У боях з російським агресором народжується нова Україна. Вона скидає з себе згнилу шкіру УССР і поступово набуває рис тієї країни, про яку мріяли цілі покоління наших предків. Проте процес цей надзвичайно болючий, ціна його гранично висока. Тисячі жертв уже принесені для збереження української державності, й невідомо, скільки ще випробувань чекає нас попереду.
\”Укропи-свідоміти\” проти \”ватників-колорадів\”
Під час міждержавних конфліктів обидві їх сторони намагаються позбавити противника людських рис за допомогою мовних засобів. Коли французи воювали з німцями, то обзивали останніх \”бошами\”. Під час війни 1941-1945 рр. німці називали громадян СССР \”російськими свинями\”, натомість отримували від них не менш образливі прізвиська \”фашистських варварів\”, \”людоїдів\” та інші.
Нині Росія, готуючись до війни з Україною, також вигадувала різні образи на адресу українців. До традиційних \”хохлів\” і \”бендер\” долучилися \”свідоміти\”, \”галіцаї\”, \”укри\” і, нарешті, \”укропи\”. До речі, останнє у багатьох українців несподівано для великодержавних шовіністів викликало позитивні почуття: кріп ми любимо, додаємо до різних страв. Та ще й гострі на язик наші співгромадяни розшифрували російське слово \”укроп\” як \”український опір\”. Відчувши на собі потужну силу такого опору, агресори швидко позбулись ейфорійного настрою, якими були охоплені після захоплення Криму.
У відповідь на російські образи українці почали вигадувати для противника свої. До старовинного \”кацап\”, що у перекладі з тюркських мов означає \”різник, м\’ясник\”, долучилося декілька нових. Причому акцент у цих прізвиськах українці ставили не стільки на якусь етнічну специфіку росіян, скільки їхнє занурення у минуле і відірваність від сучасного життя. Насамперед, європейськи налаштованих українців смішить ідеалізація нео-імперцями совєтського минулого. А у багатьох з нас те минуле асоціюється з кирзовими чоботами та куфайкою з вати, так званим \”ватником\”. Тож ностальгуючих за \”совком\” почали називати \”ватниками\” або просто \”ватою\”. Згодом це слово набуло ще одного значення. Обдурені кремлівською пропагандою люди втрачали здатність думати самостійно, і складалося враження, що замість мозку їхні голови набиті звичайною ватою.
У путінській Росії до крайньої межі доведено культ \”Великої Вітчизняної війни радянського народу\”, символом якого обрано георгіївську стрічку. За кольорами вона нагадує колорадського жука, відтак прибічників цього культу назвали \”колорадами\”. Саме \”колорадську\” стрічку використовують як свій розпізнавальний знак проросійські терористи на Донбасі. Також вони нерідко піднімають червоні совєтські прапори, відстоюють пам\’ятники Леніна та інших одіозних фігур минулого. І у цьому немає нічого дивного, адже за зброю взялося чимало людей, котрі прагнуть відродити СССР і примусити Україну повернутися в минуле. Не перший і не останній раз в історії раби виступають за збереження звичного для себе рабства проти невідомої їм свободи.
До прикладу, під час громадянської війни у США 1861-1865 рр. на боці рабовласників-конфедератів добровільно воювало чимало негрів-рабів, що опиралися скасуванню рабства, за яке боролася армія північних штатів. До речі, нинішня міфічна \”Новоросія\” обрала собі прапором такий, що дуже нагадує прапор рабовласницької Конфедерації періоду громадянської війни у США. Навряд чи це випадковість, скоріше спрацювала підсвідомість нинішніх захисників рабства, котрі обрали для себе символ колишніх рабовласників.
Позбутися символів минулого
Нова Україна прагне скинути багатовікове московське ярмо і повністю влитися в євроінтеграційні процеси. А шлях до Європи непростий, і його можна здолати лишень відкинувши усе погане, що залишилося від минулого. Насамперед — всеохоплюючу корупцію, на якій традиційно трималася Московська держава, що виросла із Золотої Орди. Продажність чиновництва найтісніше пов\’язана з холопським чинопочитанням і обожнюванням верховної влади. Символами такого обожнювання є ленінські ідоли, яких понатикали свого часу практично в кожному населеному пункті СССР. Якщо на Заході України ідолів знесли ще у першій половині 90-х рр., то на Сході вони непорушно достояли до нинішніх подій.
Останнім часом ленінські монументи зносять у містах, визволених з-під контролю проросійських терористів. Трапляється, що під час знесення гіпсовий або бетонний пам\’ятник розпадається, і на постаменті залишаються ноги вождя. У народі вже виникла назва \”пам\’ятник штанам\”. Іронія руйнує те, що не зруйнувала техніка.
Нинішня війна наочно продемонструвала також реальну небезпеку від пам\’ятників іншого штибу. Свого часу в СССР повсюдно на постаменти ставили зразки бойової техніки періоду війни 1941-1945 рр. Щоб відразу не відправляти на переплавку зняті з озброєння старі танки, самохідні артилерійські установки і гармати, їх почали використовувати у ролі пам\’ятників. А з початком бойових дій на Донбасі терористи вирішили ще раз використати цю техніку – відремонтувати її й кинути у бій. Досвід виявився не дуже вдалим, бо не всі старі танки навіть завестися змогли, проте важкий танк ІС-3 в районі Костянтинівки взяв участь в атаці на позиції українських бійців. Правда, особливої користі він не приніс (гармата не стріляла) і був покинутий екіпажем. Нині ветеран зайняв місце у музеї АТО, що створюється у Києві. Мабуть, справжнє місце старої бойової техніки — саме у музеях, а не на вулицях і майданах сучасних міст.
Проросійські бойовики усіляко експлуатують символіку \”Великої Вітчизняної війни\”. Українських військовиків вони обзивають \”фашистами\”, \”карателями\”, а себе намагаються подати як \”захисників донецького народу\”. Проте реальна діяльність терористів засвідчила, що саме вони є справжніми продовжувачами злочинів Гітлера. Як це робили гітлерівці, російські солдати і навчені ними донецькі терористи прикриваються мирними людьми, а не захищають мирне населення. Подібно до гестапівців, по-звірячому катують українських полонених, а також мирних громадян, яких звинувачують у підтримці України. Як нацисти знущалися з державних символів своїх противників, так і терористи нині глумляться над тризубом і синьо-жовтим прапором.
Не лише у Гітлера вчилися сучасні противники незалежної України, а й у Сталіна. Найбільш разючим виявився \”парад полонених\”, проведений у Донецьку 24 серпня 2014 р. – на День незалежності України. Влітку 1944 року центром Москви прогнали тисячі німецьких військовополонених, за яким їхали машини, що змивали бруд з дороги. За цим зразком влаштували блюзнірський фарс у сучасному Донецьку. Проте москвичі сімдесят років тому виявилися значно людянішими: вони лише мовчки дивилися на беззбройних ворогів, з яких поразка збила пиху. А донецьке шумовиння закидало українських військовиків усяким непотребом, било й ображало їх словесно. Ці діяння є грубим порушенням прав людини і потрапляють під визначення військових злочинів. Сподіваємося, згодом усі винні в них понесуть відповідальність.
А нам варто зрозуміти: якщо противник використовує якісь символи, ми маємо використовувати інші. Не треба нам нинішню війну називати \”вітчизняною\” – для нас вона є війною за незалежність. Час відмовлятися від старої совєтської символіки у назвах військових частин, всіх цих \”Самаро-Ульянівських дивізій\”. Тим більше, перераховувати ордени Суворова, Кутузова, Олександра Невського, якими колись нагороджували совєтські дивізії, що згодом стали українськими. Зараз ці нагороди отримують військові з\’єднання нашого противника — такі ордени залишилися в нагородній системі Росії.
Україна гартується у боротьбі
Півроку Україна веде збройну боротьбу з серйозним противником. Спочатку Росія маскувалася, використовуючи на Донбасі своїх найманців та створені ними збройні формування з місцевих проросійських осіб та кримінальних елементів. Коли ж ті зазнали поразки, у бій вступила регулярна армія Російської Федерації. А Україна поки що свої Збройні Сили лише відроджує, до того ж, не має достатньої кількості сучасного озброєння. Особливо складна ситуація у добровольчих батальйонів, які до останнього часу не мали власної артилерії, бронетехніки і навіть гранатометів. Мусили використовувати трофеї. Лише зараз почали отримувати з арсеналів батальйонні міномети зразка 1937 року і крупнокаліберні кулемети зразка 1938 року. Вони раді й цьому — можна вступати у бій з регулярними військовими частинами противника.
Розрахунок Путіна на миттєве знищення України не справдився. На захист власної держави піднявся народ, противник зазнав відчутних втрат. А світ побачив, що українці здатні боронити не лише власну Батьківщину, а й усю європейську цивілізацію. Тому нашій країні почали надавати справжню допомогу. Якщо агресора не зупинити на Донбасі, він зможе дійти до Атлантичного океану. Європейці ж починають діяти лише тоді, коли відчувають реальну небезпеку для себе. Таке відчуття до них вже прийшло.
Україна ставить опір загарбникам, і це викликає повагу у світі. Країна самоутверджується, поступово переходячи у нову якість. Проте шлях цей буде довгим і важким. Старе міцно вчепилося в нас, і позбутися його непросто. Народження нової України відбувається у муках. Вперше у своїй новітній історії українцям доводиться одночасно воювати і обирати вищий законодавчий орган. Економіка країни зруйнована війною, попереду нас чекає зима з нестачею газу. Життєвий рівень переважної більшості населення падає. Путін розраховує на соціальний вибух, щоб скористатися ним і покінчити з Українською державою. Але і ці його сподівання виявляться марними.
Мільйони українців пройшли випробування кривавими подіями березня-вересня 2014 р. На Майдані загинули перші герої, нині гинуть ті, хто захищає єдність країни. Когось ці події зламали, а більшість – загартували. Ніколи на пам\’яті нашого покоління не був настільки високим патріотичний дух українців. А він є запорукою формування нової держави, яка має посісти гідне місце в об\’єднаній Європі.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
