Юрія (Юра) — стародавнє свято хліборобського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин.
Цього дня зранку виганяли худобу в поле «на Юрову росу», яка, за повір’ям, мала чудодійну силу. На Закарпатті, виганяючи корів, одягали на них вінки з квітів, «щоб корова була парадна для Юрія». Господарі ворожили про здоров’я худоби, запалювали на ніч у хлівах свічки, осипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, щоб захистити їх від нечистої сили, а також від хижаків.
За звичаєвим правом, до Юрія можна було вільно випасати тварин у будь-якому місці, але з його приходом заборонялося робити це на сінокосах й озимині. Із цього приводу говорили: «До Юрія в житах і травах б’ють тільки дурня, а після Юрія наб’ють і умного». Про Юріїві свята залишилися приповідки: «У кожному році два Юр’ї і обидва дурні: один голодний, а другий холодний», «Треба добре дбати, щоб не купувати: сіно до одного Юрія, а хліб до другого Юрія».
У цей день дорослі люди говіли. Не мав права їсти й пастух, доки не вижене череду на пасовище. Для нього кожна господиня готувала ситну їжу (яйця, масло, сир, сало, ковбаси), загортала її у новий рушник чи новеньку полотнину, супроводжуючи це молитвою. Подекуди це свято було ще урочистішим: ударяли церковні дзвони, і батюшка з процесією теж вирушали на пасовисько. На вигоні ставили стіл, накривши білою скатеркою, далі — новенька ряднина для дарунків пастухові, поруч відра з водою. Після молитовного обходу присутні обливали водою і священика, і пастухів — «на дощ, на очищення, на розродження і щастя».
Дійств, пов’язаних із вигоном худоби, було безліч, не кажучи про те, що майже в кожному селі варіювались ті самі обряди. Наприклад, поширеним дійством було таке: перед тим, як вигонити худобу з двору, стелити їй під ноги червону крайку або полотнину. Якщо вона не зачіпала її ногами, то на весь сезон убезпечувала себе від хвороб. Дехто перегонив тварин через замкнутий замок, «щоб ні звір, ні дурне око не відняло тварини».
А в лісостеповій зоні робили ще так: брали кілька глечиків із вушками, протягували між ними ланцюг і замикали колодкою; якщо тварина переступить через посуд, «то її не зачепить ні звір дикий, ні злодій». На півночі України (Полісся) корів проганяли через розстелений вовною догори кожух, на який клали кілька крашанок (для цього їх зберігали від Великодня). На Лівобережжі проганяли корів через тліючі головешки і обкурювали при цьому сухим, освяченим у церкві зіллям. У Карпатах цього дня ґаздині плели віночки з живих квітів і вішали коровам на роги, як оберіг від хижаків, і це дійство супроводжувалося піснями (ладканками); розводили курне багаття з глоду і сміття, переганяли через нього худобу, приказуючи: «Дай, Боже, стільки маржини, кілько має бути тут попелу із цього курища!»
В уявленнях українців Юрій виступав також продавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів, оберігачем полів та врожаю, бджіл і медоносів. Цього дня співали спеціальних пісень, у яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнути землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо. Святий Юрій був заступником молодих жінок і дівчат, які вважали: якщо йому молитися, то він неодмінно зробить подружнє життя щасливим.
Юрієва роса вважалася надзвичайно цілющою не тільки для худоби, а й для людей. Батьки змушували дітей ходити по росі босоніж, «щоб не нападали парші та не боліли ноги»; дівчата вмивали нею обличчя, «аби красивим та рум’яним було». А в деяких регіонах України були особливі обряди, пов’язані зі збиранням роси. На межі городів розстеляли білі скатертини, клали на них сніданок, а господар, поклавши на рушник хліб-сіль, запрошував усіх тричі обійти ниву. Після цього батьки долонями збирали росу з озимини і зливали в спеціальні пляшечки, бо вона була «вельми помічна». При потребі нею змащували рани, кропили дітей, лікували очі. Після цього роззувалися, ходили босоніж, оббризкували одне одного росою і примовляли: «З роси вам!» (Певно з цього народилося побажання для ювілярів: «З роси і води вам!» Згодом, бажаючи чогось доброго в житті, стали казати: «З роси і води вам, і з усякої лободи!») А коли сходило сонце, сідали снідати.
Господарі стежили за кіньми: якщо кінь не качався у росі — це було ознакою старіння чи хвороби: «Коли кінь у росу — ти його в шлею, а коли без роси — фельдшера проси». Про корів: «Хочеш масла — треба, щоб корова з росою паслась».
Свято Юрія багате не лише обрядами, а й прикметами, прислів’ями, приказками:
На Юрія роса — не треба коню і вівса.
Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить.
Як на Юрія буря, то буде мокре літо.
Святий Юрій корів запасає, а Микола — коней.
Юрій на поріг весну приволік.
На Юрія землиця — іменинниця.
І в дурня стане сіна до Юрія, а в розумного — до Миколи (22 травня).
На святого Єгорія пливуть люди до моря.
Сіно до Юрка, а хліб до Ілька (2 серпня).
З Юрія — хороводи, а з Дмитра (8 листопада) — вечорниці.
Юрій з теплом, а Микола (22 травня) з кормом.
Юрій з водою, а Микола з травою.
Як піде дощ на Юрія, то буде хліб і в дурня.
На Юрія (6 травня) починає співати соловей.
Якщо на Юрія (6 травня) ворона в житі сховається, то буде врожайне літо, а якщо воно горобцеві по коліна — на погане.
Цілюща роса
З росою пов’язаний і стародавній дохристиянський обряд, присвячений місяцю й родючості. На повний місяць на галявинах, що поросли високою травою, далеко від сторонніх очей молоді жінки «купалися» в росі, аби скоро завагітніти, легко народити, щоб чоловік був вірним.
Роса вважалася прообразом «живої води», бо вона вбирає в себе силу живої рослини, силу землі, на якій ця рослина виросла. Тому росу, зібрану з польових квітів, застосовували при нестачі життєвих сил, до того ж збирали обов’язково на сході сонця. Роса, зібрана в цей самий час із листя кропиви, застосовувалася тільки для зміцнення волосся. Покропити цією росою волосся — означало надійно захистити честь дівчини, уберегтися від наклепів.
Роса із конюшини вважалася чудовим засобом від сварливого характеру. Бувало, що деякі чоловіки таємно підмішували дружинам таку росу в питво або у воду для вмивання. Роса ж, зібрана після повного місяця з хмелю, слугувала приворотним зіллям. Слід було таємно напоїти свого обранця цією росою, підмішавши її у воду, або покропити його одяг.
Роса, зібрана до сходу сонця з полину або чортополоху, здатна знімати пристріт, відганяти злих духів. А росою з ароматних квітів умивалися дівчата та жінки для збереження краси.
peredplata
