Що ви звикли робити, коли паде дощ? А якщо сильний? Можливо, додати до цього ще ту обставину, що ви в лісі, а ваш єдиний прихисток – це намет або те, що вам вдалося змайструвати своїми руками. Це я зараз думками виштовхую вас із вашої зони комфорту. Можливо, ви згадуєте, як колись промочили ноги або ступили в глибоку калюжу. Але в декого з такими подіями пов’язані найкращі спогади з таборового життя.
– Коли дощить, ми, в наших окружних американських таборах, зазвичай, просто чекаємо на сонце, втрачаючи дорогоцінний час. Тоді таки стає нудно, а нам нема що робити. Але от коли ми приїхали до України і 1000 годин падав дощ… Як я здивувався! Ми мали програму, мали заняття, життя у таборі не припинялося. Воно тривало, не зважаючи на те, що погода мала рішучий намір нам завадити. А ще тут набагато більше гречки!, – це сказав старшопластун скоб Стефчик Іваник, з яким я розмовляла напередодні. Він народився і виріс в Сполучених Штатах Америки, але, як і його найкращий товариш дитинства, Оріан Шкробут, з яким теж мала розмову, завжди берегтиме в серці вогник українства.
Що ж повпливало на це: сім’я, оточення, близькі друзі? Оріан каже ось що:
– З батьками розмоляв виключно українською мовою. Знаєш, англійської і в школі можна було добре навчитися. Але суть не в цьому. Коли до нас, до Чікаго приїжджають на навчання українські студенти, вони своєю позицією суттєво відрізняються від нас. Дивно, але, чомусь, вони не так, як хотілося би, прагнуть знайти далеко від дому українську громаду, женуться за роботою, навчанням, успіхом, забувають про головне – якщо сім’ї дали своїм дітям приблизно однакове виховання, то чому вони розставляють настільки різні пріоритети? Значить, є ще якийсь чинник, який безумовно повпливав на їх вибір. Ось яка Оріанова думка:
– Нас своє рідне цінувати навчали, безумовно, і в Пласті.
Саме про пластові табори ви прочитали у спогадах Стефчика декількома абзацами вище. Він порівняв такий звичний для них табір в Америці з омріяним, в Україні, на який тільки одного разу зміг поїхати влітку 2012 року, коли Національна Скаутська Організація України святкувала своє 100-річчя. Оріан же до України на табори приїжджає частіше. Він намагається побачити тут все те, про що так багато чув від батьків і чого не зможе знайти за кордоном. А ще каже, що люди тут надзвичайно щирі і завжди раді розмові.
Дозволю собі зробити невелике відхилення від теми, бо якраз згадала, що обидвоє перед розмовою мені сказали одне і те ж: “Вибач, якщо буду щось вимовляти не так, бо зараз вчуся в університеті, далеко від дому, а тут українською можу говорити лише раз на тиждень, по телефону з мамою. Пластунів, чи студентів-українців в моєму оточенні майже нема”. Тим не менше, говорили вони чудово, говорили, напевно, краще, ніж будь-який зрусифікований громадянин України. До слова, можна додати ще й таку цікаву деталь, що ні один з них російської мови і близько не знає, тому розмовляти нею чи, навіть, добре розуміти не може. Але ви, здається, не маєте бути здивованими. Мабуть, це, всього на всього, життя без згубного впливу на свідомість.
Я відійшла від теми тому, що просто пригадала цікавий факт, але, напевно, на рівні підсвідомості я розуміла, що все зведеться до подібних речень та фраз. Просто дуже зачіпає саме те, що ці хлопці до нашої мови прив’язані більше, ніж деякі українці.
Відійшла я від сюжету мимоволі, але не видаляю це умисно, бо, здається, станом на березень 2015 року, будь-яка стаття буде неповною, якщо не зачепить оті болючі струни серця, які вже дуже сильно натягнуті. Додає яскравих фарб сюди тільки те, що написано тут про двох найкращих друзів, яких об’єднав Пласт і любов до України.
Зараз вже і не знаю, як змінити тему, бо писати думала про те, наскільки сильно вони подібні на нас, а написала, наскільки відрізняються. Але саме час сказати про те, що дало їм можливість стати такими, якими вони на даний момент є. Це отой дощ і так багато гречки, що їх вони знаходять в Пласті, як важливі його складові, поруч із любов’ю до далекої Батьківщини і патріотизмом.
Десь в розмові Оріан мимоволі згадав, що давно мріє на Різдво організувати серед пластунів у діаспорі справжній український вертеп.
Сказав, що він для нього найбільше символізує Україну, її традиції, батьківські звичаї. Проте до кінця розмови про це вже й забулося. А от коли наступного дня я розмовляла зі Стефчиком, то нагадала йому про мрію друга, а він усміхнувся, мовляв, ідей багато, а от як все втілити в життя? Насправді, головне – мати бажання, а все решта можна вирішити, доклавши небагато зусиль. Тож він пообіцяв мені, що цієї зими вони разом зроблять мрію реальністю і, чомусь, я вірю. Ми не маємо іншого виходу, окрім як повірити, бо ж перша з чотирнадцяти точок пластового закону – пластун словний.
А в кінці такого надзвичайно довгого викладу думок, я знаходжу величезну перевагу на нашому боці, бо можливість так розвиватися, яку Оріан зі Стефчиком мали з дитинства в Америці, тут, в Україні, теж може мати будь-який хлопчик чи дівчинка. Їм варто тільки захотіти. На них завжди чекають в Пласті, і їм варто про це знати.
Таня Буць
peredplata
