Україна вагітна революцією, про це все частіше говорять політологи та політичні оглядачі. Та й від звичайних людей можна почути: необхідно змінювати життя, бо жодних перспектив розвитку не видно. Аналітики стверджують, що країна відкотилася у добу феодалізму, нами править каста «недоторканних», стурбована лише зростанням власного багатства. А на проблеми простолюду новітнім магнатам начхати.
Коли в середньовічному суспільстві суперечності між панами та кріпаками загострювалися до краю, вибухав бунт.
Наприклад, французи свого часу піднялися на Жакерію – могутнє повстання, назва якого походить від зневажливого прізвиська селянина – Жак-простак. Частина українців вважає, що подібні заворушення можуть статися і у нас. Як вони будуть називатися? Якщо господарі сучасного життя вважають нас «лохами», то найбільш вірогідна назва майбутнього вибуху – «Лохерія». З цього приводу вже жартували автори популярної електронної газети «Українська правда».
Підкреслимо: живемо ми не в старому аграрному суспільстві, а намагаємося увійти в сучасне інформаційне. Тому й революція відбуватиметься, скоріш за все, не в селах, а у мережі Інтернету. Генеральну її репетицію Україна щойно пережила, коли влада намагалася закрити файлообмінник «ex.ua». А в нашій країні вже кільканадцять мільйонів громадян постійно використовують Інтернет-ресурси. Завдяки цьому широковідомому файлообміннику вони мали доступ до кінофільмів, музики, електронних книг тощо. Інша річ, що власники ресурсу порушували авторські права тих, чиї твори розповсюджували.
Офіційно саме це й було названо причиною міліцейської атаки на «еx.ua». Але реакції рядових громадян власті не передбачили. Зовсім несподівано для них розпочалася «мережева революція». Розлючені споживачі інформації накинулися на сайти МВС, Адміністрації Президента, Кабміну тощо. Доступ до електронної інформації, що виходить від влади, виявився заблокованим. Для сучасного суспільства така ситуація є критичною. Тому влада вимушена була трубити відбій. Та й у самій владі стався розкол з цього приводу між старими вихідцями з совєтського милого і молодою донецькою порістю. Молодь все-таки хоча б розуміє, про що йдеться. А старі передовики виробництва (скорочено – «старпери») живуть у звичному світі мартенів та прокатних станів, і для них лише технічний термін «домна» зрозумілий, а комп’ютерний «домен» – ні. Компт’ютери для цієї публіки є чимось на зразок китайської грамоти.
Правда, їхня обслуга намагається осучаснити хоча б імідж владних дідусів. Та, народ не обдуриш. Коли для «просунутих» оголосили, що Азаров відкриває блог у Твіттері, то відразу ж з’явився анекдот про його «блох в свитере». Осучаснитися набагато важче, ніж просто мати бажання виглядати сучасним. Необхідно витратити чималі сили, яких з віком все менше й менше. Звільняти ж місце для молодих і талановитих дуже не хочеться: ще не все в країні привласнили нинішні господарі життя.
А масове невдоволення саме тому і зростає, що невеличка купка людей намагається всю власність у державі прибрати до своїх рук. Згадаймо: коли режим Кучми почав реа-лізувати подібне бажання, українці вийшли на Майдан і відправили кучмову команду у відстійник історії. Нині при владі ще зажерливіші. Проте одесити недарма кажуть: «Жадность фраера погубит». Перші дзвіночки вже пролунали. Засоби масової інформації повідомили: у штабі «Фронту змін» щойно почав працювати Марко Івкович, справжній «предтеча кольорових революцій».
Серед політичних технологів його вважають знаковою фігурою. Ще 2000 року у своїй рідній Сербії він зумів об’єднати політично активну молодь в організацію «Отпор», що знесла режим Мілошевича. За цією ж технологією створювалися грузинська «Кмара» та українська «Пора», робилися спроби підняти на боротьбу проти авторитарних режимів російську та білоруську молодь. Без благословення Вашингтона Марко Івкович до Києва навряд чи приїхав би. А це означає, що Захід узяв курс на підтримку тих політичних сил в Україні, які прагнуть кардинальних змін.
Не слід забувати, що нині – не 2004 рік. Тоді була масова віра у народну силу, яка може переламати ситуацію в державі на краще. На жаль, наступні події, насамперед особиста боротьба Ющенка і Тимошенко, пригасили народну енергію та посіяли у суспільстві деструктивну зневіру. Нині українська опозиція страждає через брак нових харизматичних фігур, а особливо – від нестачі нових ідей. Тому й підтримка її у суспільстві критично мала. Але існуюча влада робить все для того, щоб така підтримка зростала.
Два роки тому перемогу Януковичу на президентських виборах головним чином забезпечив Ющенко. Своєю недолугою політикою й власною відірваністю від народного життя. Нинішня влада відірвалася від народу ще більше. Її спроби закритися з усіх боків озброєною міліцейською охороною лише поглиблюють цей розрив. Нові перестановки в керівництві силових відомств показують, що влада готується до протистояння з невдоволеними. Тому примітивна «Лохерія» не пройде: перти з вилами на бронетехніку можуть лише безумці. Проте життя не стоїть на місці. У сучасному суспільстві революції можуть починатися не на барикадах, а біля комп’ютерів. Щось подібне визріває і в Україні.
Розумна влада не допускає до революційного вибуху, йдучи назустріч вимогам суспільства. Коли є рівноправний діалог між громадянами та владою, тоді вдається уникнути найгіршого. Коли ж ні – то ні.
peredplata
