Усе моє, все зветься Україна

До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити хто ми є.

Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі.

А чи задавали ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію у Європі?». Україна розміром, приблизно, як Британія, Румунія і Польща разом узяті.

Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє наречіє, которого не существуєт» має сукупно до мільйона слів??? Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.

Як в «маленькую культуру» (за Арестовичем) вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші у Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, Театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.

Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат у 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року? І це лише верхівка верхівки айсбергу.

Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік. Українці були такими завжди. Нам про це кричить історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.

Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості.

І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і пра-прадідіди були вільними та прекрасними! Вони високо літали і в курниках не жили.

Це треба знати і пишатися!

В будь якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!

(Автор: Микола Іщенко)