Настав Новий рік, а за ним і святе Різдво Христове. Тож в ці дні всюди чуються святкові привітання та побажання. Їх завчасно промовляють нам наші друзі і знайомі, ними завершуються, а інколи й розпочинаються всілякі офіційні зібрання. Однак часто-густо вітають нас не зі святами, а… святами. Хтось колись, скоріше всього через незнання української мови, вимовив це слово з наголосом на останньому складі, а інші підхопили його як моду чи намагання за всяку ціну виділитися з-поміж загалу. А байдужі до рідної мови або мало обізнані з її лексикографією і взагалі сприйняли цю вимову як норму.
А проте досить звернутися до тлумачного одинадцятитомного Словника української мови, щоб авторитетно переконатися: граматична форма множини слова „свято” має наголос на першому складі. Зокрема, у восьмому томі цього академічного видання подається ціле словосполучення: „Різдвяні свята”. І ще й наводиться приклад вживання такого словосполучення в художній літературі: „Щороку на Різдвяні свята в Кухтиній хаті було урочисто, радісно, затишно, повно всяких смачних страв”. Це речення взято з роману-хроніки «Вербівчани» українського письменника минулого століття Арсена Іщенка, який, до речі, був кандидатом філологічних наук, а отже добре знав українську мову.
Власне, щоб правильно говорити, не обов’язково занурюватися у лінгвістичні глибини. Звернімося хоч би до формальної логіки та здорового глузду. Бо якщо казати „свята”, то виходить, що воно (Різдвяне, новорічне і т.д.) — „свято”. А це вже цілковитий мовний покруч, вульгаризм.
Пригадаймо, хіба наші бабусі, прабабусі говорили „свята”? Ми ходили до них колядувати на Різдвяні свята, всі разом, а особливо діти, тішилися Різдвяними святами (а не святами), а робота в господарстві починалася по Різдвяних святах (а не святах).
Принагідно звернемо увагу й тих, хто схильний завше шукати спорідненість української мови з мовою російською. Так-от, у мові наших сусідів, що на півночі, слово, про яке йдеться, також наголошується на першому складі: Рождественские праздники (а не праздики).
В українській мові, звичайно ж, існує і слово „свята”, але вживається воно в зовсім іншому значенні: свята справа, свята вечеря, свята православна віра. Отже, це не форма множини іменника „свято”, а прикметник, що відповідає на запитання „яка”? Яка вечеря? — свята.
Звідки ж узялося в мовній практиці неправильне вживання цього слова та похідних граматичних форм від нього?
Той, хто першим виголосив словосполучення „Різдвяні свята”, зробив це, мабуть, під впливом іншого подібного слова: „святки”. Це слово справді має наголос на своєму останньому складі, але означає воно не окреме одиничне свято (Різдвяне, новорічне, травневе і т.д.), а цілий святковий період (наприклад, від Різдва до Водохреща) або святкові дні (переважно великодні). Саме в такому значенні це слово вживали наші класики української літератури: „Вас і дядину, і всіх щиро цілую і кажу: „святий вечір, добрий вечір”, бо досі аж у Вас святки”, — писала Леся Українка. Або читаємо у Квітки-Основ’яненка: „Минулися і троїцькі святки — не посила Господь милосердний дощу, хоч і молився народ”.
Як бачимо, слова „свята” і „святки” — це різні слова, то й наголоси у них різні.
Є в українській мові і слово „святами”, але знову ж таки це не іменник, а прислівник. До нього можна поставити запитання: „коли?” і відповісти: святами, тобто, під час свят, у святкові дні, цими святковими днями. Ось як вживала цей прислівник Леся Українка: „В театр-оперу… наші ходили святами чотири рази”.
Це — мовні тонкощі, до яких на практиці вдаються переважно ті, хто професійно працює зі словом. Але всі ми маємо, однак, запам’ятати, що українці відзначають не „свята”, а „свята” і вітають один одного з радісними новорічними та Різдвяними святами.
Тож хай нам щастить!
Мирослав КУЄК,
заслужений журналіст України.
peredplata
