Сьогодні зо три десятки громадських активістів та представників грмомадських організацій ходою до пам’ятника Буковинському куреню відсвяткували 93-тю річницю Буковинського віче.
Від учасників заходу вкотре прозвучала вимога гідно вшанувати пам’ять одному з творців Віче та першого українського бургомістра Чернівців Осипа Безпалка.
Історія відвела для урядування чернівецького бургомістра Осипа Безпалка дуже короткий термін – всього п’ять днів, при цьому нас не може не дивувати, скільки добра для міста зробила ця людина. Насамперед – це опанування анархії, припинення грабежів та унеможливлення погромів, які шаленіли тоді в багатьох містах Східної Европи. Завдяки зверненню Осипа Безпалка по допомогу в постачанні нафтопродуктів до урядових чинників ЗУНР забезпечено стабільну роботу електростанції, тож населення міста Чернівців аж до кінця грудня 1918 року не відчувало перебоїв в електро- та водопостачанні. Було проведено справедливий розподіл дров серед всіх національних громад міста, досягнуто домовленості з чернівецькими банками про видачу мільйонного кредиту для виплати зарплат та пенсій чернівчанам. Осип Безпалко урядував в кабінеті бургомістра чернівецької ратуші навіть тоді, коли румунські війська вже окупували місто, подавши урок мужності і принциповості багатьом своїм колегам.
Припинення урядування Осипа Безпалка як бургомістра Чернівців символізувало ліквідацію українських органів влади Буковини румунськими окупа-ційними військами, тому цей момент глибоко закарбувався в пам’яті сучасників.
Та наша влада не бажає гідно шанувати цю людину і хоча б портрет Безпалка вивісити в Чернівецькій міській раді.
ДОВІДКА
Буковинське віче (за Вікіпедією) – народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в Чернівцях Українським крайовим комітетом (Омелян Попович, Осип Бурачинський та інші), утвореним там 25 жовтня 1918 року, як складова частина Української національної ради у Львові. На зборах були присутні більше десяти тисяч чоловік з усіх повітів Буковини. Збори відбувались на центральній площі міста перед магістратом.
Осип Бурачинський, один із активних організаторів Буковинського віча. Пізніше – державний секретар судівництва (міністр) ЗУНР
Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Комполунзького повітів) з Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею».
6 листопада 1918 року владу на території Північної Буковини перебрав Український комітет на чолі з О.Поповичем.
Але законні прагнення українського населення Північної Буковини не здійснилися. 11 листопада 1918 року королівська Румунія всупереч волевиявленню Буковинського народного віча захопило Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 року було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об\’єднання Буковини з Румунією.
Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало знаковою подією для кожного буковинця. Про неї не забували і в різній формі відмічали всі наступні роки. З настанням Незалежності України ця подія відмічається особливо широко. З нагоди річниці Буковинського віча 3-го листопада кожного року у Чернівцях відбуваються урочистості за участі представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських, релігійних організацій, політичних партій, діячів науки і культури. Проводяться виставки , присвячені цій події, в обласному краєзнавчому музеї, обласній науковій бібліотеці імені М.Івасюка та обласній дитячій бібліотеці. Впродовж тижня у всіх школах області відбуваються години спілкування, присвячені Буковинському вічу.
Історичне тло події
Впродовж 10-11 ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, в 12 —першій пол. 14 ст. — Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави.
Після монголо-татарської навали зв\’язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів.
У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини. Але невдовзі молдавські феодали виступили проти угорського короля з вимогою надати незалежність Молдові. Буковинська земля надовго (до 1774 р.) потрапила в залежність від молдавських господарів.
Наприкінці 16 ст. Молдова, і в її складі Буковина, були перетворені на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель.
У 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. Урядовою мовою була німецька.
У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р.
3 листопада 1918 року Буковинське народне віче в Чернівцях ухвалило рішення про входження Північної Буковини до складу української держави.
Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. — і Північну Буковину. Отже, з 11 листопада 1918 року по 28 червня 1940 року вся територія Буковини перебувала у складі Румунії.
peredplata
