Україна прямує до парламентських виборів 2012. Хоча до початку кампанії ще півроку, підготовка до неї вже розпочалася. Проходитиме вона у вкрай складних умовах. Соціальна напруга в державі зростає, Партія регіонів втрачає підтримку навіть свого базового електорату – російськомовних донеччан. «Регіонали» розраховували, що на їхній популярності позитивно позначиться Євро-2012, проте і тут прорахувалися.
З державного бюджету України у підготовку до футбольного свята вгатили мільярди гривень, а мільйони простих українців опинилися на межі фізичного існування, ще й без надій на покращення власного життя. На стадіони грошей вистачило, а на соціальні виплати – ні. «Партія влади» чесні вибори виграти неспроможна, тому мусить гарячково шукати хитрі політичні технології, що дозволять їй пропхати купу своїх діячів до Верховної Ради. Аби і далі вичавлювати з країни останні соки й безмірно збагачуватися на тлі народного зубожіння.
Якщо не вдається перемогти за партійними списками, тоді увагу концентрують на мажоритарних округах. Туди йтимуть грошовиті люди для захисту свого бізнесу, а вони завжди намагаються не псувати відносин з владою, хіба що на словах. Під час виборчих перегонів можуть завзято критикувати корумпованих можновладців, отримавши же депутатський мандат, негайно понесуть тим хабарі, аби мати переваги у веденні власного бізнесу. Правда, розчаровані виборці все менше вірять заяложеним фразам, які постійно вилітають з уст кандидатів у депутати. Люди хочуть почути нові ідеї й побачити нові обличчя – старі вже набридли до краю.
Упродовж всіх років існування нібито незалежної України у виборчих кампаніях експлуатувалося декілька стереотипів, навколо яких і будувалися виборчі технології. Перший з них – протиставлення двох шляхів розвитку України: до Європи чи до Євразії. На тлі нинішньої глибокої кризи Європейського Союзу прибічники повернення під крильце «матінки-Росії» матимуть свіжіші аргументи, ніж використовувалися раніше. Проте зростання брутального тиску Кремля на Україну озброюватиме сильними контраргументами і орієнтованих на Європу українських політиків. Та й масові протести росіян проти влади Путіна-Медведєва ставлять під сумнів привабливість вступу України до гіпотетичного Євразійського Союзу під егідою Москви. Проблеми Росії ще гостріші за проблеми Європи.
Другий стереотип, що активно експлуатується з 2004 року – це регіональні відмінності в нашій країні. Правда, недолуга політика «партії влади» значною мірою нівелювала ефективність цього технологічного засобу. Донеччани з львів’янами мають нині значно більше спільного, аніж відмінного. Головне – вони разом прагнуть кращого життя і намагаються усунути перешкоди на шляху до нього. Тобто не дати «регіоналам» отримати більшість у парламенті. Однак у Донбасі зростає популярність комуністів, а в Галичині – «свободівців». Тому слід очікувати загостреного протистояння між «Свободою» і КПУ – двома політичними силами, які використовують діаметрально протилежні гасла. У одних: «Бандера прийде – порядок наведе», у інших: «При Сталине был настоящий порядок, власть принадлежала народу». Відтак політичним технологам відкриваються чималі можливості для підступної гри на емоціях.
Ідеальний технологічний варіант – коли дві конкуруючі політичні сили асоціюються з прямо протилежними ідеями та історичними фігурами, мають власну чітку символіку і набір гасел. «Свободівцями» можна лякати донеччан, комуністами – галичан. Виборцям знову почнуть розповідати про «бандерівських душогубів», з одного боку, і «сталінських катів» — з іншого. Людей відволікатимуть від проблем сьогодення, змушуючи повертатися у давно минулу історичну епоху. Молодь з нею емоційно не пов’язана. Якщо ветерани ОУН і УПА живуть ідеями своєї юності, а вірні «сталінські соколи» й на схилі життя готові горло перегризти за свого улюбленого генералісимуса, то молодші покоління українців прагнуть зовсім іншого.
Людям хочеться заможного і спокійного життя, реальних шансів для себе здобути гідне місце під сонцем. Натомість їм пропонуватимуть чергове протистояння під різними прапорами і портретами історичних діячів. До того ж, знову підніматиметься питання про надання російській мові статусу другої державної. Чого доброго, ще й спекуляція на церковному питанні розпочнеться. Дотепер саме ці болючі проблеми дозволяли мобілізувати великі групи виборців, здобуваючи їхні голоси. А отримавши владу, обіцяльники миттєво забували все, чим спокушали наївних і довірливих людей. Коли вже пересічні українці зрозуміють, що жодного голосу не можна давати подібним політичним спекулянтам? Адже необхідно вчитися на власних помилках, щоб раз у раз не повторювати їх.
Головних своїх брехунів і злодіїв Україна вже знає поіменно і в обличчя. До парламенту їм – зась. У залі Верховної Ради нині немає загальновизнаних моральних авторитетів, а без них Україна як держава відбутися не зможе. Тому при голосуванні у мажоритарних округах необхідно уважно вивчати біографії кандидатів і віддавати свої голоси лише за тих, хто користується довірою простих людей завдяки своїй попередній діяльності. А головне – слід обирати кандидатів, котрі пропонують реальні програми розвитку України і пояснюють механізми їхнього втілення у життя. Лише новими ідеями можна здолати брудні політичні технології, покликані законсервувати владу злодіїв і брехунів навічно.
peredplata
