Їду сьогодні в маршрутці.
На одній із зупинок входять в маршрутку четверо наших рідненьких захисників з передової.
На двох теплі бушлати (на вулиці холодрига і дрібний дощик) на інших їх немає і один речовий мішок на всіх.
Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші укропчики. Мужики, одним словом.
Зібрали гроші і простягають водієві 10 грн.
Він питає: – »Вас скільки?»
Відчуваю, як миттєво впала тиша в маршрутці, але, знаєте, така, як перед бурею – насторожено-лиха.
Вояки кажуть: »Шеф, не шуми, скільки доплатити?».
І тут маршрутка вибухнула і почали кричати на водія.
Він зупиняється, визирає в салон і каже всім: »А ну, ша! Мужики вас четверо?! »
Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав ЧОТИРИ сотні грн. Хлопці впиралися, але він наполіг і ще довго вибачався, що це все, чим він на сьогодні багатий.
Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія.
Людей було повно і до наступної зупинки зібрали ще 750 грн.
Я і багато витрушували буквально останнє.
І ще, я давно не бачила стільки радісних облич, коли є привід дійсно закохатися в українців.
Всі, хто виходив, бажали воїнам миру і здоров\’я, а вони посміхалися і тиснули руки.
Стільки добрих слів їм сказали, як це було приємно.
Хлопці виявилися западенцями, бандерівцями рідненькими, які опинилися у нас в місті за новим місцем дислокації частини.
Чудовий люди і вони, і водій, і пасажири.
І як же тут не любити Україну !!!
Знаєте, як це здорово, коли поринеш у світ людей без облуди! Справжня жива вода!
Angelika Batumska
peredplata
