Хвиля вимушеної міграції з України стала однією з найбільших в Європі з часів Другої світової. Вона наклалася на інфляційні хвилі та постковідну втому європейських економік і породила очікувану дискусію: скільки це коштує платникам податків ЄС і чи не є українці “тягарем” для соціальних систем. Сухі цифри показують протилежне. За оцінками МВФ, прямі бюджетні витрати ЄС на підтримку українців становили близько €30–37 млрд, тобто орієнтовно 0,2% сукупного ВВП Євросоюзу. Водночас українські домогосподарства вже у 2023 році витрачали за кордоном до $2 млрд щомісячно, а у 2024–2025 роках — стабільно підтримували локальний попит через касові операції та безготівкові покупки з карток українських банків на рівні $550 млн на місяць у 2024-му і $485 млн у I кварталі 2025-го; зняття готівки стабілізувалося близько $130–155 млн на місяць. Це — пряма ін’єкція в європейську роздрібну торгівлю і ПДВ-базу. Додайте до цього податки на працю, соціальні внески, акцизи та місцеві збори — і баланс стрімко зміщується на користь приймаючих держав.

Польща дає найнаочнішу відповідь, бо має і масштаб, і статистику. За підсумками 2024 року українські мігранти сформували для польського бюджету близько 15,1 млрд злотих надходжень — це податок на доходи, внески до систем соціального страхування та медичного страхування, а також ПДВ зі споживання. На тлі цієї суми витрати за наймасштабнішою програмою “Сім’я 800+” для українців склали близько 2,8 млрд злотих (≈$700 млн): приблизно на кожен злотий виплат українці “повернули” державі близько 5,4 злотих через податки і внески. Якщо дивитися вужче — лише на податок з доходів фізичних осіб та податок на прибуток бізнесів, зареєстрованих українцями, — то 2024 рік дав майже 1,65 млрд злотих (≈$412,5 млн) (плюс 27,7% р/р), а частка українців у всіх податкових надходженнях від іноземців сягнула 33,7%. Ці дві цифри не суперечать одна одній: 1,65 млрд — це суто PIT+CIT, тоді як 15,1 млрд (≈$3,78 млрд) — ширша “кошикова” оцінка із додаванням соціальних внесків та ПДВ. На макрорівні внесок українців у зростання польської економіки також зафіксований: у 2024 році додана вартість, створена українськими мігрантами, дорівнювала 2,7% ВВП; лише за 2024 рік це транслюється в приблизно 98,7 млрд злотих (≈$24,7 млрд) додаткового реального випуску. Якщо скласти 2022–I кв. 2025 років, отримаємо майже 328,6 млрд злотих (≈$82,2 млрд) ВВП, “піднятих” присутністю українців, на тлі сумарної польської допомоги біженцям і Україні близько 40,3 млрд злотих (≈$10,1 млрд). Іншими словами, витрати — у вісім разів менші за економічний ефект; у чистому бюджетному вимірі 2024-го Польща заробила на українцях більше, ніж витратила на них за увесь попередній період.

Чехія демонструє ідентичну динаміку, тільки з іншим масштабом. У першому півріччі 2024 року надходження від українців сягнули 11,7 млрд крон (≈$503 млн) проти 7,3 млрд крон (≈$314 млн) витрат; чистий плюс — 4,4 млрд (≈$189 млн). Квартальна розбивка лише підсилює тренд фіскальної користі: у I кварталі надходження 5,8 млрд крон (≈$249 млн) при витратах 3,8 млрд (≈$163 млн); у II кварталі — уже 5,9 (≈$254 млн) проти 3,5 (≈$151 млн). Тобто зі зростанням зайнятості та нижчими виплатами баланс швидко стає позитивним. Чеський уряд прямо говорить те, що інші країни часто воліють обходити евфемізмами: українці — це вигода, а не тягар, і вони давно “платять за себе”.

Словаччина, попри менший ринок, відзвітувала так само: за 2022–2024 роки валові витрати на підтримку українців перевищили €590 млн, але понад 65% цієї суми рефінансовано з фондів ЄС; у 2024-му допомога скоротилася до €98 млн, тоді як додаткові податкові надходження від українців сягнули 0,1–0,2% ВВП на рік і мають зрости до €231 млн у 2025-му, з яких €165 млн — податки з праці, €78 млн — податки на споживання. Коли вхідний фіскальний потік швидше зростає, ніж вихідний скорочується, дефіцит бюджету не страждає — він полегшується.

Німеччина — особливий випадок через масштаб і модель підтримки. Тут найбільша кількість українців зі статусом тимчасового захисту — близько 1,25 млн станом на лютий 2025 року. Соціальна допомога для самотніх дорослих — 563 євро на місяць (із можливими доплатами), а також компенсації житла та інтеграційні послуги. Висока щедрість системи пояснює нижчу частку офіційно зайнятих серед українців порівняно з Польщею та Чехією. Проте й у німецькому кейсі діє проста бухгалтерія: кожен українець, який переходить із категорії “бенефіціар” у категорію “платник податків” і “споживач”, одразу формує ПДВ-надходження і зменшує потребу в трансфертах. Саме тому у 2024 році кумулятивний ефект української присутності на ВВП більшості країн Центральної Європи оцінено ОЕСР у +1,2 процентних пунктів для Польщі, Чехії, Естонії і близько +0,8 для Угорщини, Латвії, Словаччини, Литви, Румунії; навіть у Великій Британії — близько +0,2 на рік. У перекладі на бюджетну мову це означає: більша зайнятість — більший фонд оплати праці — більші внески та ПДФО — більша база ПДВ — менші потреби у виплатах

Важливо розуміти механіку цих надходжень, бо “скільки платять українці до бюджетів” — це не лише PIT і CIT. Є чотири основні канали. Перший — праця: офіційне працевлаштування, внески та податок на доходи; у Польщі уже 774 тис. українців працюють, а рівень зайнятості за різними оцінками — 53–71%, у Чехії — близько 60%. Другий — споживання: мільярди євро на рік безготівкових платежів і готівкових витрат, що конвертуються в ПДВ і акцизи; географічно ядро припадає на Польщу (близько 20% безготівкових витрат українців у торгівлі), Німеччину (близько 10%), Іспанію (близько 8%). Третій — підприємництво: лише в Польщі кількість індивідуальних підприємців-українців (JDG) у 2024-му зросла до 33 165, додавши бюджету ще один стабільний потік податків і зборів. Четвертий — житло: оренда, комунальні, локальні податки; у країнах із напруженим ринком оренди це водночас і фактор інфляції житла, і джерело місцевих надходжень.

Чому саме Польща та Чехія “монетизують” українську присутність найшвидше? Бо їхні ринки праці радше орієнтовані на швидке включення у масові сегменти зайнятості, а дизайн соціальних систем дає менше стимулів залишатися поза робочою силою. Німецька модель щедріша на старті, але й більш вимоглива до інтеграції: мовні курси, обов’язкова співпраця з центрами зайнятості, санкції за невиконання умов. Уздовж цієї осі лежить і бюджетна відповідь: де зайнятість зростає швидше, там і фіскальний мультиплікатор від українців вищий.

Слабке місце — структура зайнятості. Дві третини вимушених мігрантів мають вищу освіту, але значна частина працює нижче свого кваліфікаційного рівня: підсобні роботи у будівництві та на виробництві, транспорт і логістика, адміністративні послуги. Середня зарплата українців у приймаючих країнах поки нижча від місцевої на 15–30% залежно від країни. Це означає, що бюджет уже отримує “плюс”, але потенціал фіскальної віддачі далекий від межі: з підвищенням кваліфікації та мовної інтеграції PIT і внески ростимуть швидше, ніж зменшуватимуться соціальні трансферти.

Чиї цифри “важать” найбільше в чистому бюджетному підсумку вже сьогодні? Польща має очевидний лідерський кейс: 15,1 млрд злотих (≈$3,78 млрд) надходжень від українців у 2024-му проти 2,8 млрд злотих (≈700 млн доларів США) прямої підтримки лише в межах однієї ключової програми; ширший макроефект — плюс 2,7% ВВП за рік і майже 328,6 млрд злотих (≈$82,2 млрд) доданої вартості за 2022–2025 роки на тлі 40,3 млрд злотих (≈$10,1 млрд) загальної допомоги держави та донорів. Чехія — чистий плюс 4,4 млрд крон (≈$189 млн) за перше півріччя 2024-го; тренд прискорюється разом із зайнятістю. Словаччина — структурно позитивне сальдо вже у 2025-му, причому левова частка “витратної” сторони компенсована коштами ЄС. Навіть у країнах із високими стартовими виплатами, як Німеччина, фінансова логіка проста: частка українців, що переходять у статус платників, прямо визначає, коли загальне сальдо становитиме плюс.

Політичний висновок очевидний і неприємний для євроскептичних наративів. Українці — не одержувачі чужих грошей, а новий сегмент платників податків і споживачів, який уже зараз збільшує фіскальний простір країн-реципієнтів.