Нещодавно, після чергового звернення до редакції нашої читачки з Кіцманщини Ольги Вівчарюк стосовно зловживань під час освідчення хворих та встановлення їм групи інвалідності очно-туберкульозною МСЕК, наш кореспондент переконалася, що нарікання та скарги Ольги, як і інших хворих, таки не безпідставні («Час», ч.12 від 26.03. 2015 р.). З тих пір ми отримали і підтверджуючі «коменти», і групове звернення, де сказано, що «головиха сама розбирається з нами особисто в окремому кабінеті…», і що написано в газеті, мовляв, «дуже легенько», «правильно написано, тільки дуже мало і не все…».
Але ж повернімося до пані Ольги, котру, як і два роки тому, з очно-туберкульозної медкомісії, де не знайшли підстав для встановлення групи інвалідності тяжкохворій на цукровий діабет з 35-літнім стажем, що призвело до ураження всіх органів (і про це вказано фахівцями у медичних висновках), чергового разу «скерували» на обласну МСЕК. Жінка тоді насилу вийшла з приміщення тубдиспансеру, а вже на вулиці сказала, що краще помре, аніж йтиме ще раз на Руську, 7 (там засідає обласна комісія), де вона тоді, у 2013 році, заледве не на колінах благала поважних «членів» переглянути її документи, бо не має за що придбати навіть вату і спирт. Не вийшло.
Отож, перечитавши й вивчивши безліч документів та інструкцій, якими має керуватися комісія, наперед окресливши план наступних дій та налаштувавшись на будь-який результат освідчення, 7 квітня за завданням редакції я пішла до обласної МСЕК. А оскільки Ольга була не проти розголошення лікарської таємниці стосовно стану її здоров’я у моїй присутності, напросилася на засідання з нею.
І о, диво! Чи то допомогло Благовіщення Господнє, чи комісія області за два роки стала мудрішою, але… мені працювати не заважали. Майже. Навпаки, як на мене, толерантність у ставленні до кореспондента, створенні сприятливих умов для роботи та у спілкуванні з хворою аж зашкалювала. І жодних тобі «нестандартних» питань та закидів на кшталт таких, як раніше, що Ольга, мовляв, впродовж всього життя була за кордоном, а зараз хоче інвалідності. Навіть погроз про виклик міліції уже не було. Навіть зайвих слів – бо я фіксувала засідання на відео. Правда, відчувалося легке роздратування головного експерта, який намагався не впасти в очах колег, котрі не сумнівалися у постійній його «правильності», та якоюсь мірою переконати мене, що очно-туберкульозна МСЕК вчинила з Ольгою таки «по закону». І ще деякі нюанси, які «спишемо» на незнання, або ж обмежене знання медиками з комісії специфіки роботи журналістів.
…Після досить тривалого очікування по закінченні огляду Ольгу, котра у коридорі встигла наковтатися заздалегідь придбаних ліків та сиділа ледь жива, покликали до дев’ятого кабінету. Приємно вразило те, як чітко і правильно цій стражденній жінці все пояснили і розказали. Почувши повідомлення про те, що відтепер вона – інвалід ІІІ групи пожиттєво, зморена недугою кіцманчанка спочатку не повірила власним вухам. У коридорі ж щиро розплакалася.
А я подумала, що Благовіщення, вочевидь, вселило і в душі комісіянтів більше людяності, ніж було зазвичай. І дай, Боже, аби так було відтепер і на віки-вічні…
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
