Зовсім не давно із зони АТО повернувся наш земляк Ярослав Ярославович Федорук.Славіка я знаю ще з дитинства,завжди усміхнений та веселий хлопець.26 березня 2014 року я отримала сумну звістку – Ярослава забрали на Схід.Кожного дня я молила у Бога сили та мужності,для свого брата.8 місяців очікування і ось настав той день коли я знову побачила Ярослава,поспілкувалась з ним і можна так сказати взяла в нього інтерв\’ю.
-Ярославе ,я не одноразово чула що тебе називать \”Кіборгом\” хто це? І що ви там робите?
Кіборги це ті люди які знаходяться в аеропорті та в Пісках. Ми в пісках,відбиваємо атаки.Самі ми не атакуємо,тільки коли нас обстрілюють то ми відбиваємось.
-Як ви там живете,що їсте та як готуєте?
Ну їжею ми забезпечені не погано,готуємо макарони,бувало навіть борщ варили.Одного разу нам призели ногу свині,то ми з неї котлети робили,фрикадельки до борщу,дуже довго ми її їли.
-Чого найбільше хочеться,там?
Додому-,з усмішкою відповів Ярослав.
-Чи були якісь найстрашніші дні,що дуже запам.ятались?Ти боїшся повертатися назад?
Ну кожен день був страшним.Пригадую історію,коли ми їхали в Маріуполь,нас обстрілювали,один хлопець загинув і ми два дні його возили з собою.Ні,назад повертатись не боюся,багато чоловіків які ідуть у відпустку шукають лікарів,щоб не повертатись.Я так не хочу,якщо я вже пішов , то буду стояти до перемоги?
-Як змінився твій погляд на життя?
Ну,я став добре розбиратись в людях.Став справжнім патріотом.
-Як тебе зустріли?
Такої зустрічі,яка була я не очікував.Було дуже приємно,багато людей прийшло.Я був дуже здивований і радий.
-Ти такий веселий,там ти теж такий?
Іноді буває,щоб відволікти себе,не можливо завжди бути таким серйозним,так можна здуріти.
-Мені казали що ти дуже замкнутий,не любиш говорити.
Ну якщо я іду десь між люди,то я справді замкнутий.Всі до мене говорять,а я ніби не з ними.
-Як ти думаєш,це ще довго буде продовжуватись?
Я так думаю десь 3-4 роки.
-Бажаю тобі успіху та дуже прошу повертайся живим.
Потім ми довго переглядали відео та фото.Говорили про наболіле та просто приємно спілкувались.Декілька раз за вечір,я дякувала Ярославу,за те що він нас захищає.Дуже багато раз повторювала , що пишаюсь таким братом.
Мене ніколи не покидає надія та віра в те ,що зовсім скоро війна закінчиться.Так хочеться,щоб матері синів поцілували,дівчина вірна-хлопця обняла.Моя країна із руїн повстала та щоб закінчилася проклята війна!
Ангеліна Кобевко
peredplata
