Депутат Чернівецької обласної ради, заступник голови комісії з питань охорони здоров`я, соціальної допомоги воїнам АТО, лікар-волонтер Ольга Кобевко поїхала на фронт до Авдіївки.
– Я не маю права сидіти, склавши руки, коли ворог нападає на мою Україну. Російські окупанти та їхні посібники вбивають наших людей, мирних жителів Донбасу, жінок і дітей. Якщо ми не зупинимо їх там, вони вбиватимуть нас тут. Руйнуватимуть наші міста і села, уб`ють наших дітей, батьків. Цей ворог не розуміє слів дипломатії, угод, мирних пропозицій. Поки ми не дамо їм добре по зубах, доти вони не заспокояться. Війна на Сході стосується кожного українця. Ніхто не зможе її пересидіти десь на українській печі чи у «крайній хаті». Піч не є фортецею і легко знищується 120-міліметровою міною. А «крайня хата» першою горить на війні.
Це повинен усвідомити кожен. Сьогодні за свободу і мир ми змушені платити високу ціну. Вони коштують життя і крові найкращих синів і доньок України. Ворога неможливо задобрити словами, обіцянками, поступками, здачею одного чи двох міст, районів… Війну можна виграти тоді, коли ми розіб`ємо російських фашистів і виженемо їх з території України, повернемо Крим, зміцнимо армію, закриємо кордон з Росією.
Я – за такий результат цієї війни.
Є інший варіант, коли війну можна завершити. Це – здатися на милість Росії. Але то не наша дорога. Та й тоді війна перейде в іншу стадію: голодоморів, тюрем, знищення української нації. Мені такий метод не підходить. Він не мій і не моєї України.
Коли над нацією нависла небезпека, я не їду на сніданки до президента Америки і не благаю його на колінах захистити мене і мою Україну, мого сина, мою сім`ю, моїх батьків. Я змушена взяти до рук зброю і нею себе захищати. Хоча моя зброя там, на Сході, – це ліки, лікарські знання, допомога пораненим. Також допомагаю солдатам всім, чим можу.
Особливо мені прикро, навіть гидко від того, що творять наші дрібні владці. Наприклад, колеги-депутати з міськради творять якусь чудасію. Вони «прокладають» у Чернівцях непотрібні тунелі під злітною смугою аеропорту. Ніби новітні Остапи Бендери перетворюють Чернівці у Нью-Васюки. Або голова Чернівецької обласної ради Іван Мунтян та голова Чернівецької ОДА Олександр Фищук. У той час, коли на війні ворог пішов у наступ, руйнує промзону Авдіївки, вбив уже десятки солдатів і мирних жителів, вони спокійно собі у Трампа снідають. Уже другий тиждень сидять в Америці. Добре там їдять, м`яко сплять, весело проводять час. А тут загинув «Академік», викладач ЧНУ Леонід Дергач. Уже вдруге на Буковині оголошується День жалоби. Бо привезли тіла ще двох загиблих воїнів, які колись служили у Чернівцях.
Слухайте мене, голови! Навіть якщо ви не змогли Трампу відмовити у сніданку, на який нібито він вас запросив особисто (хоча у це ні я, ні буковинці не вірять), то після сніданку 2 лютого ви змушені були б вилетіти додому. Україна в небезпеці! Не сьогодні-завтра можуть оголосити військовий стан. Хто буде займатися мобілізаційною, організаційною роботою? Хто займеться ресурсним забезпеченням і організовуватиме територіальну оборону? Адже це ваші безпосередні обов`язки як вищих керівників краю: вас для цього люди вибрали, а іншого президент призначив. До речі, коли в Авдіївці почалися бої, Петро Порошенко навіть перервав офіційний візит до Німеччини і повернувся в Україну.
А ви, негідні називатися лідерами, не те що від сніданку не відмовилися, а й навіть від розваг після нього. Ви досі насолоджуєтеся усіма принадами американського життя, коли українці в Авдіївці віддають власні життя за те, аби вам добре було.
І насамкінець. А може, ви б не поверталися до нас з тієї Америки? Ми ж без вас даємо собі раду навіть у скрутний, тривожний і небезпечний час. Залишайтеся там, нам легше і дешевше буде. А ми без вас і ворога розіб`ємо, і Крим визволимо, і справжню Україну збудуємо – велику потугу Європи і світу.
Тоді до нашого президента на сніданки з Америки всі Джони їхати будуть.
Ось такі думки мене обсіли дорогою від Чернівців до Авдіївки.
Дорогі Івани, які зараз в Америці: у нас з вами стеляться різні дороги в цей час: моя – на Схід, ваша на Захід. Я їду туди, де сонце сходить і починається день. Ви ж там, де воно заходить і настає ніч. У мене все попереду. У вас усе вже позаду.
Кожен сам собі вибрав дорогу. Коли дійдете до її кінця, не нарікайте на когось. Тільки на себе. Бо у суворий час, воєнний час нація вибрала автомат для боротьби з ворогом. А ви вибрали ложку для сніданку з Трампом.
Тож не подавіться…
Ольга КОБЕВКО, депутат Чернівецької обласної ради, лікар-волонтер
Авдіївка, 6.02.17 р.
P.S. Подібні думки і ще крутіші слова на адресу нашої влади висловлюють всі волонтери та воїни, які захищають Україну на Донбасі.
Р.Р.S. Разом з Олею на Донбас їхав Олег Р. Він не вперше на війні. Але про це нікому не розповідає. Взагалі не хоче, аби називали його прізвище. Він не красується перед фото- і кінокамерами. А робить ту роботу, яку мусить. Він не виходить щотижня на прес-конференції. А на волонтерство. Між поїздками на війну їздить на будови за кордон. Там заробляє євро, купує на них ліки, продукти і везе на фронт. Про нього не пишуть в газетах, його не показують по ТБ. Там інші красуються. А Олег завжди на передовій. Там, де найгарячіше і де він найпотрібніший. Коли наші війська потрапили у казан біля Дебальцевого (саме там загинув Герой лікар Владислав Трепко), Олег проявив справжній героїзм. Беззбройним, без бронежилета він добровільно в`їхав у зону боїв і під обстрілами «Градів» кілька тижнів вивозив поранених воїнів. Після закінчення боїв Олег знову виїхав за кордон заробляти на нову поїздку.
Саме тоді, коли Ольга з Олегом під’їжджали до Авдіївки, з Вашингтона надійшла новина, що наші «снідальники» біля Трампа 22 рази відтискалися від землі перед Капітолієм. Дізнавшись про це, Олег сумно посміхнувся: у нього свій флеш-моб на цей рахунок – саме 22 рази він відправлявся на фронт…
peredplata
