У Чернівцях на фасаді обласного краєзнавчого музею урочисто відкрили пам’ятну дошку жертвам репресій, яких катували у підвалі цього приміщення. Як передає molbuk.ua, дошку встановлено з ініціативи обласного товариства політв’язнів та репресованих. А макет майбутньої меморіальної дошки розробив скульптор Іван Салевич.
Пам’ятна дошка нагадує грати, на яких викарбувано наступні слова: “У цьому будинку у 40-50-х рр. ХХ століття розташовувалось Чернівецьке управління НКВС. У підвалах знаходився слідчий ізолятор “Алфавітка”, в якому катували українських патріотів”.
“Він (Іван Салевич, – авт.) зробив це абсолютно безкоштовно, і ми йому за це безмежно вдячні, бо він справді зробив витвір мистецтва. Адже ця дошка символічна, і вона показує всю суть того, що тут відбувалося”, – каже голова обласного товариства політв’язнів та репресованих Галина Бойко.
“У 40-50 роках ХХ століття у цьому приміщенні було розташоване Чернівецьке управління НКВС. У цьому підвалі відбувалося катування людей. Ці двері автентичні ще з тих часів. Самі “енкаведисти” називали цю катівню “Алфавіткою”. Така назва через те, що на дверях кожної камери були не номери, а літери. В залежності від того, якою була літера, мінялися види тортур. Це був тимчасовий слідчий ізолятор, де люди затримувалися на 2-3 дні. Їх тут катували та змушували дати ті свідчення, які були потрібні більшовикам. Звідси в’язнів відправляли у в’язницю на вулиці Шевченка (теперішнє управління СБУ), де надалі проводили слідство”, – розповіла Галина Бойко.
Згодом ці свідчення були опубліковані у книзі Ірини Войцихівської “Долі тисячі доріг”. Як наголосила пані Галина, на жаль небагато тих студентів погодилися надати ці свідчення.
“Воїн УПА, розвідник, політвиховник Пантелеймон Василевський (псевдо “Вірний”). Він перебував у камері “В”, де стояла велика лавиця прикручена до підлоги. Його поклали обличчям вниз так, щоб ступні ніг звисали з лавиці. Його прив’язали широкими пасами та били дерев’яними молотками по п’ятах до того моменту. Поки у нього носом не хлинула кров. Тоді його перевернули догори обличчям і він ледь не захлинувся власною кров’ю. У сусідній камері він чув, як працювала циркулярка і дуже сильно кричала якась жінка. Що там насправді відбувалося – ніхто не знає. Коли закінчилися допит, його перевели до в’язниці (по теперішній вулиці Т.Шевченка). Там він зустрівся з учителем німецької мови із с. Ставчани Леонід Потапієвич. У вчителя ліва рука була дуже напухлою, під пальцями були багрові сліди, а звідти точився гній. Леонід сказав, що його катували у камері “Б”. Там був станок, де затискали кисть руки а назустріч йшов автомат з грубими голками, які забивали під нігті. Але вчитель нікого не видав”, – зачитала Галина Бойко уривок зі свідчень Пантелеймона Василевського.
“Ще тоді, у 1995 році Степан Далавурак мріяв поставити тут пам’ятну дошку, але на жаль. Не судилося. Папку з письмовими свідченнями він надав моїй мамі, Ірині Войцихівській. 23 років пройшло відтоді, але нарешті настанову їхню ми втілили в життя і встановили цю дошку тут, на фасаді колишньої “Алфавітки”, – продовжила вона.
На відкритті була присутньою Орися Теляєва, яку 19-річною привезли до “Алфавітки” та звинуватили у тому, чого вона не робила.
“Мій однокурсник сказав, що я була на зібранні націоналістичного гуртка студентів, який мав організувати Станівський. Цей Станівський під приводом хрестин зібрав 15 студентів у себе вдома. Але мене там не було. Тому на суді цей однокурсник відмовився від цих своїх слів, адже їх він сказав через ті катування, які довелося йому витримати. А от вирок був таким “На протяжении всего 1947 года писала стихотворения антисоветского характера, в которых восхваляла героев сичевых стрельцов и призывала к вооруженной борьбе против Советского Союза”. І дали 10 років. А за що? За те, що знайшли у мене блокнот, де я записувала фрази, вірші, які мені подобалися. І от у тому блокноті був вірш, де в останніх чотирьох рядках йшлося про те, що “Москва відступила, скінчилась руїна, звільнена Україна сьогодні вас, друзі, вітає”. Вони навіть не дозволили увесь вірш прочитати. І от на підставі цих чотирьох рядків. Тут я чула, як у сусідній камері працювала циркулярка та чоловік кричав. А на одному допиті мене почали штовхати і бити мене кулаками в груди за те, що я не розмовляю російською”, – згадує пані Орися.
peredplata
