни: як громадяни ставилися до ухилянтів, як працювали, харчувалися та проводили дозвілля в тилу.
Таким чином у війні ситуативно досягнуто певного status quo. Якогось середнього варіанту – існуючого стану справ ведення бойових дій, – щоб і вовки були ситі, і вівці цілі. Гроші західних платників податків створюють подушку, яка дозволяє тримати усе це на плаву. Завдання посадовців – безкінечно довго продовжувати отримувати цю допомогу, адже її тривалість рівнозначна тривалості існування самої влади.
Крім того, мобілізацією за кошти європейців вирішують соціальні питання. Окрім бюджетних виплат, втратами серед людей передпенсійного віку на фронті, мобілізація яких у пріоритеті, покращують демографічну ситуацію, вирішуючи проблему катастрофічного старіння населення.
Європейські партнери, наслідуючи приклади римських часів, коли одних варварів наймали (відкуповувалися), щоб стримувати натиск на кордони цивілізованого світу інших варварів, надають рівно стільки допомоги, скільки не шкодить внутрішнім справам ЄС. Фінансувати армію і суспільство України на рівні зі своїми внутрішніми потребами неефективно.
До того ж, можливо, новітній «Рим» не має стільки легіонів і сучасної зброї, як це уявляють самі варвари. Останні тридцять років змарнували не лише українці у якісному переоснащенні своєї армії, але й європейці, заколисані розпадом СРСР, Організації Варшавського договору та мирною деокупацією Східної Європи без жодного пострілу після розпаду СРСР.
І так, США виявилися ненадійним партнером. Трон великих цезарів минулого зайняли блазні. З цим усвідомленням тепер доведеться жити й розв’язувати проблеми власними силами.
Юрій Чорней, офіцер ЗСУ
peredplata
